У цьому інтерв’ю наставник національної збірної України підвів підсумок листопадових зборів головної команди країни, які вінчалися участю в Меморіалі Тамаша Шаркозі в Будапешті. Там наша команда посіла третє місце серед шести збірних, залишивши гарне враження не лише результатом, а й якістю продемонстрованої гри.

– Нинішній наш успішний виступ не виник на порожньому місці, – бере слово пан Шахрайчук. – Торік наша збірна провела багато хороших матчів. То за умови, що кожного разу з інших причин нам не вдавалося зібрати бойового складу. Була гра – не було результату. Зараз усі складові нарешті склалися. В конкуренції з сильними командами, які очолюють авторитетні спеціалісти, ми змогли показати, що можемо грати і якісно, і здобувати результат. Хоча після стартової перемоги над італійцями розраховували на потрапляння в фінал. Проте не склалося.

– Перемога над італійцями престижна подвійно, оскільки віднедавна цю команду очолює легендарний канадський фахівець Майк Кінен.

– Рік тому ми теж грали з італійцями в Будапешті. І втратили перемогу на заключній секунді основного часу. З того часу ігровий стиль суперників залишився схожим, але за короткий проміжок часу Кінен зумів прищепити манеру, схожу до канадської. Італія стала потужнішою. Тиск, форчекінґ в італійському виконанні виглядає дуже ефективним. Цей суперник не давав нам розслабитися ні на мить. І не лише нам, бо надалі Італія перемогла 4:2 словенців, вийшла у фінал і там здолала Францію. Зрештою, ми очікували такої гри від команди Майка Кінена, тому діяли терпляче, очікуючи на свої нагоди забити в більшості. Наш тактичний план спрацював повністю. Звісно, в основний час що шайба італійців після рикошету, що наш гол не після розіграшу, а після помилки суперників вийшли не зовсім логічними. Проте це применшує заслуг Андрія Міхнова, який майстерно зіграв на п’ятаку. А в овертаймі дуже красиву шайбу організували Ігор Мережко та Олександр Пересунько.

– Єдиної поразки збірна України зазнала від словенців, які в підсумку програли Японії і стали найгіршою командою турніру. Була нагода переграти балканців в основний час і в нас…

– Так і є. Використай ми свої моменти, до овертайму справа не дійшла б. Після хорошого пасу Данила Трахта не зміг відправити шайбу у порожні ворота, влучивши в стійку, Михайло Сімчук. Потім отримали гол на контратаці, але змогли відігратися завдяки награній комбінації молодої п’ятірку з тими ж Сімчуком і Трахтом у складі. Власне, ще невідомо, як би завершився овертайм, якби не груба помилка одного з наших гравців, яка призвела до вирішального голу.

– Поміж решти суперників збірну Угорщини, наших опонентів за матчем за третє місце, ви мали вивчити найліпше. Протягом року наші команди зустрічалися вже вп’яте. Попередні чотири рази Україна хоч і в боротьбі, мінімально, але постійно програвала. Тепер нарешті вдалося реваншуватися…

– Безперечно, цей досвід допоміг нам перемогти. При цьому з приходом американського тренера Кевіна Константіна гра угорської команди не особливо змінилася. Мене це здивувало, адже фахівці з Північної Америки намагаються, щоб їх команди створювали постійний тиск. Це сучасний хокей. Угорщина цьогоріч повернулася в елітний дивізіон чемпіонату світу і начебто мала рухатися в цьому напрямі. Але в матчі з нами суперники діяли по-іншому. Чи то угорці нас побоюються, але вони намагалися грати у відкат і за рахунок насиченої середньої зони очікували на наші помилки. Тиснути на нас Угорщина почала, лише отримавши дві шайби в свої ворота. Приємно, що ми вистояли.

