Херсонський «Дніпро» виступатиме в чемпіонату України з хокею сезону-2022/2023. Попри неможливість грати в окупованому російськими окупантами рідному місті, попри фінансові труднощі, з якими в час війни зіткнувся увесь наш спорт. У цьому запевнив директор ХК «Дніпро» Микита Васильєв. В нинішньому інтерв’ю він розповів, якою буде команда в майбутньому сезоні, які цілі вона перед собою ставить, про дволикість окремих росіян і реалії життя в нинішньому Херсоні.

– Так як рідне місто наразі під окупацією, домашні матчі будемо приймати в Калуші на Івано-Франківщині, – бере слово пан Васильєв. – Хочу сподіватися, що в ході сезону Збройні сили України звільнять Херсон і ми повернемося додому. Проте живемо сьогоденням і наразі почали комплектацію команди. Є домовленість з новим тренерським штабом. То – українські фахівці. Їхніх імен поки не називатиму. Але найближчим часом вони пролунають на офіційних клубних медіа-ресурсах.

В нас немає іншого виходу, як піти на суттєве оновлення складу. Звісно, легіонерів у нинішніх реаліях не буде. Приємно, що нам вдалося зберегти лідерів «Дніпра» – капітана команди Євгена Ратушного і воротаря Едуарда Захарченка. З молодших хокеїстів вже уклали угоду з вихованцем херсонського хокею Данилом Булахом. З рештою молодих гравців ведемо перемовини. Поки вони не завершаться, називати конкретні прізвища недоречно. Можу сказати, що поміж потенційних новачків фігурують персони випускників нашої школи і гравців, які народилися в Херсоні і вже свого часу виступали за «Дніпро». Контури нової команди вимальовуються доволі чітко. Ми втішені тим, як триває процес комплектації.

– «Дніпро» ставить перед собою якісь завдання на майбутній сезон чи в нинішніх реаліях важливий сам факт збереження команди?

– Ми були призерами чотирьох попередніх чемпіонатів, тому медалі будь-якого ґатунку будуть для нас завданням мінімум. Завдання максимум – вийти в фінал чемпіонату України-2022/2023. Насправді в майбутньому сезоні не буде команд, які за комплектацією та рівнем фінансування когось суттєво переважають. Тому перед стартом шанси усіх шести колективів, які збираються виступати в чемпіонаті України, виглядають приблизно рівними. Будемо працювати, робити те, що від нас залежить і доводити свою силу на льоду, а не розкидатися голослівними заявами. Можу сказати, що в нас є довготермінові плани: обкатати оновлену команду, виграти з нею чемпіонський титул і виступити в єврокубках. Якщо не в найближчому сезоні, то в одному з наступних.

– З часу створення в Херсоні професійного клубу дуже якісно працювала й дитячо-юнацька школа при клубі. Окремі її вихованці вже приносили користь збірним України різних вікових категорій. Чи підтримує клуб юних херсонських хокеїстів зараз, у час війни?

– Ми ведемо облік, де знаходяться усі наші діти. Були б раді зібрати їх разом і продовжити навчально-тренувальний процес за прикладом харківських «Берсерків». Але в нас ситуація трохи складніша. Річ у тім, що з Харкова можна виїхати будь-якої миті з самого початку війни. Легко чи важко – інше питання, але виїхати можна. Херсонці такої можливості були позбавлені. Наразі велика кількість юних хокеїстів залишається в окупованому місті. Ми контактуємо з ними і їхніми батьками. На щастя, зі всіма дітьми все гаразд. Ми підтримуємо постійний зв’язок через закриті чати. Але факт залишається фактом: ми втратили не лише дітей, які встигли виїхати за кордон, а й тих, хто залишився в місті, яке зараз контролює ворог. З тією кількістю гравців, які знаходяться на території, підконтрольній Україні, сенсу організовувати виїзну дитячу школу немає. Всі ці діти зараз тренуються з ровесниками зі шкіл в інших містах, скажімо, з «Соколом» на ковзанці ВДНГ у Києві. Ще один хлопчик дуже гарно проявив себе в Чехії. То – дитина 2014 року народження, яка проявила себе в хокейній країні аж настільки, що зараз його переводять на тренування з на рік старшими хлопцями.

– Льодову арену в Калуші «Дніпро» буде ділити з місцевою командою «Легіон», яка теж планує виступати в новому чемпіонаті України. Ви вже контактували на предмет деталей цього співіснування з представниками прикарпатського колективу?

– Так. У нас гарний контакт і почуття взаємодопомоги. На етапі створення професійної команди калушці стикаються з тими труднощами, які ми вже подолали. Тому ми залюбки ділимося своїм досвідом з «Легіоном» і, думаю, полегшуємо їм завдання. Гадаю, впродовж сезону ми теж будемо допомагати одне одному.

– У вас за два місяці життя поруч із російськими виродками проблем не виникало?

– Намагався з ними не контактувати. Вимушений був це зробити, лише коли виїжджав з регіону і проходив мережу блок-постів і різних перевірок. До того найбільшу проблему для мене особисто рашисти створили, щойно зайшовши в місто. Вони поцілили з міномета в будинок, у якому я живу. Дуже пощастило, що цієї миті на вулиці нікого не було. Постраждав лише десяток автівок, осколками знищило трансформаторну будку. Знаєте, для когось це може виглядати страшно, але для людей, які вже п’ять місяців під окупацією, такі явища стали нормою.

Висловлювання руZZких воєнних хокеїстів, зокрема Болата Хамматова, мають стати наукою на майбутнє

– Микито, вас сильно здивував вчинок російських хокеїстів «Дніпра», які, повернувшись додому, наговорили в пресі чимало огидного про Україну?

– Мене це шокувало. Але в наш час є багато речей, які шокують. Ця історія похитнула мою віру в людей. Не збагну, як можна впродовж року знаходитися поряд з українськими хлопцями, бачити все на власні очі, відчувати тепле ставлення вболівальників і під час матчів, і в побуті, а потім таке патякати? Херсон – місто невелике, тут всі всіх знають. Дружини цих хокеїстів приїздили на матчі на автівках з російськими номерами. Їх бодай раз хтось зачепив? Жили собі люди, були дуже задоволені нашим степовим кліматом, а щойно виїхали, як почали розповідати про утиски. Тішить хіба те, що такі балачки не були думкою більшості.

Я з цими товаришами сам не зв’язувався. А наші вболівальники спробували. Запитали: «У вас що ці інтерв’ю під дулами автоматів брали? Що сталося? Ви ж пам’ятаєте, як ми вас тут приймали». У відповідь лунала маячня, що не все так однозначно. Зізнаюся, вважав цих хлопців адекватними і не міг очікувати, що повернувшись додому, вони підігруватимуть загальній путінській істерії. Ця історія мене дечому навчила. Зроблю з неї висновки. Думаю, це урок для всіх наших команд. Люди навіть не усвідомлювали, що не лише впали в очах колишніх друзів самі, але й створили проблеми для тих своїх співвітчизників, які ще не встигли виїхати з України. А гравці з інших наших команд на ту мить ще не встигли повернутися в росію.

Іван Вербицький, прес-аташе ФХУ