Гліб Варава: «Бійка з Денискіним? Найважливіше, що все, що було на льоду, залишилося на льоду»

Цей 20-річний нападник, якого тренери в клубі і збірній нерідко використовують в обороні, зарекомендував себе під час місяця відновлювальних зборів у лавах національної команди України з найліпшого боку. Про це зокрема сказав у своєму найсвіжішому інтерв’ю наставник збірної Вадим Шахрайчук. Слова тренера Варава підкріпив хет-триком у двосторонньому матчі.

В цьому інтерв’ю хокеїст поділився враженнями від роботи в першій команді країни, розповів, як сталося, що під час тренування він побився з Андрієм Денискіним і що ракетний удар по торговельно-розважальному центру в Кременчуку забрав у нього друзів.

– Глібе, хет-трик у джерсі збірної, мабуть, сприймається по-особливому. Навіть якщо він зроблений у товариському матчі.

– Я до цього ставлюся спокійно. Виконую те, що від мене вимагають тренери. Голи в тренувальних матчах – не найголовніше. Хоча не приховуватиму, що гра мені пішла. Навіть у таких матчах всі хокеїсти виходять на лід з бажанням перемогти. А виграє той, кому більше щастить. Мене тішить, що впродовж місяця цих зборів я вже поступово відновив форму. Бо ж до початку червня, починаючи з 24 лютого, змоги виходити на лід не мав. Звісно, це вплинуло на мої кондиції. Але тепер з кожним тренуванням стає щораз легше.

– Мабуть, під час вимушеної паузи тримали себе в тонусі, працюючи на землі?

– Не одразу. Понад місяць не робив нічого. Не через паніку, страх чи апатію. Просто не знав, як розвиватимуться події і на що треба налаштовуватися. Потім потихеньку почав втягуватися. Дуже люблю грати в футзал. Ось через нього поволі повернув форму. Коли ж з’явилася нагода тренуватися в лавах збірної, зустрів цю звістку з радістю.

– Як охарактеризуєте атмосферу, яка панує в колективі?

– Як доброзичливу. Власне, у лютому в Палаці спорту, коли тренери викликали мене до лав національної збірної вперше, було так само. Зараз відчувається, яким великим у всіх нас є бажання тренуватися й грати. Взагалі, у кожному колективі – своя неповторна атмосфера. І всюди добре по-своєму.

– Під час одного з тренувань ви побилися з колишнім партнером за «Кременчуком» Андрієм Денискіним. Як так вийшло?

– Це ж хокей. В нас емоційна гра. Найважливіше, що все, що було на льоду, залишилося на льоду. І не перейшло в роздягальню. У нас з Андрієм так і було. То був раптовий вибух емоцій. Ну, побилися трохи, нічого особливого.

– Ви вже якось визначилися зі своїм клубним майбутнім?

– Правильно сказав у своєму недавньому коментарі Фелікс Морозов: важливо, щоб наш парламент проголосував за зміни до законодавства і спортовці отримали змогу в умовах воєнного стану виїжджати за кордон. Поки цього немає, щось планувати важко.

– «Кременчук», за який ви відіграли вже чотири сезони на дорослому рівні, збирається виступати в чемпіонаті України-2022/2023. Керівництво чи тренерський штаб пропонували вам залишитися?

– Поки таких розмов не було. Хоча ми спілкуємося з головним тренером «Кременчука» Олександром Савицьким. Але на тему продовження кар’єри не говорили. Буде видно.

– Кременчук – ваше рідне місто. Нещодавно його назва пролунала на весь світ у контексті теракту російських окупантів у ТРЦ «Амстор»…

– Вибачте, але то важка для мене тема. Під час тої трагедії в мене загинули друзі. Мені важко про це говорити…

Іван Вербицький, прес-аташе ФХУ

Вас може зацікавити