Наш сьогоднішній гість – постать, без перебільшення, легендарна. Якийсь час Борис Дороженко вважався топовим хокейним фахівцем, повернувшись в Україну. Серед його вихованців – Андрій Денискін, один із найкращих українських хокеїстів сучасності. Однак сповна свій тренерський потенціал спеціаліст розкрив за океаном. Щоб уникнути зайвих слів, достатньо згадати одне ім’я й прізвище – Остон Меттьюс. 24-річного нападника «Торонто Мейпл Ліфз» нещодавно назвали найкориснішим гравцем сезону-2021/2022 у Національній хокейній лізі. Пан Дороженко – одна з тих постатей, яка суттєво приклалася до хокейного становлення зіркового американця. І не лише його, а й багатьох інших представників НХЛ.

У цьому інтерв’ю розкриваємо Бориса Дороженка як постать неординарну і багатогранну, сина київських інтеліґентів, який пройшов школу «Крижинки», перебрався в Мексику і розкрився повноцінно в США.

– Борисе, у Вас дивовижна доля розкажіть про себе.

– Народився у Києві. Тато закінчив КПІ, він інженер хімічної машинобудівної промисловості, тривалий час працював у сфері паперово-целюлозної промисловості, працював у великих інститутах, зараз на пенсії. Мама – піаністка, виховала багато відомих за кордоном учнів. Вона навчалася у Львівській консерваторії, працювала у музичній школі. Я займався хокеєм на «Крижинці».

Маленький Борис із мамою

Так склалося, що в юному віці я вирішив виїхати із СССР. Це був останній рік перед розпадом. Юнацькі амбіції та бажання жити трохи краще, гроші, якими зможу самостійно розпоряджатися. Звичайно, у ті часи я не замислювався над тим, щоб створити систему підготовки хокеїстів. Насправді була ідея просто виїхати з того, чим був останніми роками СССР, був неприємний момент в історії, криміногенна ситуація була не найкращою. У мене була ідея попрацювати, була пропозиція. Вважав, що як хокеїст я не склався, а десь в іншому місці могло б вийти, були певні амбіції. Думав, що поїду на кілька років заробити грошей, як люди їздили в ті часи. Пригадую, що маючи 100 доларів у кишені, тоді здавався економічною стабільною людиною. Це була велика сума, і коли тобі пропонують контракт на 2000 доларів, ти не замислюєшся, що реалії, мова та ціни зовсім інші. Але коли потрапив до Мексики, то зрозумів, що все по-іншому. В принципі, я був задоволений. Замість двох років це розтягнулося довгі роки.

Хокею в Мексиці не було взагалі. Було 20-30 осіб граючих, різного віку. Грали в основному іноземці, мексиканців було осіб 10. Зараз – понад 1000 активних гравців. Тут спорт номер один – футбол, це спорт і для бідних, і багатих. Збірна Мексики непогано грає, самодостатня авторитетна збірна. Хокей був другорядним, тому спочатку було складно. Рівень граючих низький, ковзанки відкриваються та закриваються. Це швидше маленькі ковзанки у комерційних центрах для масового катання. Але є й великі ковзанки, є кілька міст, де хокей розвивається. Специфіка мексиканського хокею чимось нагадує «Золоту шайбу», де головне участь. Але потім виявляється, що треба вчитися грати і люди вчаться.

За мої 15-16 років у Мексиці хокей пройшов становлення з нуля до серйозних результатів. Мої учні були навіть задіяні в українській лізі. Приїжджали Брайан Бакстер, Хосе Суарес. Є Ектор Махул. Він грав у Фінляндії та Італії. Це перші ластівки, які серйозно підходили до занять. Є в Мексиці збірні. Коли ми розпочинали, гра з будь-якою командою була складним іспитом. Пригадую, як ми грали зі збірною Естонії. Ми тоді програвали 8:2, 8:1. Ми поступалися Австралії, Новій Зеландії, Литві, всім. Надалі ми почали обігравати Болгарію, Австралію. Пішов процес становлення. Мексиканська частина кар’єри була хорошим пробним варіантом, де можна розвивати спорт, а де немає нічого. Це був крок у майбутнє, хлопці розвивали свою лігу.

Учень і тренер: Борис Дороженко і Ектор Махул

Було цікаво запровадити хокейний менталітет у країні, де немає хокею. Це стало для мене основною віхою і в розвитку мене як тренера та розуміння, що потрібно для масовості та результатів. Коли я переїхав до Америки 12 років тому, то усвідомив, що Арізона – це практично те саме, що й Мексика. Та ж спека та половина людей говорять іспанською мовою, і в хокейному плані це було схоже.

