Напередодні кваліфікаційної атестації спортивних суддів, яка відбудеться рівно через місяць, пресслужба Федерації поспілкувалася з досвідченим арбітром національної категорії з суддівським стажем понад 40 років Віктором Липовецьким про суддівство 70-80-х років.
– Розкажіть, будь ласка, як ви взагалі потрапили в хокей?
– Як і усі діти тоді, я грав спочатку у своєму дворі. Ми влаштовували хокейні та футбольні матчі «двір на двір». Тож я – хокеїст-любитель (посміхається). Згодом, я дізнався, що у моєму інституті є хокейна команда і я вирішив спробувати свою сили. Ми брали участь у першості міста та України. Завдяки цьому виду спорту я познайомився з новими людьми, і оскільки я почав грати в хокей трохи пізно, вони запросили мене в суддівську бригаду. Я погодився, адже грати з молоддю мені вже було не дуже легко. Я вступив до Київської федерації хокею і почав судити. Мені це подобалось, і я досі отримую задоволення від суддівства.
– Незабаром розпочнеться збір для суддів. Чи проводилось щось подібне раніше?
– Звісно, суддівські збори проводилися щорічно. Перший етап відбувався «на землі». У той час, на заводі «Арсенал» був льодовий майданчик, а літом на ньому грали в футбол. Ось ми там і проводили нашу, так звану, літню підготовку. Була і теоретична, і практична частина. А вже ближче до початку сезону ми переходили на лід.
– Сучасному судді складніше, ніж судді тодішніх часів?
– Я вважаю, що сучасним суддям складніше. Швидкість гри виросла в рази, тому арбітри не мають права відставати від гри, вимушені ще уважніше дивитися за грою, моментально приймати рішення. Саме в зв’язку з цим, збільшилась їх кількість. Якщо раніше матч обслуговувало всього двоє суддів, сьогодні арбітрів вдвічі більше.
– У вас є улюблена хокейна команда?
– На даний момент улюбленої команди немає. Я вболіваю за кожного (посміхається).
– Наскільки мені відомо ви зараз працюєте секретарем на матчах, чи був матч, який вам запам’ятався найбільше?
– Зазвичай найяскравіші спогади ми набуваємо у дитинстві. У чемпіонаті СРСР було багато класних команд. Хлопці тоді дуже круто грали. Але найблискучіша гра для мене – це матч ХК «Сокіл» та московського ХК «Динамо». Був надзвичайний ажіотаж. Палац спорту «гудів» від викриків вболівальників.
