У цьому інтерв’ю відомий у минулому хокеїст, а нині керівник Харківського відокремленого підрозділу Федерації хокею України, президент клубу «Берсерки» розповідає про те, що залишилося від хокею на Слобожанщині за чотири місяці повномасштабної війни і які кроки здійснюються, щоб наша гра в місті, де досі точаться активні бойові дії, не померла зовсім.
– Павле, Місто-Герой Харків входить до переліку найбільш постраждалих з часу російського вторгнення. Як у цій системі координат не дати загинути хокеєві?
– Впродовж останніх днів обстріли Харкова знову посилилися. З трьох льодових арен у місті наразі зруйновані дві. В «Салтівський лід», де тренуються всі дитячі команди, було влучання в дах, але, на щастя, обладнання ковзанки не постраждало. В комплекс «Дафі» влучило чотири снаряди. Всі – у дах. Льодова арена вціліла завдяки тому, що вона знаходиться на другому ярусі. Її зачепило лише частково. Також постраждали футбольні і гандбольні поля, бази футбольного клубу «Металіст» і волейбольного «Локомотива». Нещодавно мав розмову з керівництвом міста. Мені пояснили, що зараз буде проводитися консервація і спроби зберегти спортивні об’єкти Харкова у безпеці.
Звісно, про життя, до якого ми звикли, зараз там говорити не доводиться. На території Харківщини залишилася частина дітей, які займалися нашим видом спорту в дитячо-юнацьких школах. 12 хлопців 2009 року народження, які цьогоріч стали чемпіонами України, навіть спробували відновити тренування на землі. Щоб не розгубити форми зовсім. З групи 2008 року народження вдома залишилося лише п’ять дітей, інші – за кордоном. Діти 2010-го і частково 2011 років народження виїхали за кордон чи тренуються в Кам’янці-Подільському на Хмельниччині.
Ми намагаємося підтримувати хокейне життя. Але робити це в умовах війни вкрай важко. Будемо підписувати угоди про співпрацю і перевозити дітей у ті регіони України, де безпечніше. Минулого тижня провів перемовини у Вінниці. Якщо все буде гаразд, з 15 липня запустимо програму з переміщення юних хокеїстів у це місто. Розпочнемо там з тренувань на землі, а надалі перейдемо на кригу. Домовляємося зараз, щоб розселити наших дітей з мамами у Вінниці безкоштовно за програмою переміщення. Розглядаємо варіант зі створенням у цьому місті спортивних класів, щоб у дітей була змога не лише тренуватися, а й отримувати освіту.
– Найбільша кількість харківських хокеїстів перебралися до Румунії.
– В принципі, так. Туди переїхали хлопці 2005-2006-го і 2010-2011 років народження. З ними тренуються хокеїсти з Дружківки на Донеччині, а також двоє хлопців з київського «Сокола». Безпосередньо з Харкова виїхало 44 дитини. Групи ми формували таким чином, щоб при нагоді повернути дітей додому, аби продовжити роботу в рідному місті чи країні. Наразі наші хокеїсти живуть у двох румунських містах – Брашові і Ґалаці. Умови вони там мають доволі непогані, забезпечені триразовим харчуванням. До кінця травня хлопці мали змогу постійно тренуватися на льоду. З ними працюють наші тренери. Зокрема тренер «Берсерків» Ігор Шаманський готував старшу групу. Нині діти двічі на день тренуються на землі.
В один період ми вели перемовини з Федерацією хокею Румунії, щоб заявити наші дитячі команди в їхньому чемпіонаті. Мова велася про колективи різних вікових категорій. Також була розмова на предмет заявки в чемпіонат Румунії «Харківських Берсерків». Власне, зараз ми подали в Міністерство молоді і спорту листа з проханням дати дозвіл на проведення в Румунії зборів дорослої команди. Відповіді поки не отримали. Зачекаємо трохи і будемо звертатися повторно.
Зазначу, що харківські діти виїхали не лише в Румунію. Хлопці 2007 року народження спершу перебралися до Польщі, а звідти – в Норвегію. На щастя, всі мають змогу продовжувати заняття хокеєм. Ми на постійному зв’язку і з тренерами, і з батьками. Умовами задоволені всі. Але турбуються, що буде в майбутньому. Невизначеність лякає найбільше.
– Судячи з вашої згадки у відповіді на попереднє питання, професійна команда «Харківських Берсерків» не буде припиняти існування?
– Зрозуміло, що клуб зараз на паузі. Легіонери роз’їхалися додому. З харківськими хлопцями контактуємо через групу у «вайбері». Звичайно, ми б хотіли зібрати їх разом якомога швидше і почати готуватися до наступного сезону. Ігор Шаманський розуміє, що опиратися в нинішніх умовах можемо найперше на молодих гравців. Хлопці отримають унікальну нагоду розкрити свій потенціал і спробувати сили в дорослому хокеї. Нині ми переглядаємо 16-17-річних хокеїстів і очікуємо інформації про те, що чемпіонат України відбудеться. Фактично, команда на наступний сезон у нас зібрана.
Іван Шамардін
– В якому місті збираєтеся грати?
– Залишимо назву «Берсерки» і тимчасово переїдемо в інше місто. Поки угода не підписана, деталей розкривати не буду. Наразі маємо усну домовленість про співпрацю з цим містом і місцевою дитячо-юнацькою школою.
Торік недоброзичливці нас критикували, мовляв, у «Берсерках» мало вихованців харківського хокею. Проте треба дивитися на кінцевий результат. Впродовж сезону за нас виступало десятеро харків’ян. Оборонець Іван Шамардін грав у складі юніорської збірної України на чемпіонаті світу в дивізіоні 1В. Тренери команди залишилися задоволені його діями. Грав за «Берсерків» 16-річний Олександр Гузенко. Наразі, за моєю інформацією, Іван та Сашко намагаються влаштуватися в одному з німецьких клубів. Дебютував за нас на найвищому рівні ще один 16-річний хлопець Денис Наливайко. Він тренувався в Румунії, а зараз отримав виклик у юніорську збірну. Окрім того, на мене виходили скаути з чемпіонату Німеччини U20. На предмет запрошення туди Дениса. Це ті гравці, яким виступ за «Берсерків» дав серйозний поштовх у кар’єрі. Думаю, це непоганий результат. У наступному сезоні будемо розкривати нових талантів, готувати їх до дорослого хокею.
– Павле, хокей на Харківщині існував лише на рівні обласного центру чи були осередки й у регіонах?
– На початку нинішнього року ми в рамках всеукраїнського фестивалю «Хокейна родина» виїжджали в селище міського типу Березівка. Окрім сімейного турніру тоді провели для місцевих дітей майстер-клас за участю гравців «Берсерків». Березівські діти начебто не мають особливої школи, але є самородками. Окремі хлопці 13-14 років здалися мені доволі обдарованими. Збирався запросити їх у дитячо-юнацькі школи. Але ці плани підкоригувала війна. Коли почалася евакуація, телефонував у Березівку, пропонував, щоб ці діти перебиралися з нами в Румунію і тренувалися там зі своїми ровесниками. Та виявилося, що за кордон вони виїхали раніше. Це добре, що хлопці в безпеці. Шкода тільки, що вони не мають змоги займатися хокеєм. Зрештою, розширимо і географію хокею на Харківщині, і більше дітей буде займатися нашою грою. Лише нехай закінчиться війна.
Іван Вербицький, прес-аташе ФХУ
