Він повернувся після п’яти років відсутності на льоду. Маючи за спиною чотири чемпіонати світу в елітному дивізіоні, п’ять титулів чемпіона України і один білорусі. Нині йому 42 і він складає першу пару оборонців лідера національного чемпіонату «Кременчука» разом з тезкою Матусевичем. Денис Ісаєнко завжди був харизматичним і неповторним. А тепер, з зовнішністю дорослого чоловіка, він виглядає ще грізніше.

Ісаєнко любить хокей усім серцем. І то відчувається з емоцій, з якими він розповідає про гру і все, що з нею пов’язано. Перед тим, як почати запис розмови, Денис згадав, що зберігає пожовклі вирізки зі своїми інтерв’ю зі «Спорт-Експресу» середини першого десятиліття 2000-х. Коли ми спілкувалися вперше. Тоді молодий оборонець представляв «Сокіл». Зараз, незадовго до нашої розмови, він допоміг своєму нинішньому клубові впевнено переграти киян.

– У «Кременчука» з «Соколом» завжди цікаві і важкі матчі, – бере слово Денис. – У попередніх двох сезонах відчував цю напругу, навіть спостерігаючи за поєдинками з трибуни. Зараз відчуваю високий градус уже з середини. Хлопців не треба зайвий раз налаштовувати на такого суперника. «Сокіл» – це бренд, особливий подразник. Тому в нас із ним завжди будуть матчі «від ножа».

– У київському матчі суперників на старті сезону попри рахунок 3:0 відчувалося, що обидві команди діють нервово і роблять багато помилок. Минуло менше місяця і вже на льоду «Айсберга» вболівальники побачили звичніший для минулих сезонів бойовитий «Кременчук».

– Усе просто. Ми вже зіграли вісім матчів. Хлопці почали розуміти, кому куди їхати, хто де знаходитися. Ми набираємо обертів і стаємо сильнішими. Перші матчі завжди супроводжуються хвилюванням. Тим паче, грали ми у Палаці спорту. Навіть за умови, що трибуни були порожніми, відчуття під час матчів на головній арені України завжди особливі.

– В нинішньому «Соколі», мабуть, більше гравців, з якими ви грали разом до тієї миті, як покинули хокей у 2017-му.

– Та десь так і є. Таке життя. Це навіть цікаво: з одного боку – гравці, які грають вже два десятиліття, з іншого – 18-20 річні хлопці, які проводять свої перші матчі на рівні дорослого чемпіонату України. Мені справді цікаво зануритися в цей процес. Навіть не знаю чому (сміється).

– Під час одного з тренувань «Сокола» невдовзі після київського матчу тренер киян Костянтин Сімчук ставив вас у приклад підопічним, казав, що не дивлячись на вік, можливо, зайву вагу, ви холоднокровно обігрували молодших нападників за рахунок хокейного інтелекту.

– А що мені залишається? Фізичні сили вже не ті, що в молодості. Доводиться вмикати голову і грати за рахунок вмілого вибору позиції. Коли правильно розташовуєшся, передбачаєш розвиток ситуації, бігати швидко не обов’язково. Наразі отримую задоволення від повернення в хокей. Зізнаюся, не вагався з відповіддю ні хвилини, коли мені зателефонував Сергій Мазур (власник ХК «Кременчук» – авт.) і коротко запитав: «Будеш у хокей грати?» Звісно, буду. Хоча, звісно, відновлювати активні тренування було важко. Дякую Олександрові Савицькому, що увійшов в моє становище і дав час, щоб втягнутися. Він не навантажував мене відразу так, як молодих гравців. Збільшував оберти я поступово і на цю мить почуваюся прекрасно.

2005-й. Оборонці “Сокола” Денис Ісаєнко та Олександр Савицький і нападник Валентин Олецький святкують закинуту шайбу у ворота білоруського “Могилева”

– З Савицьким ви встигли пограти і в «Соколі», і в національній збірній. Як після цього, та ще й з урахуванням, що ви вже теж отримали тренерський досвід з вихованцями школи «Кременчука», працюється в статусі тренера і гравця?

