Пресслужба Федерації обговорила з лікарем національної збірної Володимиром Секретним мрії його дитинства, участь у конференції зі спортивної медицини, відновлення організму хокеїстів та його тревел-блог. Про усе це ви можете прочитати у цьому інтерв’ю.
– Ви з дитинства мріяли стати лікарем?
– Чесно кажучи, ні. Ця ідея виникла у моїй голові у старших класах школи. Мене почали більше цікавити такі предмети як хімія, біологія, фізика. Вони тісно пов’язані з медициною. Вже давно існує стереотип, що лікар – це професія благородна, чесна, цікава. Це мене зацікавило, і я вступив до медичного університету.
– Як ви потрапили у спорт?
– Закінчивши університет, я пішов у інтернатуру зі спортивної медицини. У цілому в житті постійно цікавився спортом: трішки займався футболом, грав і продовжую грати у великий теніс. Можна сказати, що я великий прихильник спорту. Такий же, як і мій тато. Він привчав мне до футболу змалечку: дивилися матчі і на стадіоні, і по телевізору. Тому я ще з дитинства спостерігав за успіхами київського «Динамо» та збірної України з футболу під керівництвом Лобановського. Через це, в принципі, всі хлопці мого віку на 90% були фанатами футболу. Взагалі, це була моя мрія працювати з цим видом спорту, але доля мене звела з хокеєм. Уже 8 років я працюю у цій сфері. І хокей мене захопив. Він мені дуже подобається і займає почесне місце у топі моїх улюблених видів спорту.
– За що любите хокей?
– Для мене хокей наживо і по телебаченню – це різні види спорту. І коли я вперше потрапив як лікар на хокейну лавку – це були неймовірні емоції. Гра надзвичайно цікава, динамічна, дуже багато внутрішніх нюансів. Кажуть: «Хокеїсти справжні чоловіки, які мужньо та стійко борються на льоду!». І це абсолютна правда. І, як з пацієнтами, з ними також цікаво працювати. Не хочу якимось чином образити інші види спорту, але якщо порівнювати, то хокеїсти – дійсно справжні чоловіки.
– Які якості важливі для спортивного лікаря, і чим спортивний лікар відрізняється від звичайного?
– Спортивна медицина – це досить специфічна галузь. Так як сімейний лікар повинен знати усі захворювання, на які хворіють звичайні люди, спортивний, у свою чергу, – має знати про всі особливості організму спортсменів (специфічні захворювання, стани та травми). Робота організму середньостатистичної людини і спортсмена суттєво відрізняється. Під дією постійних фізичних навантажень в організмі виникають певні адаптаційні зміни. Спортивна медицина – це наука, яка вивчає ці особливості.
– Як нам відомо, ви збираєтесь на спорт-конференцію у жовтні. Розкажіть, будь ласка, детальніше про тему вашої доповіді. Чому обрали саме її?
– Я зараз навчаюся на другому курсі аспірантури і вже затвердив тему «Фізична терапія рухових розладів у хокеїстів після черепно-мозкових травм» з моїм науковим керівником, професором Неханевичем О.Б. Вивчаючи тематику травм, я помітив, що струси мозку за статистикою Міжнародної федерації хокею (IIHF) – це приблизно 10% усіх травм отриманих гравцями. І перед кожним спортивним лікарем постає таке цікаве запитання : «Де та тонка грань між тим моментом, коли спортсмен травмувався і коли його можна допусти до тренувань та змагань?». Адже, хочу зауважити, що чіткої об’єктивізації відновлення досі у сфері спортивної медицини не існує. Це питання постійно вивчається спеціалістами у всьому світі, навіть проводяться спеціальні конференції на тему струсів головного мозку у спортивній діяльності. Незважаючи на це, шляхи подолання даної проблеми у літературі часто розкриті частково і поверхнево. Тож ми вирішили приділити цьому увагу і запланували зайнятися відновленням хокеїстів за рахунок фізичної терапії та реабілітаційних заходів після черепно-мозкових травм з метою віднайти ту саму межу.
Безумовно, гравець знаходиться під неймовірно важким психологічним тиском: він втрачає ігрову практику та кошти, його місце у команді може посісти дублер, а родичі, тренери, вболівальники чекають найшвидшого повернення на лід. Але основне завдання лікарів – це не допустити виникнення ускладнень внаслідок недолікованих травм. І варто пам’ятати, що ми маємо справу з надзвичайно важливим органом, який регулює усі функції нашого організму. Ось таку тему я обрав.
