Навіть не виходячи на лід, він був однією зі знакових особистостей у відродженому влітку 2020-го «Соколі». В молодості Ігор Слюсар присвятив рідному клубові чотири роки кар’єри, допоміг киянам стати чемпіонами України в 2009-му, а з 2010-го виступав за «Білий Барс», «Компаньйон», з яким у 2013-му став чемпіоном країни вдруге, естонський «Вяльк», «Дженералз» і «Кривбас»… Піти з професійного хокею Слюсаря в 2018-му змусило недолуге рішення тодішніх керманичів ліги, які обмежили учасників національного чемпіонату 25-річним віком. Таким чином, продовжуючи виступи на рівні аматорів і першої ліги, з осені 2020-го Ігор став сервісменом відродженого «Сокола». І залишався душею роздягальні, навіть не виходячи на лід. При цьому нападник при потребі брав участь у тренуваннях київського клубу як гравець. І виглядав вельми непогано.

Тож тепер, за умови, що в новому українському чемпіонаті не буде легіонерів, досвід нападника Ігоря Слюсаря стане його рідному «Соколові» в нагоді. Незадовго до старту 31-го чемпіонату Слюсар став героєм товариського поєдинку проти новоствореного клубу «Київ». Ігор закинув переможну шайбу «Сокола» в овертаймі, а пізніше відзначився реалізованим буллітом у післяматчевій серії. Тож вихід 33-річного форварда минулого четверга уже в офіційному чемпіонату України в складі чемпіонів проти «Кременчука» (0:3) не здивував нікого. Інша річ, що відіграв хокеїст лише період.

– Пошкодження отримав за день до старту чемпіонату, – пояснює Ігор. – Скажу відверто, що повернення дається мені дуже важко з фізичної точки зору. Професійно не грав п’ять років, з того часу, як у нашому чемпіонаті ввели віковий ценз. Змогу виїхати за кордон наче й мав, але вирішив від цього варіанту відмовитися, бо, по-перше, дружина якраз народила дитя, а по-друге, мав проблеми зі спиною. Тому залишився вдома, працювати там, де є змога заробити. Став менеджером з продажів у компанії, яка займалася реалізацією препаратів з догляду за волоссям. І працював там аж доти, доки восени 2020-го «Сокіл» не відродився і мені не запропонували стати за станочок і підточувати ковзани.

Хоча зовсім від гри в хокей весь цей час не відходив. По матчу на тиждень проводив постійно. То від регулярного графіку тренувань уже відвик. Проте втягнувся. Навантажилися ми зараз за три тижні пристойно. У середу, за добу до матчу з «Кременчуком», бігали коло на швидкість. Я міг не бігти, але побіг. Мене охопив азарт. Хотів виграти, стати швидшим за партнерів за командою. Замість того під час прискорення мені «стрільнуло» в паху правої ноги. Відразу поїхав до лікаря. Після проведених процедур той дозволив мені спробувати наступного дня вийти на лід. Хоча відчуття, що гри не завершу, були. Тому на розкатці вирішив не пришвидшуватися. Думав, прибережуся, поволі розігріюся.

В підсумку зміг відіграти майже період. Остаточно випав, коли хтось із партнерів викинув шайбу через борт. Я прискорився і відчув біль. Коли їхав на лавку, вже розумів, що не повернуся. За попередніми прогнозами, лікування займе близько трьох тижнів. Протягом цього часу відвідуватиму відновлювальні процедури. З нетерпінням очікую на повернення. Перед стартом мав величезне бажання допомогти «Соколові». Що ж, поки не можу працювати на льоду, потреную верхню частину тіла, щоб повернутися з сильнішими руками.

