Поперед старт сезону Чемпіонату України серед чоловіків, де зустрінуться команда, яка дебютує, яка повертається чемпіонат, проводить свій другий сезон та ті, хто утримують роками позиції лідерів. Пʼять команд, нові міста та нова боротьба за титул Чемпіона.

Разом зі спортивним директором Федерації хокею України окреслили початок регулярного сезону 2026/27.

Цього сезону чемпіонат України стартує у форматі п’яти команд. Які головні очікування від нового сезону?

В цілому цей чемпіонат за своєю формулою нагадує попередній сезон: п’ять команд, співставна кількість матчів. Змінився склад учасників і це точно додає інтриги. Чекаємо видовищних матчів та високого рівня конкуренції, який допоможе хокеїстам прогресувати, а вболівальникам насолоджуватись грою.

Чи можна говорити, що за останні роки рівень українського клубного хокею поступово зростає?

Тут потрібно розділити питання на дві частини. Якщо говорити про спортивний рівень, то останні пару років чемпіонат тримається на приблизно тому ж рівні. І це в кращому випадку. В умовах відсутності якісної підпитки ззовні гостро стоїть питання заміни кваліфікованих ветеранів. Було б наївно очікувати, що молоді хокеїсти зможуть одразу компенсувати відхід зі сцени таких майстрів як Сергій Бабинець, Віталій Лялька чи Сергій Черненко.

З іншого боку клуби зростають з точки зору професіоналізму, повертаються до режиму системної планомірної роботи. Клуб підвищили якість медійної роботи, вдосконалили ряд внутрішніх процесів. Ці речі, можливо, не одразу кидаються у вічі, але точно дадуть свої плоди в найближчому майбутньому. В цьому аспекті є прогрес у порівнянні з попередніми роками.

Чи здатен хтось кинути виклик «Соколу» у боротьбі за чемпіонство?

Гадаю, відповідь на це питання частково дав фінал Кубка України, де все могло схилитись і не на бік чинного чемпіона. Та й робити зараз прогнози на чемпіонство – вкрай невдячна справа. Ще стільки всього може змінитися. Згадайте хоча б старт попереднього сезону, коли «Кременчук» буквально катком проїхався по киянах у Кубку. Хто тоді міг подумати, що в фіналі «Сокіл» матиме відчутну перевагу над «містянами»?

Цього сезону до чемпіонату повертається «Дніпро» Херсон. Наскільки важливим є це повернення для українського хокею?

Будь-яка команда, що доєднується до числа учасників чемпіонату, це великий плюс. У випадку «Дніпра» таке повернення було прогнозованим. Слід розуміти, що з початком повномасштабної війни клубу стало значно складніше функціонувати. Команда втратила свій дім і змушена була шукати прихисток в інших містах. Зберегти той рівень амбіцій, який був у «щук», коли вони щосезону претендували на найвищі місця, було майже неможливо.

Пауза в виступах у дорослому чемпіонаті принесла «Дніпру» чимало користі. Клуб мав можливість сконцентруватися на одному завданні і всі сили спрямувати на його виконання. Херсонці дуже впевнено виграли МХЛ, гравці та тренери відчули впевненість у своїх силах і тепер готові прийняти нові виклики. Та й до сезону команда готувалась в комфортних умовах, провівши частину підготовки у Чехії.

«Дніпро» вже має досвід боротьби на найвищому рівні. Чого ви очікуєте від команди після повернення?

Кубок України показав, що легко проти «Дніпра» не буде нікому. Ми знаємо Костянтина Буценка як системного тренера, який вміє розвивати гравців і грати в довгу. Я очікую, що наприкінці сезону «Дніпро» буде значно сильнішою командою, ніж на старті. По багатьох компонентах клубної роботи «Дніпро» може дати фору іншим учасникам. Подивимось чи вийде це зробити і на льоду.

Чи можна говорити про те, що команда повертається вже як претендент на високі позиції, чи їй потрібен час для відновлення колишнього рівня?

Зовсім некоректно порівнювати «Дніпро», що грав у фіналі чемпіонату України, і його нинішню версію. Та команда була переповнена легіонерами та досвідченими українцями, а бюджет був зовсім іншого порядку.

