Юнацька збірна України, складена з гравців не старших 17-ти років, спричинила чималий резонанс виступом на представницькому міжнародному турнірі в чеському Тршинці – Кубку Президента Чехії. Там підопічні Олександра Бобкіна перемогли ровесників з чеських клубів «Вітковце», празької «Спарти» і місцевих «Оцеларів», мінімально поступилися латвійській «Ризі» і словацькому «Словану» з Братислави й посіли третє місце.
Пан Бобкін уже підбив підсумки виступу команди з тренерської точки зору. У цьому інтерв’ю своїми висновками під трохи іншим кутом поділився менеджер юнацької збірної України Сергій Бабинець.
– Турнір у Тршинці – то великий досвід для наших молодих хокеїстів, – бере слово пан Сергій. – Такі змагання мають ідеальний формат для періоду підготовки, коли закладається фундамент витривалості. Гравці отримали великі навантаження. Ми проводили по два матчі на день. Доводилося грати «на жилах», демонструвати характер.
Звісно, відправляючись у Чехію, ми не ставили перед собою завдання перемогти за будь-яку ціну. Мали на меті продемонструвати весь свій потенціал, боротися за перемогу в кожному окремо взятому матчі. Нам хотілося побачити на льоду ту ігрову картину, якої прагне тренерський штаб. Для нас ці змагання були етапом підготовки юнацької збірної до чемпіонату світу в дивізіоні 1А. Тренерський штаб отримав змогу в ігрових умовах познайомити підопічних зі своїми вимогами і тактичними тонкощами, яких команда буде притримуватися впродовж усього шляху. Також ми переглянули кандидатів на потрапляння в склад збірної на чемпіонат світу в конкурентному середовищі, у протистояннях з дуже сильними суперниками.
Загалом підсумками виступу в Чехії ми задоволені. Так, озираючись назад, можемо констатувати, що за рівнем гри і потенціалом наша команда могла посідати місце вище третього. Але через власні помилки ми поступилися «Ризі» та «Словану» і змушені були зосередитися на матчі за третє місце. Показово, що після поєдинку проти «Риги» тренери латвійців визнали, що не збагнуть, як їхній команді вдалося перемогти. Ми перегравали рижан за всіма компонентами. Але іноді в хокеї до якісної гри потрібно трохи вдачі.
– Зрештою, результат для таких турнірів не є найголовнішим. Важливо, як себе проявили хокеїсти.
– Мені б не хотілося виділяти когось персонально. Скажімо, Гавриїл Сімчук визнаний найкращим нападником турніру. Він багато забивав і сподобався багатьом присутнім на турнірі фахівцям. Проте нас найперше потішило, що Гавриїл проявив себе як справжній лідер і на льоду, і в роздягальні. Таким і має бути капітан. Мене потішила атмосфера в середині колективу.
Я задоволений, що в тих поєдинках, які були ключовими – матчі за право боротися за призові місця проти «Спарти» і поєдинку за третє місце проти «Оцеларів» – з найліпшого боку проявили себе всі наші хокеїсти. Особливо це стосується зустрічі з пражанами, які до того виграли всі матчі і мали більше часу на відновлення. Для нас у той день це вже була друга гра, а «Спарта» грала перший поєдинок і відповідно зберегла більше сил. Характер, жагу до перемоги в цьому матчі показали гравці кожної з ланок. Всі старалися, сумлінно виконували тренерську установку і робили для перемоги все від них залежне.
Окремо можу виділити наймолодших в нашій команді – обох хлопців 2007 року народження. Данило Скороход і Андрій Виставкін проявили себе з найліпшого боку. Вони не просто не випадали на тлі на рік старших партнерів за командою, а нерідко демонстрували лідерські риси. Андрій закинув чотири важливих і вельми красивих шайби, а Данило був диригентом у першій ланці, поряд із Гавриїлом Сімчуком та Данилом Шульгою.
– Скороход опинився в звичному для себе середовищі, діючи в поєднанні з партнерами з «Сокола».
– З одного боку так. З іншого – то були поєдинки з дуже сильними закордонними суперниками. Додаткової відповідальності надавав той факт, що то був виступ за збірну країни.
– Нинішній етап підготовки, який розпочався збором у словацькому Кошице і завершився турніром у Тршинці, позаду. Що далі? Адже у зв’язку з війною майбутнє українських хокеїстів нині непевне.
– Перед виїздом у Чехію ми з Олександром Бобкіним і тренерським штабом не приховували, що одним із завдань цього нашого виступу має бути демонстрація можливостей хокеїстів. Ми робили все зі свого боку і пояснювали хлопцям, що вони повинні зіграти так, щоб сподобатися скаутам, агентам і тренерам з європейських клубів, яких на Кубку Президента Чехії традиційно багато. Це важливо, бо з огляду на рашистську агресію майбутнє нашого хокею непевне. Треба якось виходити з ситуації і дбати про те, щоб кандидати в збірну тренувалися і виступали в конкурентному середовищі. І знаходилися в безпеці.
Відрадно, що наші хокеїсти проявили себе в Тршинці з найліпшого боку. Показником є велика увага до хлопців від представників клубів чеської Екстраліги. І не лише з неї. Після кожної гри до нас підходили агенти і тренери, цікавилися різними хокеїстами. Понад половиною складу. Звісно, особливою увагою користувалися нарезультативніші наші гравці, але впасти в око скаутам змогли й представники третьої і четвертої ланок. Зрештою, після завершення турніру відразу вісім наших хокеїстів отримали запрошення з клубів чеської Екстраліги U17.