Впродовж двох сезонів Артем Євсейчик та Ігор Слюсар виконували в “Соколі” медико-адміністративні функції. Зараз повернулися на лід

– Поговоримо про сам матч з «Кременчуком». У першому періоді, поки на льоду були ви, рахунок був нічийним – 0:0. Проте навіть тоді виглядало, що суперники трохи зіграніші і сильніші фізично…

– На льоду такого відчуття не було. Перший період був абсолютно рівним, моменти мали обидві команди. Показово, що суперники в першій 20-хвилинці заробили чимало штрафних хвилин. Тренери, до слова, випускали мене на більшість. Думаю, будь я здоровий, провів би цей час ефективніше. Бажання мав захмарне. Ось лишень травма заважала грати розкуто. Але, певен, що після відновлення стану сильнішим і кращим. І обов’язково закину свої шайби. «Кременчук» ми теж обіграємо. Як і в попередніх двох сезонах.

– Дуже показово, що в товариському матчі проти «Києва», коли ви забили і в овертаймі, і в серії буллітів, тренери за відсутності Романа Благого довірили вам місце в першій трійці нападників поряд із Дмитром Німенком та Вадимом Мазуром.

– Приємно грати з такими партнерами. Я їм просто намагався не заважати і відкривався, коли потрібно і в потрібний час. А що забив? Ще до матчу відчував, що крапку поставлю саме я.

– Ви – один із небагатьох представників нинішнього «Сокола», хто залишається в команді з часу її відродження. В нинішній сезон кияни входять без Андрія Міхнова, який був лідером і на льоду, і в роздягальні. Це відчувається?

– Відсутність Міхи не може не відчуватися. Та й загалом у порівнянні з минулим сезоном разом зі мною і Артемом Євсейчиком з «Сокола» зразка минулого сезону залишилося п’ять-шість людей. Проте хлопці, які поповнили наш склад, теж у хокеї давно. Ми всі добре знайомі, з багатьма раніше грали в різних командах, зокрема в «Соколі». Думаю, тренери підготують нас найліпшим чином і «Сокіл» знову буде боротися за чемпіонство. В нас достатньо людей, здатних робити результат.

2009-й. Юний нападник “Сокола” Ігор Слюсар

– Звісно. З окремими ви виступали за «Сокіл», ще коли були зовсім юним, 12 років тому…

– Так. З Сергієм Бабинцем, Ромою Благим, Дмитром Німенком, братами Алексюками. Ми тоді були юними і з захопленням спостерігали за легендами нашого хокею, з якими випала честь грати поряд. Працювали з великим завзяттям і щоб виправдати довіру тренерів, і щоб відповідати вимогам того дійсно сильного хокею. Відразу згадую ті часи, як у «Сокіл» повернувся наш нинішній тренер, а тоді знаменитий воротар Костянтин Сімчук. На льоду він тримав у тонусі всю команду, не давав розслабитися ні оборонцям, ні нападникам. А в роздягальні було цікаво спостерігати за тими процедурками, які практикував голкіпер Сімчук. Звісно, як нападник я особливо рівнявся на Віталія Литвиненка. Було приємно, коли тренер довіряв мені грати з Віталієм в одній ланці. Також багато чому можна було повчитися в Романа Сальникова, Артема Гніденка.

– Тодішній тренер основного складу «Сокола» Олександр Сеуканд підпускав молодь до основи з особливою ретельністю…

– Якось так вийшло, що до мене Олександр Юрійович ставився добре. Звісно, підтискав, але все ж давав шанс, ставив до складу, випускав у трійці з Литвиненком і Вадимом Шахрайчуком. Я намагався не випадати. Думаю, виходило непогано. Очевидне одне: саме в той період ми загартувалися і стали хорошими хокеїстами. З «Соколом» ми стали чемпіонами України в 2009-му. Наступного року я через травму не грав у фінальній серії, пізніше був чемпіоном у складі «Компаньйона». За минулий сезон отримав чемпіонську медаль як сервісмен. Тепер знову сподіваюся заслужити нагороду як гравець.

Іван Вербицький, прес-аташе ФХУ