Не буду приховувати, ми готувалися до гри з цим суперником заздалегідь. Розраховували, що матч буде важким саме з психологічної точки зору. З фізичної теж, бо ми мали на чотири години менше перепочинку. Також міг вплинути той факт, що частина гравців уже знаходилася на валізах, оскільки має приєднатися до «Кременчука» в Словаччині для участі в Континентальному кубку. До потяга після гри залишалися лічені години. На щастя, хлопці змогли сконцентруватися, почули слова тренерського штабу, відсунули інші турботи на потім і показали на льоду свій максимум. Сил команді вистачило. Ми закинули дві красивих шайби. Навіть не знаю, яка красивіша: перша, у виконанні Трахта, після красивої комбінації, чи друга, яка стала наслідком індивідуальних дій Гліба Кривошапкіна. У третьому періоді могли забивати втретє, але Віталій Лялька і Дмитро Німенко, вийшовши «два в нуль», трохи перед воротами перемудрили. Було б, звичайно, добре, забити цвях у кришку гробу і виграти 3:0. Та перемога є перемога. Отримавши гол у свої ворота, ми змусили понервувати і самих себе, і вболівальників. Але врешті довели, що є сильнішими.

Мушу сказати, що Кевін Константін кричав з тренерської лави під час матчу, мов божевільний. Більше того, мене здивувало, що після матчу угорці не потисли нам рук. У хокеї такі прояви неповаги трапляються вкрай рідко. Показово, що Майк Кінен, не дивлячись на поразку збірної Італії в прем’єрному матчі під його керівництвом, першим підійшов і привітав нас із Костянтином Сімчуком з перемогою.

– Вище ви наголошували на тому, що розраховували переграти суперників завдяки грі в більшості. Загалом наші суперники заробили в протистояннях з Україною 30 хвилин штрафу. В голи нам вдалося матеріалізувати дві чисельні переваги…

– Тенденції сучасного хокею такі, що матчі виграє той, хто ліпше грає в нерівних складах. Тому цьому компонентові ми приділяємо величезну увагу як під час тренувань на льоду, так і під час теоретичних занять. Повірте, кожен гравець свій маневр на льоду знає. Реалізовувати більшість ефективніше заважають залишки совкового менталітету, якого треба якомога скоріше позбуватися. Наші воїни виганяють совок з території України, а нам треба вигнати його з голів. Хокеїсти мають збагнути, що нам потрібна більша націленість на ворота. Поступово ця риса прищеплюється. Але не так швидко, як нам того б хотілося. Тому й забили в більшості ми лише одну красиву шайбу. Якби таких голів було більше, результат теж міг бути іншим. Бракує таких шайб у більшості, як нам провела Італія, накинувши на п’ятак і створивши трафік.

– Разом з тим, збірна України приємно здивувала тим, що мало вилучалася – 16 хвилин штрафу на три матчі. Зазвичай велика кількість вилучень навпаки є нашою ахіллесовою п’ятою…

– Мене порадувало те, як дисципліновано діяли хлопці. Перед стартом турніру ми наголошували, що вилучатися багато не можна, бо результату досягти буде важко. Проте є об’єктивні обставини. В нас було побоювання, що не всі хокеїсти зможуть зіграти на тих швидкостях, які нам запропонують суперники. Однак навіть на наше здивування хокеїсти, які представляють український чемпіонат, змогли провести всі три поєдинки з хорошим рухом.

Перед вами в мене була розмова з президентом ФХУ Георгієм Зубком. Йому сказав, що на високих швидкостях випадково провести і навіть виграти можна один матч. Але три матчі – це вже не випадковість. Більше того, не сумніваюся, що на тому ж рівні ми у понеділок провели б і четвертий поєдинок. Це означає, що в нашої команди з’являється клас. Фізично команда підготовлена прекрасно. Ми всюди встигали і тому не заробляли важких вилучень. Необов’язкових вилучень за весь турнір було, можливо, два. З восьми. Вважаю, що за цю рису треба чіплятися і саме з такою дисципліною грати завжди.

– Зупинимося на факторі Едуарда Захарченка. Здається, з його поверненням у команду з’явилася не просто надійність тилів, а й впевненість у власних силах серед польових гравців. Які відчули, що можуть іноді ризикнути, бо їх помилку є кому підправити…

– Едуард справді відіграв дуже сильно. Це всі бачили і він сам це розуміє. Захарченко дуже хотів повернутися в збірну після того прикрого інциденту п’ятирічної давнини. За той час він багато чого переосмислив, одружився, став дорослішим і спокійнішим. Я бачив, з яким натхненням Едуард працював на тренуваннях. Його дії на льоду – наслідок того бажання, з яким Захарченко приїхав у збірну. Дуже задоволений як його грою, так і поведінкою в середині колективу. Раніше, шість-сім років тому, коли Едуард грав у мене в «Дженералз», певні проблеми в побуті виникали. Зараз на них немає й натяку. Нині, витрачаючи менше енергії на різні незрозумілі ситуації, Захарченко сповна демонструє свій потенціал на льоду. Команді з таким воротарем набагато легше.

