Костянтин Сімчук: «Ведемо перемовини щодо участі «Сокола» в чемпіонатах Польщі, Угорщини чи Словаччини»

Нинішнє інтерв’ю асистента головного тренера національної збірної України присвячене його клубові і стану українського дитячо-юнацького хокею в нашій державі і в умовах війни в цьому розрізі загалом. У київському «Соколі», який у попередньому сезоні став чемпіоном і володарем Кубка України, Костянтин Сімчук обіймає посади помічника головного тренера в першій команді і директора найуспішнішої в нашій державі клубної ДЮСШ.

Один з керівників столичного клубу підвів підсумки вже пройденого столичним клубом шляху, окреслив найближчі перспективи команди, розповів, де вона може виступати, якщо до осені війна в Україні не завершиться. А почали ми нашу розмову з коротких підсумків чемпіонату світу в елітному дивізіоні, котрий минулої неділі завершився в Фінляндії. У фінальному поєдинку господарі перемогли з рахунком 4:3 в овертаймі збірну Канади і стали найсильнішими на планеті вчетверте в історії.

– Костянтине, Фінляндія виграла два з трьох останніх чемпіонатів світу. А ще в одному була в фіналі. Цьогоріч Суомі виграли Олімпійські ігри. Фінський хокей зараз справді найсильніший у світі?

– Мені дуже подобається, як грають фіни. Вони діють дуже раціонально. В період становлення фінські спеціалісти створили фундамент на базі совєцького хокейного стилю, який ґрунтувався на комбінаційних діях. З роками фінський хокей став симбіозом совєцького, європейського і північно-американського стилів. Тому, вважаю, Фінляндія нині на вершині цілком заслужено.

– Три з чотирьох чемпіонатів світу (в 2011-му, 2019-му і 2022-му) Фінляндія виграла з тренером Юккою Ялоненом на чолі…

– Найцікавіше, що на клубному рівні в Ялонена не дуже виходило. Після здобуття першого чемпіонства світу Юкка працював у КХЛ на чолі петербурзького СКА і «Йокеріта». Обидва рази – без особливого успіху. Але Ялонен має систему, яка є ефективною саме для рівня збірних. Треба враховувати, що в Фінляндії є дуже широкий вибір виконавців. Дуже справно працює система дитячо-юнацького хокею в цій країні. Це демонструють зокрема перемоги юнацької і юніорської збірних на чемпіонатах світу останніх років. Коли вибудувана вертикаль, тренер не ризикує, навіть якщо вкомплектує команду гравцями з внутрішнього чемпіонату, як Ялонен зробив у 2019-му. Ці хокеїсти здатні вміло виконувати тренерську установку.

– Чемпіонат світу підсумував сезон-2021/2022. Для нас він завершився раніше. Підсумки виступу національної збірної в світовій першості в дивізіоні 1В ми підводили з її наставником Вадимом Шахрайчуком. Тому з вами поговоримо, як з представником тренерського штабу і керівником ДЮСШ найсильнішої клубної команди країни. «Сокіл» має всі підстави вважати змагальний рік успішним…

– Це так, хоча ліпше було б, якби цей сезон ми дограли до кінця. Тоді чемпіонство мали шанси оформити більше наших дитячо-юнацьких команд, а не лише хлопці 2006 і 2008 років народження. Але першості через війну перервалися раптово, в ту мить, коли деякі соколівські колективи не встигли вийти на перші місця. Попри це майже всі наші команди фінішували в числі призерів. Це – гарний підсумок нашої спільної роботи впродовж попередніх кількох років.