Дана конференція проводиться під егідою Європейської федерації асоціацій зі спортивної медицини раз у два роки. Це буде перший такий виступ у моєму житті. Я розумію усю відповідальність, яка покладається на мене, адже я буду представляти Україну та Федерацію хокею, тому просто зобов’язаний зробити це на найвищому рівні.
– Чому так важливо хокеїстам відпочити від тренувань улітку? Чому не можна тренуватися постійно?
– Кожен сезон, починаючи від підготовчого періоду, який вже скоро розпочнуть хокеїсти, і закінчуючи фінальними матчами плей-офф чемпіонатів національної першості та матчами Чемпіонатів світу, має свою певну періодичність. І першочергове завдання тренерів провести його, так би мовити, без серйозних спадів, вивести гравців на фінал у їх ідеальній формі. Хокеїсти відповідно віддають свій максимум і на мажорній ноті закінчують сезон. Тому протягом усього робочого процесу вони зазнають важких фізичних навантажень, особливо у заключній фазі. Виходячи з цього, очевидно, що усі процеси організму мають бути відновлені. Усі повинні зрозуміти, що наприкінці сезону існує високий ризик перетренованості, травм, організм спортсменів стає більш піддатливим до різних захворювань. Саме тому відновлювальний період має надзвичайно велике значення для відновлення організму.
– Як зазвичай проходить підготовка хокеїстів до змагань? Чим вона відрізняється від передсезонної?
– Якщо говорити про клубні команди, то передсезонна підготовка – це вже та сама підготовка до різних змагань. Саме тому тренери у цей підготовчий період намагаються усунути усі командні недоліки, удосконалити її переваги та підготовити хокеїстів до того, щоб у майбутньому вдало провести сезон.
Якщо ж говорити про змагання зі збірною командою, то були випадки, коли ми збирались за 3-4 дні через важкі календарі чемпіонатів національної першості. Наприклад, ми у 2016 році літали у Японію. Збори тривали усього 4 дні. За цей недовгий період основне завдання тренерів зібрати гравців, покращити їх зіграність та тактичну підготовку, ознайомити з грою команд-суперниць. Безумовно не перенавантажити їх фізично, а зберегти та вивести їх фізичний стан і техніко-тактичну підготовку на потрібний рівень.
– Що хокеїсти п’ють під час матчів? Звичайну воду чи ви додаєте якісь вітаміни?
– Надзвичайно важкі фізичні навантаження плюс велика кількість екіпірування дорівнює великому потовиділенню. Якось я навіть натрапив на дані, де було позначено, що за один матч хокеїст може втратити 5-6 кг. Тому вкрай важливо відновити водний баланс. Великі втрати ваги є досить шкідливими і в деяких випадках, навіть, загрозливими для організму спортсмена. Через це вони п’ють велику кількість рідини. Але тут ще накладаються особливості організму: дехто під час матчів п’є просту воду, дехто – спеціальні напої. Усе індивідуально.
Щодо спеціальних напоїв, то так, ми їх використовуємо. Є декілька варіантів: в основному це гіпотонічні та ізотонічні розчини. Вони поділяються в залежності від кількості вуглеводів. Ізотонічні – це десь 8-10% , з більшою концентрацією – це вже гіпертонічні, вони є досить солодкими. Тому через те, що у нас переважають швидкісно-силові навантаження, рідини з великим вмістом цукру хокеїсти не вживають, адже це не бажано для шлунково-кишкового тракту.
А ізотонічні напої – це відновлення вуглеводів. Не варто забувати, що основним джерелом енергії є саме вони. До того ж це ще й електролітний склад, що втрачає організм з потом під час навантаження.
Ось такі напої вони п’ють і люблять певні смаки, до речі. Зазвичай надають перевагу напоям з кислинкою: грейпфрут, лимон, апельсин.
– Коли спортсмени програють, чи відчуває лікар теж смак поразки?
– Ми одна команда і кожен робить свій вклад. Це ж правильно, коли усі члени команди не байдужі. Завжди після поразок намагаюсь проаналізувати та вияснити, що я міг покращити для загальної перемоги, роблю особисті висновки. Навіть не зважаючи на те, що зазвичай після ігор я дуже часто зайнятий травмованими гравцями і стараюсь думати про роботу, проводжу певні відновлювальні заходи.
А з перемогою, звісно, приємніше їхати з ігор. Це завжди гарній настрій та море позитивних емоції.
– Чи спілкуєтесь з кимось з хокеїстів поза межами льодового майданчику?
