Перевівши подих після матчів олімпійської кваліфікації, виступ українців у Ризі оцінив асистент головного тренера національної команди Олег Шафаренко. В латвійській столиці ми програли три матчі представникам топ-дивізіону чемпіонату світу: 2:7 – Франції, 1:5 – Латвії, 2:6 – Словенії.

– Мабуть, на сьогодні це наш максимум, – бере слово Олег Шафаренко. – Найприкріше за воротарів. Дуже сподівалися, що вони зіграють краще. Так, нам треба сильніше грати в нападі, надійніше в обороні, але воротарі – найбільше розчарування цього турніру. Якщо раніше, коли ми виступали в топ-дивізіоні, в нас були Костянтин Сімчук та Ігор Карпенко, які нас тягнули і від цієї гри тренери могли відштовхуватися, то зараз ситуація змінилася. Також дуже слабо зараз зіграли центральні нападники, які мали вести гру, але не змогли себе проявити взагалі.

– На цей збір не був запрошений жоден молодий голкіпер, скажімо, Гліб Арцатбанов, який був у таборі команди на чемпіонаті світу чи Олександр Левшин…

– Ми стежимо за цими хлопцями, але вирішили, що цей етап до кінця пройдемо з Богданом Дьяченком і Едуардом Захарченком. Гліб і Олександр ще молоді, не готові до гри на такому рівні.

– Зрештою, якщо згадувати перший матч у Ризі проти французів, то до помилки голкіпера, яка призвела до першої шайби, нападники втратили кілька гарних нагод відкрити рахунок. Склалося враження, що тиск результату зробив наших гравців скутими. Вільніше вони почувалися лише тоді, коли суперник мав велику перевагу в рахунку. І наступні матчі такі здогадки підтверджували…

– Напередодні стартового матчу в команди було велике бажання, ми гарно налаштувалися. Не сказав би, що ми були скутими. Ми просто не звикли грати на таких швидкостях. Тому й нічого не виходило. Натомість у складі французів були майстри високого рівня – Тексьє, Да Коста, Бельмар. Вони все повирішували, там де ми не закинули, вони позабивали. Поки ми звикли до того, що відбувається, гра вже була програна. Єдине, що тішить, що третій період провели на пристойному рівні.

– Ви вже говорили, що найбільше задоволені грою проти господарів турніру.

– Це єдиний поєдинок, яким ми справді втішені. Не задоволені рахунком, бо програли все ж багато (1:5). Але в цій зустрічі хлопці проявили себе з найліпшого боку – все, поки були сили, виконували, старалися. Від цього матчу будемо відштовхуватися в майбутньому. Гадаю, ми й за рахунком могли зіграти краще. Заробили кілька зайвих вилучень. Майстри такого не прощають. Плюс Латвія грала вдома. В принципі, практика показала, що всі країни, яким IIHF довірила проведення заключного раунду кваліфікації, вийшли на Олімпіаду. Про що це говорить? Міжнародна федерація все добре розуміє і довіряє вирішальні раунди, на яких вирішується доля путівок на Ігри, тим, хто там достойний бути за рівнем розвитку хокею, кількістю хокеїстів і побудованих ковзанок.

– Навесні команда України зіграла два поєдинки проти другої команди Латвії. Долю першого з них вирішили брати Букартси, котрі були на помітних ролях і забивали нам й зараз. З тією різницею, що таких як Букартс у Латвії на цей раз була вся команда…

– Зараз у них були хлопці й посильніше. Якщо подивитися на склад латвійців, то в ньому чинних енхаелівців двоє. Але є ще люди, які виступали за океаном раніше, провели в НХЛ чимало матчів. Це хокеїсти дуже серйозного рівня. Для нас пограти з таким суперником – великий досвід. З командами рівня призерів чемпіонату світу ми не грали 17 років. Для нас це фантастичний турнір: атмосфера, ковзанка, трибуни, роздягальня. Сподіваюся, цей досвід зробить нас сильнішими.

– Заключний матч наша команда проводила проти словенців. З огляду на комплектацію суперників, шансів на перемогу могло б бути більше…

– На жаль, два матчі на таких швидкостях безслідно не минають. Ми підозрювали, що в команди на третій поєдинок просто не залишиться сил. Так воно й вийшло. Як ми хлопців не налаштовували, вони вийшли неготовими. Словенці всюди були швидшими за нас, повністю нас перекусили і не дали шансів взагалі. Хоча був момент у другому періоді, коли ми двічі поспіль реалізували подвійну більшість і ніби зламали хід зустрічі. Однак пропустили швидку шайбу на початку третього періоду, потім було велике вилучення Пилипа Пангелова-Юлдашева, після якого все повернулося на місце. П’ять хвилин у меншості ми вистояли, але витратили багато сил, ритм гри збився і після п’ятого пропущеного голу все вже стало ясно.

– Виглядає, що наразі до матчів такого рівня в нас готова приблизно одна п’ятірка. Це так?

– Час покаже. Але висновки однозначно будуть зроблені. Вважаю, що всі хокеїсти зіграли не на своєму рівні. Нікого виділити не можу. Скажу так: перед олімпійською кваліфікацією серед представників українського хокею ходили балачки, мовляв, влітку наші суперники приїдуть після відпочинку непідготовленими. Але виявилося, що всі вони готові ідеально. Все тому, що гравець високого професійного рівня не припиняє тренуватися взагалі. Максимум два тижні відпустки – і знову робота.

– Як проявив себе молодий оборонець Володимир Волков, для якого це був перший офіційний турнір на рівні національних команд?

– Для нього це було важко. Володимир грав мало, помилявся в тих моментах, де не потрібно було помилятися. Але для нього це досвід. Сподіваюся, з часом він буде додавати. Поганого про Волкова точно не можу нічого сказати.

– Чи виправдало себе повернення у національну команду після тривалої паузи старожилів нашого хокею Дмитра Німенка, Романа Благого, Володимира Чердака?

– Чердак на цьому рівні загубився. Німенко зіграв у свою силу, те, що від нього вимагалося, виконав. А Благий грав надто мало, щоб його гру якось оцінювати.

– Зрозуміло, що для того, аби боротися з такими суперниками, з ними треба грати якомога частіше. Наскільки реальні регулярні спаринги з представниками топ-дивізіону?

– На жаль, зараз команди такого рівня грати з нами не хочуть. Словенія, Італія, Франція, Латвія воліють зустрічатися з сильнішими, бо для них такі матчі корисніші. Добре, що регулярно погоджується зустрічатися з нами команда Угорщини, котра цьогоріч повернулася в топ-дивізіон. Ми їй за це вдячні. Так само, як вдячні полякам. З ними граємо і будемо грати в майбутньому. Але в ідеалі хотілося б розмаїтості. З огляду на це олімпійська кваліфікація в Ризі має подвійну ціну. Іншої нагоди зіграти з такими командами в нас не було б. Принаймні в найближчому майбутньому.

Іван Вербицький, прес-аташе ФХУ