Нам під знаменами «Сокола» вдалося зібрати, мабуть, найкращу тренерську бригаду в Україні. В цьому не така вже й велика заслуга мене як директора. Просто так склалися обставини, що ті хлопці, які донедавна ще виступали на гарному рівні, проживають у Києві чи Київській області. Дуже плідно попрацювали усі наші тренери: Андрій Савченко, Сергій Жарський, Раміль Юлдашев, Олександр Матвійчук, Владислав Зозовський, Дмитро Марковський, Михайло Фадєєв, В’ячеслав Тимченко, Андрій та Ігор Дворники. Відзначу також вагомий вклад у відродження нашої ДЮСШ Віктора Чібірєва і Леоніда Шафаренка, а також В’ячеслава Завальнюка. Школою «Сокола» він займався тривалий час, ще коли про відродження першої команди не було й мови. Також знаковою для нас подією стало створення молодіжної команди «Сокола», яка під керівництвом Артема Бондарєва виступала в МХЛ. І це попри проблеми з комплектацією колективу. Кадровий голод був пов’язаний з тим, що структура школи «Сокола» була розвалена. Спільними зусиллями ми повернули школі ті позиції, які вона обіймала ще десяток років тому.

“Сокіл-2006”

– Показником ефективності роботи школи є поява її вихованців у складі першої команди. Цьогоріч до вже досвідчених, не дивлячись на молодість, Дмитра Кубрицького, Михайла Сімчука, Данила Коржилецького, Дениса Гончаренка, Ярослава Панченка додалися воротарі Макар Ганін і Ярослав Андрійчук, нападник Максим Жеребко. І нехай їх появи на льоду поки були епізодичними, але сам факт дебюту 16-річних хлопців на дорослому рівні говорить сам за себе.

– Комплектацію головного «Сокола» виконавцями рідної школи ми ставили в пріоритет з перших днів відродження команди влітку 2020-го. Цей напрям ми обрали спільно. Його підтримує зокрема й головний тренер Олег Шафаренко, ще один спадковий виходець із нашої школи. Видно, що за цих два роки Олег Леонідович сильно виріс фахово. Він показав, що є дійсно кваліфікованим спеціалістом. Так, Шафаренко заслужено отримав визнання найкращого тренера українського чемпіонату ще торік. Але в сезоні-2021/2022 Олег довів, що може бути гнучким, здатен вчитися, аналізувати невдачі і прогресувати.

Попри те, що дограти чемпіонату нам не вдалося, певен, що чемпіонський титул «Сокіл» здобув заслужено. Звісно, було б ідеально, якби це звання ми виграли за підсумками повноцінної серії плей-оф, маючи в суперниках не лише «Кременчук», а й «Донбас». Проте спершу чемпіонат переформатувався через розкол в нашому хокеї, а потім хід боротьби припинила війна.

В будь-якому разі, ми лідирували в чемпіонаті і до розколу, і перед війною. І тренерський штаб, і кожен окремо взятий гравець, і персонал клубу росли від матчу до матчу. Ми якісно підсилили склад досвідченими легіонерами, а молоді іноземні хокеїсти впродовж цих двох сезонів за «Сокіл» суттєво додали. Якщо в сезоні-2020/2021 «Донбас» у фінальній серії був об’єктивно сильніший за нас, то цьогоріч ми мали всі шанси на перемогу. Так, за бюджетом донеччани помітно нас переважали, але рівень гри дозволяв нам перемагати навіть за умови, що «Сокіл» був менш заможним. Це навіть цікаво – протиставляти грошам суто хокейні знахідки. Шкода, що нам не вдалося реалізувати всі напрацювання на льоду. Зрештою, війна переписала плани не лише клубу «Сокіл», а й країни загалом.

– У порівнянні з сезоном-2020/2021 «Сокіл» впродовж цього року став міцнішим з точки зору фінансування?