– Так, спілкуюсь. З тренерів тісно товаришую з Шахрайчуком Вадимом, Симчуком Костянтином та Підгурським Дмитром.
А через те, що я почав працювати з молодіжкою 1993-1994 років спілкуюсь саме з цим поколінням: це і Віктор Захаров, і Дмитро Ігнатенко, до речі, мої сусіди на Харківському масиві, Артем Євсейчик та Павло Ячник. Останній сезон я провів допомагаючи ХК «Дніпро», тому підтримую зв’язок з Олегом Петровим, Микитою Коваленком, Андрієм Жвачкіним. Та й взагалі не хочу нікого образити, але з усіма хлопцями підтримую дружні стосунки. Ми спілкуємось не тільки на професійному рівні.
– А взагалі часто відвідуєте хокейні матчі як глядач? У вас є улюблена команда?
– Якщо є нагода відвідати матч, то безумовно відвідаю. Незабаром планується проведення Континентального кубку у Броварах. Обов’язково планую бути. Але все ж цікавіше у ролі лікаря.
Важко надати комусь пріоритет з українських команд, тому що у всіх командах є знайомі, друзі. У цьому сезоні я працював і симпатизував херсонському «Дніпру» і дівчатам з «Україночки». Також дивлюся інколи матчі НХЛ. Не скажу, що палкий прихильник і не пропускаю жодного матчу, але інколи переглядаю. З тих команд мені подобаються «Нью-Йорк Рейнджерс».
– Проглянувши ваші сторінки у соціальних мережах, можна помітити ваше захоплення не тільки хокеєм, а й подорожами. Як давно ви почали вести свій блог? Чи планується зйомка хокейного блогу?
– Це був такий собі тренувальний тревел-блог. Хотілось у цікавій формі розповісти друзям про мандрівку. Усе одно приїдеш, і будуть питати.
Мені здалось, що вийшло доступно і весело. Є ще навіть певні відео, які я планую завантажити. Звісно хотілося б тими знаннями та інформацією, яку я отримую, ділитися з людьми. Якщо це буде цікаво і знайде свого глядача, тоді все можливо. Можна навіть створити блог про здоровий спосіб життя, спорт та особливості спортивної медицини. Треба ще проаналізувати, чим зараз цікавляться люди.
– Яке найгарніше місце, яке вам довелося відвідати?
– Мені дуже сподобалось у США. Там живе мій найкращий друг. Я був досить вражений наскільки ця країна відрізняється від нашої! Вона неймовірно цікава, з високим рівнем життя та відмінним відношенням до людей. Ще досить незвичайною була мандрівка з жіночою національною збірною в ЮАР. Ця країна радикально відрізняється від усіх інших. Там трохи небезпечно, але ми трималися групи. Досить гарні спогади про Кейптаун у мене залишились.
– Чи є у вас хобі?
– Я почав займатися тенісом у 5-му класі, потім у мене була досить тривала перерва через навчання в школі, в університеті. Але на останніх курсах я вирішив повернутися до тренувань і граю до сих пір. Навіть виступаю на аматорських турнірах. Постійно дивлюсь матчі. Вболіваю за Роджера Федерера. Це мій улюблений спортсмен.
– Яка ваша професійна мрія?
– Моя хокейна професійна мрія – це потрапити з командою на чемпіонат світу у ТОП дивізіоні та Олімпійські ігри. Це мрія, яка 15 років назад не була такою далекою для України, але на жаль, зараз дещо ми віддалилися. Незважаючи на це, ми все одно всі віримо, що прийдуть часи і ми дочекаємося цього тріумфу.
Ще б дуже хотілося, щоб у Києві з’явилася арена, де б усі наші збірні команди змогли проводити навчально-тренувальні збори і готуватися до змагань. Де, у мене та у моїх колег був би спеціально обладнаний кабінет, у якому ми б змогли проводити усі відновлювальні процедури.
Це те, чого дійсно хочеться.
А ще загальніше, то звісно, хотілося, щоб в умовах медичної реформи спортивна медицина знайшла своє місце. Адже є зараз певні проблеми: держава не підтримує цю галузь. У той час як спорт – це здоров’я нації, це виступи наших спортсменів. І я надзвичайно вражений, що на фоні усіх економічних та політичних питань вони все одно продовжують прославляти нашу країну. Ось така моя глобальна мрія.
А спорт без спортивної медицини неможливий. І я переконаний, що наша робота є показником виступів наших спортсменів.