– Беріть більше: я пограв не лише з Олександром Валерійовичем, а й з усіма його синами. А Тимофій досі виступає за «Кременчук». У нас із Савицьким прекрасне порозуміння. При цьому запитує з мене Олександр Валерійович на рівні з іншими хокеїстами. Хіба на тренуванні може закрити очі на те, що не здатен виконувати окремі завдання так швидко, як Кривошапка (Гліб Кривошапкін – авт.). Та мені й не треба поблажок чи додаткових слів. Я ж розумію, що оборонець права на помилку майже не має. За моєю спиною – лише воротар.

– Олександр Савицький ставить вас у парі з Денисом Матусевичем, гравцем збірної України. Що то буде один з лідерів команди, ніхто не сумнівався. Але поряд із вами Матусевич почав вражати результативністю.

– У мене не було сумнівів щодо можливостей Дениса. Він – майстровитий хлопець. У цьому сезоні тренери дають йому більше ігрового часу, він виходить у лідируючій ланці, яка набирає очки в кожному матчі. Тому моя заслуга скромна. Я можу щось підказати Денисові, скажімо, як правильніше зіграти в тій чи іншій ситуації. На мій погляд, Матусевич буде лідером і в збірній України.

Денис Ісаєнко і Денис Матусевич

– Не є таємницею, що ви були лідером роздягальні у різних командах ще в молоді роки. Нині, опинившись фактично дядьком у роздягальні «Кременчука» поряд з помітно молодшими хлопцями, демонструєте там свої лідерські риси чи даєте змогу керувати тим хлопцям, які користуються авторитетом серед гравців свого покоління?

– Ви ж врахуйте, що в нашій роздягальні я не один такий. У нас є ще хлопчик, який на місяць старший за мене (Артем Гніденко – авт.). Хоча я, звісно, бачу, що в нового покоління гравців є лідери. Тому виступаю радше зв’язною ланкою, намагаюся допомагати порадами, підказую, як правильно налаштуватися на гру. Бо ж хлопці молоді, в них багато емоцій. А в матчах важливо зібрати себе до купи і вибухнути вже на льоду.

– Наразі головною мотивацією «Кременчука» є виступ у Континентальному кубку. До виступу там залишилося менше місяця. Наразі ніхто не береться стверджувати, на що здатна на такому рівні команда без жодного легіонера. А ви?

– Ми їдемо до Словаччини, щоб боротися за вихід у Фінал чотирьох. Я вже чув думки, що «Кременчук» гратиме в Континентальному кубку, аби зіграти. Але це не так. Ми налаштовуємося перемагати в усіх матчах і віддамо на льоду всі сили. Вже переглядали матчі словацької «Нітри», польської «Унії». Ці команди поєднує одна спільна риса: вміння ефективно розігрувати більшість. У них цей компонент відпрацьований дуже сильно. Це означає, що вилучатися нам не можна.

– Якщо допустять до участі в матчах за «Унію» екс-нападника «Кременчука» Андрія Денискіна, вам буде складніше?

– З хокеїстами з такими габаритами завжди важко. І не лише з Денискіним. У таких хокеїстів довгі руки, в них непросто відібрати шайбу. Але, думаю, щось проти Андрія видумаємо.

– І на завершення ще одне питання про національний чемпіонат. Його старт «Кременчук» виграв впевнено. Гадаєте, команда зможе втримувати таку ходу аж до завершення змагань?

– Ну, херсонцям ми все ж програли. Це хокей, треба реалізовувати свої гольові моменти. Прикро подвійно, бо ми грали вдома. Тепер спробуємо реваншуватися у виїзному матчі в Калуші. Взагалі, не знаю, чи будуть додавати наші суперники, але певен в одному: ми будемо притримуватися того шляху, який обрали і зробимо все, щоб здобути чемпіонство. Це дорога нелегка. На вершину можна здійнятися лише через працю, гулі й синці.

Іван Вербицький, прес-аташе ФХУ