– Бюджет клубу виріс, але не набагато. Збільшився бюджет найперше завдяки нашій участі в Континентальному кубку. Це – додаткові витрати, які були закладені у загальний кошторис ще перед сезоном. Наразі в ході року до «Європейського правового захисту» і компанії «Санагро», які були з нами торік, додалися «Cooper&Hunter», бетингова компанія «Parymatch». Позитивна тенденція полягала в тому, що потенційні спонсори почали цікавитися нашою організацією, бачачи її стабільність. З ними велися перемовини вже після нового року і, можливо, якби не війна, перелік компаній, які є нашими партнерами, розширився б. В нас були всі передумови для того, щоб ставати міцнішими в матеріальному аспекті.

– Коли ми спілкувалися відразу після відродження команди, ви сказали, що маєте на меті, щоб «Сокіл» позбувся поганої репутації клубу, в якому обманюють і не виплачують того, що обіцяють. Після двох років, здається, можна стверджувати, що з цим завданням усі причетні до функціонування ХК люди впоралися.

– Загалом так. Поки не вдалося повністю закрити лише заборгованості за лютий, тобто за місяць, коли розпочалася війна. Ці події застали зненацька всіх нас. Також мушу відзначити, що частина спонсорів залишала нас після розколу в лізі. Люди заходили під повноцінний чемпіонат. Ми знаходилися в процесі підписання договорів з новими спонсорами. Але не встигли цього зробити. Через те виникла заборгованість. Зрештою, хлопці, здається, розуміють, що нинішня ситуація – форс-мажорна і готові зачекати. Після відродження наш клуб не обманював нікого. Зараз обставини склалися так, що грошей дійсно немає. Можу сказати, що ФХУ зі свого боку виплатила в повному об’ємі преміальні за перемогу в Кубку України. Певен, що перед запуском на наступний сезон гроші за лютий усі причетні до того «Сокола» люди отримають.

– Звісно, в нинішніх реаліях будувати плани на майбутнє складно. І все ж, можете відповісти на питання, на якому небі нині знаходиться «Сокіл»?

– В країні триває повномасштабна війна. Ми можемо планувати що завгодно, але не відаємо, що буде не те що через кілька місяців, а навіть наступного дня. Звісно, всі ми, причетні до існування «Сокола» люди, робимо все можливе, щоб існувала і наша клубна школа, і головна команда. Активно допомагає нам у цьому Федерація хокею України. Однак певності, звісно, немає. Звичайно, всі ми віримо, що наші військові проженуть ворога з нашої землі якомога швидше і що восени хокейне життя в Україні буде таким, як зазвичай. Але ми бачимо, яка непроста ситуація на полі бою.

Нині ми маємо зробити все від нас залежне найперше для того, щоб не зупинилося життя в дитячо-юнацькому спорті. Не лише в хокеї, а й загалом. Діти – наше майбутнє і мусимо забезпечити їм умови для продовження занять. Принаймні в тих регіонах, де немає бойових дій. Так, за сприяння ФХУ більшість юних хокеїстів змогли виїхати з України і нині перебувають у безпечних умовах. Сподіваюся, вони там розвиватимуть хокейні навички і ще допоможуть українському хокеєві як на клубному рівні, так і виступаючи за збірну.

Однак немало дітей і тренерів залишилися в Україні чи вже встигли повернутися. Особливо до Києва, де ситуація нині більш-менш спокійна. В столицю нині з’їхалося зокрема багато вимушених переселенців з тих регіонів України, де триває війна чи які окуповані. Зокрема з Маріуполя, Краматорська, Харкова. До мене зараз телефонує чимало батьків дітей, які займалися хокеєм у рідних містах і хочуть продовжити заняття вже у Києві. На жаль, обставини нині такі, що Департамент молоді і спорту столиці, який завжди підтримував дитячо-юнацький хокей і школу «Сокола» зокрема, не має змоги оплатити оренду льоду.