– У цьому складі збірної було два абсолютних дебютанти. Здається, 19-річний Данило Трахт переконав вас у тому, що надалі його треба викликати постійно…

– Данило мене приємно здивував. Він продемонстрував не за роками зрілу гру саме для дорослого хокею. У виконанні Трахта ми побачили правильні дії. Він створював моменти, не губив шайби. Що Данило є для нас допомогою, я зрозумів, ще коли він у першому матчі проти італійців лягав під шайбу і блокував кидки суперників. Думаю, на цьому турнірі Трахт відіграв безпомилково. Гол угорцям – це для нього нагорода за хорошу добросовісну роботу. Не хочу нікому співати дифірамбів, адже це лише один турнір, але при правильному ставленні до справи, знаходячись у такій хокейній країні як Фінляндія, Данило буде лише прогресувати і приносити національній команді максимальну користь.

– Ще один новачок збірної Михайло Гуфт-Соколов був темною конячкою навіть для тренерського штабу. В підсумку цей 24-річний нападник взяв участь лише в одному поєдинку проти італійців і більше на лід не виходив. Чому?

– Хотілося, щоб Михайло зіграв більше. Але на тренуваннях дуже гарне враження складав Назар Ружніков. Постійним рухом він заряджав хлопців позитивом. Тому проти словенців та угорців грав Назар. А Гуфт-Соколов з італійцями зіграв приблизно на тому рівні, на якому ми очікували. Він не помилявся, але й вище голови не стрибнув. Зрештою, важко було щось неймовірне продемонструвати за умови, що від Михайлової четвертої п’ятірки вимагалося найперше не зіпсувати. З чим вони успішно впоралися та внесли вклад у нашу перемогу.

Поряд із тим, мене дуже порадував під час цього турніру один із гравців цієї п’ятірки Ярослав Панченко. Його відповідальні, мужні дії мають стати дзвіночком для інших гравців. Ярослав заробляв на собі вилучення, блокував шайби і загалом зробив заявку на те, щоб стати стабільним гравцем збірної у третій-четвертій ланках.

– Яке враження залишив капітан команди Андрій Міхнов, котрий після переходу в румунський «Стяуа» наразі має надто мало ігрової практики?

– Так, Андрій у новому сезоні провів лише три поєдинки. Нестача ігрової практики відчувається. Ми звикли бачити іншого Андрія. Але сезон у Румунії набирає обертів. Він увійде в ігровий ритм, додасть, і, певен, на наступних зборах буде виглядати більш звично. Досвід Міхнова нам ще обов’язково стане в нагоді.

– Перед турніром у Будапешті можна було говорити, що збірна України має одну стабільну трійку нападників: Міхнов – Мазур – Пересунько. Можете сказати, що зараз сформованих зв’язок вже є більше?

– Ні. Більше того, в ході третього матчу довелося перетасувати навіть згадувану вами трійку. Це рішення себе повністю виправдало. Ілля Коренчук разом із Міхновим та Вадимом Мазуром заграв зовсім по-іншому. Мабуть, за тактико-технічними показниками це був найсильніший матч Іллі на турнірі. Так само яскраво проявив себе поряд з такими ігровичками як Сімчук і Трахт Сашко Пересунько. Він мав кілька непоганих моментів. Ми отримали підґрунтя для роздумів і надалі обов’язково знайдемо оптимальні поєднання. Головне, щоб хлопці чули тренерів і виконували завдання, а не сперечалися, що в їх клубі грають по-іншому. Так не буде. Якщо є завдання, його треба виконувати. Всім, від Трахта до Міхнова.

Можу сказати, що на цих зборах мене дуже приємно здивував також Гліб Кривошапкін. Він виконав величезний об’єм роботи. Так, ми не ставили Гліба на більшість, але разом із Дмитром Німенком він закрив для нас першу меншість. А шайба угорцям, коли він у своєму фірмовому стилі додав ногами, втік від оборонців один на один з воротарем, була немов винагородою згори за ті дії, якими Кривошапкін відзначався впродовж усього турніру. Гра Гліба дає сподівання, що він вже остаточно переріс юнацький хокей, став повноцінним майстром і тепер буде тільки додавати.