На цьому тлі ми зіткнулися з трохи несподіваною ситуацією. Наші хокеїсти, не маючи відверто добрих варіантів для продовження кар’єри, чомусь не поспішають приймати пропозиції з одного з найсильніших у світі чеського чемпіонату. Чехи пропонують усі необхідні для гравців такого віку умови: безкоштовне навчання, проживання, харчування, ідеальні умови для тренувань. Та окремі наші хокеїсти замість того, щоб погодитися з таким привабливим в усіх аспектах варіантом воліють ризикувати і міняють цілком прогнозоване майбутнє на ризик у вигляді переїздів у команди і країни з непевними умовами. Як хокейними, так і побутовими.
– Вочевидь мова про переїзд за океан?
– Саме так. У США і Канаду. Америка велика і хокейні можливості там широкі. Але там можна потрапити як у дійсно класні ліги, клуби, тренуватися в фахових тренерів, так і загубитися в трясовинні однієї з численних другорядних ліг. Тренерський штаб збірної хоче, щоб кандидати в національну команду перебували в конкурентному хокейному середовищі, отримували багато ігрового часу і мали змогу прогресувати. Переконаний, що чеська Екстраліга таку нагоду дасть. А ось відправляючись у США чи Канаду, наші гравці нерідко шукають кота в мішку. В такому віці важливо не розгубити свого потенціалу, а розвивати ті таланти, які дані від природи і вже напрацьовані. Юнаки мають вдосконалюватися щоденно: покращувати катання на ковзанах, володіння ключкою, техніку. Чим привабливі чеські варіанти? Тим, що не тренерам пропонують гравців, а вони самі зацікавлені в їх послугах, оскільки вже знайомі з можливостями. Таким шансом гріх нехтувати.
– Першим з хокеїстів юнацької збірної відразу після збору в Кошице відправився за океан Микита Бондарєв, який вочевидь не був би зайвим у складі команди на турнірі в Тршинці. Також в Америку перебирається віце-чемпіон юнацької Олімпіади Денис Пасько…
– До рішення цих хлопців ставлюся з розумінням, адже до турніру в Тршинці ніхто з наших хокеїстів реальних пропозицій з Європи не мав. Микита і Денис отримали змогу влаштуватися в Америці і це добре. Ніхто ж не давав гарантії, що Кубок Президента Чехії щось змінить. Натомість дивує, коли люди між реальною пропозицією з чеською Екстралігою і поїздкою в невідомість за океан обирають другий варіант. Вважаю, що такі кроки треба ретельно зважувати, радитися з досвідченими фахівцями. Щоб не загубити кар’єри. Молоді хокеїсти повинні усвідомити, що в цьому віці треба не звертати уваги на заробітки, а працювати на своє ім’я, на щоденне вдосконалення навичок. Буде вміння – нікуди не дінуться прибутки.
Зі свого боку ми, тренери збірної разом із Федерацією хокею України зробимо все від нас залежне, щоб допомогти хокеїстам знайти найоптимальніші варіанти продовження кар’єри. Взагалі, за моєї пам’яті ФХУ ще ніколи не піклувалася про працевлаштування кожного гравця аж так ретельно. Війна сконсолідувала весь офіс Федерації. Ми докладаємо максимальних зусиль, щоб у Європі змогли прилаштуватися всі наші найталановитіші хокеїсти, починаючи з гравців національної збірної і завершуючи обдарованими дітьми. Ми контактуємо з усіма хокеїстами, агентами, тренерами з різних країн. Крім того, дуже важливо, щоб ми таки змогли провести свій національний чемпіонат, який дасть змогу продовжити кар’єри всім тих гравцям, які не зможуть влаштуватися в Європі чи за океаном.
– Повернемося однак до справ юнацької збірної. Зрозуміло, що той склад, яким команда грала в Тршинці – не найоптимальніший навіть серед гравців 2006 року народження. Вочевидь окрім згадуваного Бондарєва, колектив могли б підсилити Микита Коневич, Ігнат Пазій, деякі інші хокеїсти. Чи буде змога до чемпіонату світу випробувати дійсно бойовий склад?
– В умовах війни це дуже проблематично. Теоретично усіх найсильніших можна зібрати під час домашнього збору. Теж важко, оскільки чимало гравців того віку, який зараз прийнятний для юнацької збірної до 18 років, виступає за океаном. Але більш реально, ніж в умовах, коли ми шукаємо прихистку за кордоном і підлаштовуємося під умови тих країн, які погоджуються нас прийняти. Тому об’єктивно, що згадуваних вами Коневича, Пазія та інших хлопців ми побачимо лише на фінальній стадії підготовки до чемпіонату світу.
Наразі очікуємо наступного турніру, який відбудеться 22-25 серпня в Будапешті. Там плануємо перевірити найперше хлопців 2005 року народження. Зрештою, це нормальний робочий процес. Специфіка роботи зі збірними не дає змоги награвати одну групу виконавців протягом тривалого часу. В нас є визначені дати, під які ми повинні підлаштовуватися, переглядати групи кандидатів, знайомити їх з нашими вимогами, а перед чемпіонатом світу вже визначатися, хто з тих гравців, яких ми переглядали в процесі підготовки, підходить найбільше.
Іван Вербицький, прес-аташе ФХУ