В таких обставинах ми повинні шукати можливості, щоб все ж запустити школи. Впродовж останніх півтора місяці цей тягар взяла на себе Федерація хокею України. Вона залучила спонсорів, які проплачують лід на ковзанці ВДНГ. Таким чином, всі діти, які знаходяться в Києві, тренуються під керівництвом тренерів «Сокола» і «Крижинки». Але діти продовжують повертатися і льоду стає мало. Шукаємо вихід із ситуації в тісному контакті з Департаментом молоді і спорту Києва і Міністерством молоді і спорту України. Наразі орендодавців ковзанки на ВДНГ немає, об’єкт залишається збитковим.

За останні роки наш дитячо-юнацький хокей досяг відчутного прогресу. Як показник – яскравий виступ юнацької збірної України до 18 років на чемпіонаті світу в дивізіоні 1В. Очолювана Олександром Бобкіним команда посіла друге місце і піднялася в другий ешелон світового хокею. То був якраз той випадок, коли з найліпшого боку проявили себе як усі лінії на льоду, так і тренерський штаб. Це та молодь, якій треба приділити найбільше уваги. Через чотири-п’ять років ці хлопці можуть скласти основу національної збірної. Ми рухалися в правильному напрямі. Та й загалом, лише зараз, у такий страшний час починаємо усвідомлювати, наскільки хороша в нас була країна і як ми розвивалися. У мирний час нам постійно щось не подобалося, постійно чогось бракувало. Але тепер розуміємо, що Україна не стояла на місці. Ми рухалися вперед. Прикро, що окупанти зараз намагаються нас зупинити.

– Ви розповіли, з якими труднощами стикаєтеся, щоб перезапустити функціонування дитячо-юнацьких шкіл. А витрати на дорослу команду значно більші…

– Це так. Але якщо ми хочемо, щоб на високому рівні виступали збірні України, то повинні зберегти якомога більше українських клубів. Пауза матиме катастрофічні наслідки. Якщо клуби призупинять діяльність, ми ризикуємо знову втратити цілі покоління гравців. Чимало важливих питань у контексті українського хокею підіймалося на недавньому Конгресі IIHF. З його підсумками нас мають ознайомити представники ФХУ. Відштовхуючись від тих рішень, будемо готуватися до наступного сезону.

Наразі можу сказати, що «Сокіл» підтвердив участь у Континентальному кубку. Зробили це, не маючи абсолютної певності в майбутньому, оскільки стікали останні терміни підтвердження. Це – спільне рішення керівництва клубу і ФХУ. Звісно, ми не знаємо, чи стартує чемпіонат України-2022/2023. Враховуючи це, ми ведемо перемовини щодо участі «Сокола» в чемпіонатах Польщі, Угорщини чи Словаччини.

– Щоб грати там, треба мати спонсорську підтримку…

– Робота ведеться. Кілька партнерів, з якими ми співпрацювали торік, обіцяють підтримувати клуб і в майбутньому. Всі розуміють, що «Сокіл» має жити. Заради переможних традицій, дітей, які займаються в нашій школі і вболівальників, яких маємо дуже багато.

– Поки в Україні панує невизначеність, п’ятеро наших хокеїстів – Іван Савченко, Ілля Коренчук, Микита Буценко, Дмитро Даниленко і Віталій Андрейків – підписали контракти з польськими клубами. Гравці «Сокола» поки в трансферних новинах не фігурують…

– Хлопці не поспішають підписувати контракти, але ми з усіма підтримуємо зв’язок. Хокеїсти очікують, як розвиватимуться події. Думаю, розуміння з’явиться найближчим часом. Не буду приховувати, що пропозиції наші хокеїсти мають. Зокрема вихованці нашої школи Дмитро Кубрицький і Михайло Сімчук. Також із Польщі. Але наразі ми притримуємо хлопців. Щодо Кубрицького ведемо перемовини з клубами північно-американських ліг. Мені як колишньому голкіперові хотілося б, щоб Дмитро туди потрапив. На мій погляд, для молодого воротаря виступи в канадських чи американських молодіжних лігах – найкраща практика з усіх можливих.

Іван Вербицький, прес-аташе ФХУ

Вас може зацікавити