Зараз же команда поступово йде вгору, виховуючи молодих гравців. І тут дуже важлива роль не лише у тренерського штабу, а й кваліфікованих досвідчених гравців на кшталт Кирила Кучера чи Владислава Куцевича, які мають передавати свій досвід та тримати під контролем роздягальню.

Чи вистачить у «Дніпра» наснаги поборотись за медалі? За сприятливих обставин це цілком реалістичний сценарій. Хлопчиками для биття «щуки» не будуть точно.

А ось «Шершні» з Богуслава – абсолютний новачок чемпіонату. Як ви оцінюєте появу нового клубу?

«Шершні» багато років, планомірно, системно йшли до створення команди майстрів. Їх перші вихованці підросли і тепер саме вони можуть скласти основу богуславської команди в національному чемпіонаті.

Дитячі тренери активно працювали на наборі, зберігали команди, довели гравців до рівня МХЛ, де «Шершні» останні кілька сезонів були грізною силою. Звичайно, без фінансових вливань запустити команду в чемпіонат України неможливо. Але в Богуславі багато років створювали підґрунтя для появи дорослої команди.

Що означає для українського хокею поява команди з Богуслава саме зараз? Чи бачите ви потенціал Богуслава як нового хокейного центру України?

Це хороший приклад для інших хокейних шкіл, що навіть у найскрутніші для нашої держави часи за рахунок системної роботи можна дійти до появи своєї дорослої команди.

Богуслав може стати прикладом маленького містечка, де кожен мешканець буде жити своєю командою і знати про неї все. Азіаго із населенням в 7 тисяч осіб є одним з провідних хокейних міст Італії, Давос, в якому проживає людей як в Богуславі, має суперклуб на рівні всієї Європи. То чому б «Шершням» не пройти той самий шлях?

Я переконаний, що дуже скоро усіх гравців команди будуть впізнавати на вулиці, а у випадку хороших результатів, вони взагалі стануть кумирами місцевих дітлахів. Та й місцевим вболівальникам значно приємніше буде вболівати за команду, в якій грають їх друзі, однокласники, сусіди.

Чого ви очікуєте від «Шершнів» у їхньому дебютному сезоні?

Дуже вітаю рішення власників клубу запросити на ключові посади досвідчених фахівців – Вадима Шахрайчука та Олега Грушецького. Переконаний, що вони з перших днів зможуть поставити роботу в клубі на правильні рейки. Дуже важливо, що при цьому в клубі зберегли й молодіжну команду. Тож клубна вертикаль буде працювати.

І хоча деякі позиції в команді ще потребують підсилення, контрольні матчі та поєдинки Кубка України засвідчили, що богуславцям до снаги поборотися за медалі чемпіонату.

А ще, звісно, очікую аншлагів на арені «Льодограй» на кожному домашньому матчі команди.

Наскільки складно новому клубу одразу конкурувати з суперниками, які мають значно більший досвід виступів у чемпіонаті?

Тут дуже правильно поставлене питання. Не команді, а саме клубу. Якщо взяти за дужки молодих гравців – їм за замовчуванням буде важко конкурувати з досвідченими майстрами, – то чимало хокеїстів та тренерський штаб бачили в хокеї багато чого. А от для частини персоналу, адміністрації клубу, керівництва, працівників льодової арени чемпіонат України – це абсолютно новий виклик. І від того на скільки швидко клуб підтягнеться до стандартів національного чемпіонату, а то й задати нову планку, будуть залежати результати виступів в змаганні.

Наскільки складно прогнозувати розподіл місць, коли в чемпіонаті є і досвідчені команди, і «Дніпро», що повернувся, і абсолютний дебютант?

Це мабуть перший сезон за останні багато років, коли я не бачу очевидного аутсайдера. Та й спрогнозувати трійку призерів зараз дуже складно. Можливо «Сокіл» та «Кременчук» десь за звичкою виглядають фаворитами і основними претендентами на формування фінальної пари, але я переконаний, що дистанція між цим дуетом та рештою команд є зовсім невеликою.