Також на дуже пристойному рівні відіграв весь турнір оборонець Євген Ратушний. Хтось скаже, що в парі з Мережком може відіграти будь-хто, однак у цьому випадку Євген справді проявив себе з найліпшого боку. Стосовно Ігоря, то він разом із Пилипом Пангеловим-Юлдашевим вкотре довели, що є найкращими оборонцями нашої країни. Мобільність катання, великий об’єм роботи як в обороні, так і попереду – роль Мережка в нинішній збірній України важко переоцінити.

– З 25-ти викликаних вами на збір хокеїстів 13 представляють закордонні клуби. Більшість цих гравців почали виступати за кордоном з осені. Наскільки ці зміни пішли їм на користь?

– Я хочу, щоб наші хокеїсти виступали за кордоном. Але в інших чемпіонатах. На перших зборах команди відразу сказав Пересуньку і Мережку, що угорська та данська – то не їх ліги. За своїм потенціалом ці хокеїсти здатні виступати у значно сильніших чемпіонатах. Приміром, у Німеччині чи Австрії. Причому на провідних ролях. Так, мене тішить, що Пангелов-Юлдашев і Андрій Денискін виступають за «Унію» з Освенцима, команду, яка перебуває в числі лідерів чемпіонату Польщі. У той же час, певен, що потенціал Пилипа теж дозволяє йому знайти собі сильнішу команду. Зрештою, до його історії ставлюся з розумінням. Пангелов-Юлдашев поспішив підписати після чемпіонату світу контракт, бо не знав, чи з’являться пропозиції ще, чи буде чемпіонат України.

Звісно, наша національна першість сьогодні бажає кращого. Але в наших реаліях, як мовиться, не до жиру, бути б живим. Навіть така практика є для гравців корисною. Взяти, скажімо, Дениса Матусевича з «Кременчука». В Будапешті то був уже категорично інший гравець у порівнянні з самим собою річної давнини. У позитивну сторону.

Проте за кордоном усе по-іншому. Сам пограв багато років у багатьох країнах і можу сказати, що гравець зі статусом легіонера мусить найперше вирізнятися професійним ставленням до справи – від харчування, дотримання режиму і до виконання тренерського завдання. Тих поблажок, які можливі вдома, за кордоном не буде. Щодня треба доводити, що ти сильніший від місцевого хокеїста. Виступаючи з таким розумінням, сильнішими ставатимуть навіть ті гравці, які перейшли у слабкі польські команди.

– Наступного разу збірна має зібратися в грудні, для участі у Єврочеленджі в Франції…

– Французи отримали турнір, який раніше відбувався в Польщі. Треба подякувати французькій федерації, що вона сама вийшла на нас з пропозицією, щоб ми до них приїхали, причому за їх рахунок. З задоволенням прийняли це запрошення. Більше того, пізніше французи запропонували нам зіграти ще один додатковий поєдинок між їхньою і нашою збірними, який не входитиме в залік Єврочеленджу. В самому турнірі, окрім збірних Франції і України, виступатиме команда Польщі. Тобто загалом проведемо три поєдинки. Цікаво, що турнір відбуватиметься в Марселі, нехокейному південному місті, де національна федерація Франції збирається запустити хокейний центр.

Зауважу, що для нас велика честь представляти Україну в час, коли удома війна. В інтерв’ю угорським журналістам після перемоги над їх збірною я сказав, що за змогу представляти Україну ми дякуємо нашим воїнам, які боронять українську землю від російських окупантів. Ми зі свого боку змогли зіграти так, щоб національний славень України пролунав у Будапешті відразу двічі. Власне, хокеїстам я теж сказав, що ми маємо брати приклад з наших воїнів, які з перших днів безстрашно кинулися в бій з монстром, якого боялися всюди і якого вважали другою армією світу. Але українці не зламалися у найважчі миті в перші дні. А сьогодні поступово відвойовують свою територію. Так само ми поволі маємо відвойовувати втрачені позиції в світовому хокеї.

Іван Вербицький, прес-аташе ФХУ

VBET – титульний партнер національної збірної України з хокею