Тим більше, що на Полтавщині дещо змінився підхід до розвитку команди і разом із новим тренером в основну команду влилася група молодих виконавців, з якими Артем Гніденко працював в «молодіжці».

Наскільки важливо, щоб нові клуби, такі як «Шершні», давали можливість грати молодим українським хокеїстам?

Це стосується не лише «Шершнів», а й решти команд. Зараз через війну легіонери в українському хокеї, який раніше страждав від їх засилля, перетворились на екзотику. Через війну наш чемпіонат став закритою системою і нова кров у ньому потрібна.

Зараз для українських юнаків є шанс спробувати свої сили у дорослому хокеї, що важко було уявити ще кілька років тому. У нас є чимало прикладів гравців, які завдяки спочатку створенню МХЛ залишились в хокеї, потім з початком війни зайняли місця легіонерів у командах майстрів, а зараз є в широкому колі претендентів на поїздку до Маннгейма.

Але всім молодим гравцям потрібно продовжувати навчатись, розвиватись, виходити на новий рівень. Вікно можливостей для них відкрите.

Чи бачите ви цього сезону можливість для появи нових молодих імен у чемпіонаті?

Скажу так, є хокеїсти, за розвитком і грою яких я буду спостерігати з особливим інтересом. В деяких з них я бачу потенціал гравців національної команди в недалекому майбутньому.

Яку роль має відігравати чемпіонат України у підготовці гравців для національної збірної?

Ні для кого не секрет, що значна частина хокеїстів, які виводили нашу збірну до еліти, виступає в національному чемпіонаті. Ми мріємо, щоб у нас було 30 гравців у НХЛ, з яких би формувалась збірна. Але навіть за таких обставин значення національного чемпіонату нікуди не зникає. Внутрішній чемпіонат – це той інструмент, який забезпечує хокейне комʼюніті, створює масовість, для когось слугує стартовим трампліном в кар’єрі, а для когось є майданчиком для перезавантаження кар’єри.

Чимало талановитих українських хокеїстів завершили свою карʼєру в юному віці і пішли шукати щастя в інші сфери. За наявності стабільного внутрішнього чемпіонату, де гравці могли б продовжити займатися улюбленою справою і не думати щодня про виживання як фізичне, так і економічне частина цих хлопців дала б собі другий шанс.

Які три речі сьогодні найбільше заважають українському клубному хокею розвиватися швидше?

Ми знаємо головну причину більшості негараздів – це війна. Війна тягне за собою проблеми в економіці, соціальній сфері, навіть кількісні втрати охоплення пов’язані в першу чергу з війною. Це дуже глобальна проблема. На початку 2022 року ми мали в Україні понад 25 льодових майданчиків та окремий розділ у програмі «Велике будівництво». В перспективі 7-8 років – це впевнений стрибок у топ-12 світового хокею. Але зараз через одне абсурдне рішення купки втративших розум болотних інтриганів, які остаточно втратили зв’язок із реальністю, ми маємо трохи більше десятка ковзанок, на яких продовжує жити хокей. Втрачено цілі хокейні центри, великі школи, тренерські кадри. На жаль, є втрати, які вже ніколи не відновляться. Це я про загиблих героїв-хокеїстів. Вчора чергова ворожа атака призвела до серйозного поранення перспективного захисника Назара Степанюка. Замість того, щоб сьогодні вийти на лід в матчі-відкритті чемпіонату, він разом з лікарями бореться за своє життя та здоров’я. Принагідно бажаю Назару якомога швидшого одужання.

Але окрім війни є й інші проблеми. Українському хокею конче бракує фахівців, які забезпечують щоденне функціонування клубів. Наразі на ринку спостерігається серйозний дефіцит кадрів, які могли б працювати в команді. Я говорю про таких людей, як сервісмени, відеокоучі та інші. На жаль, системної підготовки таких фахівців в Україні не існує, а можливість виїзду навіть на короткострокове навчання за кордон обмежена.

Третім фактором я б назвав брак сучасності в клубних процесах. Через історичні та ментальні особливості наші фахівці рідко працюють в закордонних клубах, так само як і європейські чи північноамериканські фахівці рідко запрошуються до українських. Не скажу, що ми живемо у своїй бульбашці, але свіжих ідей та підходів до функціонування клубів хотілось би мати більше.

Що, навпаки, сьогодні дає найбільший привід для оптимізму?

Український клубний хокей живий, інтерес до чемпіонату є. Ми не опустилися на дворовий рівень і зараз формується фундамент для подальшого відштовхування вгору після повернення миру. Приклади «Дніпра» та в більшій мірі «Шершнів» показують, що команду майстрів можна зростити.

У всіх команд чемпіонату України є свої фарм-клуби в МХЛ. Таким чином клуби укріплюються в своєму базисі, стають менш крихкими і водночас більш стійкими в кризових ситуаціях. Тут як книзі Нассіма Талеба – ставати сильнішим всупереч хаосу, стресу, помилкам і невизначеності.

Наскільки важливо вже зараз думати про розширення чемпіонату?

Я завжди був адептом здорової кількості команд в чемпіонаті. В нинішніх умовах, станом на кінець вересня 2026 року здорова кількість – це шість. Наразі не більше. І питання зовсім не в інвесторах чи льодових аренах. Для більшої кількості треба більше гравців на ринку. Нормальних легіонерів запрошувати у великій кількості малореально, а перетворювати чемпіонат на засилля шукачів пригод у хокейній формі – абсурдно.

Прямо сьогодні стабілізація є важливішою за непідкріплене зростання. Щоб зростання кількості клубів було природнім всі складові цього процесу мають зростати відповідними темпами. А це не лише інвестори, це – і льодові арени, де ці команди мають грати та тренуватися, і тренери та інші фахівці, які мають в цих командах працювати, і діти, які через роки занять доростуть до рівня професіоналів, і судді, без яких змагання не відбуваються, і багато-багато інших факторів.

Тому я за гармонічне зростання та розширення чемпіонату. Дивлячись зараз на МХЛ, хочеться вірити у скоре повернення «Крижинки», яка заслужила на свою нормальну дорослу команду і має чимало передумов для цього. Так само Дніпро й Вінниця можуть в перспективі найближчих років отримати свої команди. Але важко зробити стрибок одразу на професійний рівень, не пройшовши горнило молодіжних змагань, які за більшістю параметрів наближені до національного чемпіонату.

Яким ви хотіли б побачити чемпіонат України через три роки?

Звісно хочу, щоб єдиною сиреною, яку чули вболівальники та учасники матчів, була сирена про завершення періоду. Це найважливіше. І не лише для хокею, а для життя країни в цілому. Все інше буде виходити з цієї обставини.

Я хочу, щоб на хокей приходила родина і купувала квитки на гру заздалегідь, бо їх можуть розібрати. А на арені буде фуд-корт, де можна перекусити, і лавка зі стильним мерчем, де можна придбати подарунки та сувеніри з брендом улюбленої команди, якісь розважальні куточки для дітей. І щоб матчі в Києві та Одесі приймали місцеві Палаци спорту, «Дніпро» переймався б будівництвом нової арени на місці «Фаворита», а «Кременчук» та «Шершні» думали б як розширити свої арени аби вони могли приймати вболівальників не лише з міста, а й всієї області. І, звісно, щоб головне шоу на льоду дарували кваліфіковані хокеїсти із захищеними контрактами, зафіксованими правами і впевненістю в завтрашньому дні.

Що особисто для вас буде показником того, що чемпіонат 2026-2027 вдався?

Мінімум перенесених чи відмінених матчів. Фінансова та організаційна стабільність усіх команд-учасниць. Відсутність колосальних розривів між командами. І щоб в травні наступного року Олександр Бобкін, Андрій Срюбко та Руслан Борисенко з їх асистентами в збірних командах України на підведенні підсумків виступів на чемпіонатах світу були вдячні нашим клубам за підготовку якісних хокеїстів, що допомогли виконати поставлені завдання.

Додатковим фактором успішності для мене особисто стане впровадження деяких, не побоюся цього слова, революційних заходів в частині регулювання правовідносин в системі федерація – клуб – ДЮСШ – хокеїст, частина з яких вже найближчим часом буде представлена широкому загалу.