– Що ви взяли з мексиканського досвіду, що адаптували, що впровадили?

– Арізона – штат зовсім не хокейний, тут швидше про баскетбол, бейсбол. Але вже була хокейна команда «Арізона Койотіс». Якщо під час футболу та бейсболу тут були повні стадіони, то на хокей 5 000 приходили на 18-тисячний стадіон. Менеджери не знали, як приваблювати, ледь не безкоштовними бургерами. Але на п’ятимільйонне місто тут було більше ковзанок, ніж у Мексиці.

– Ми у Федерації хокею України зараз перезавантажуємо та рестартуємо хокей. Мене цікавлять якісь ключові відмінності американської моделі хокею та української.

– Більше розглядав би мексиканську модель чи змішаний варіант: арізонсько-мексиканський. Мексиканський та арізонський хокей не мали коріння, не було людей підготовлених, не було шкіл, як наприклад у Чикаґо, Детройті, Бостоні. Якщо порівнювати з українською ситуацією, то там була прив’язка до совєцького хокею, який закінчився у 1990-х роках. Якщо були люди у 1990-х роках на серйозному рівні, вони переважно поїхали до швейцарських, німецьких, російських ліг. Це група людей, яка 30 років тому була частиною совєцької системи розвитку хокею. Ці люди фактично дали розвиток хокею на 10-15 років. Ними дуже дорожили і були досить серйозні результати, коли збірну росії обіграли і зіграли внічию з Канадою. Ми жили за такою формулою, коли вичавлювали максимум із людей, які ще грали в постсовєцькій Україні і на своєму рівні могли скласти конкуренцію у збірній.

Потім ці люди виходили на пенсію, деякі переходили на посади у Федерації чи на тренерські ролі. Це заслужені майстри, котрі грали дуже давно. Якщо раніше були надії на закордонних хокеїстів, якісь роки це виходило, наприклад, із Валерієм Ширяєвим, який більше грав у Швейцарії. Багато хто пройшов школу НХЛ і їм стало нецікаво займатися тренерською діяльністю, вони не знали, як займатися з дітьми. Але їхня думка завжди враховувалася. Марадона теж був найвідомішим футболістом, але коли він став тренером, ми знаємо чим це закінчилося. Де гарантія того, що Христич знає, як спілкуватися з дітьми? Може, в процесі роботи він розбереться, але швидше він має працювати з командами 17-18 років. Олександр Годинюк – чудовий хокеїст, але він не тренує свого сина, він не знає підходу.

Потім пішли майстри, які не в НХЛ грали, а в КХЛ. Сімчук, наприклад. Це добротні майстри, але потім і ці майстри зійшли. Були легіонери з білоруської, польської, нижчої американських ліг, в Україні вони стають зірками, хоча грали по п’ять хвилин і займалися лише бійками. Цей підхід був стратегічно неправильним. Честь та хвала тим, хто дограв в Україні до пристойного віку. Але ж вихлопу молодих в Україні не було. Існувала велика різниця між гравцями цих двох епох. З відомих майстрів залишився Міхнов. А що буде, коли він дограє? Я не применшую українську лігу, знаю, що запрошують закордонних майстрів. Ми не беремо Ніколішина, який одним прищуром ока може щось цінне підказати. Ми беремо тих, хто в іншому місці нікому не потрібний. І на них будується ліга. Вони дають хорошу напругу гри, але показово, що не дуже сильні європейські команди нас обігрують. Що таке французький, данський клуби? Це ті, хто не має шансів обіграти команди з НХЛ.

Борис Дороженко з українськими вихованцями

– Хокейний тренер взагалі фігура незалежна. Він здатен як певний визначальний кристал створити оригінальну кристалічну структуру чи він елемент великого пазла?

– Я, мабуть, незалежна людина та тренер, за стільки років підготував чимало НХЛівців, мені дають робити те, що я хочу. Але не в Україні.

– Розкажіть, що було, коли ви повернулися працювати в Україну? Вам не вдалося адаптуватися до  української моделі?

– Не сказав би, що не вдалося. Я був лабораторним щуром для людей, які інакше сприймають хокейний світ. Це не їхня проблема, це їхня біда. Вони не тільки не розуміють, що я хотів донести. А ті, хто вдавав, що розумів, повертали голову, мовляв, «гаразд, потім він поїде, і ми займатимемося тим, чим займалися раніше». Я реально відчував це, скажу, що так було на 90%. Але 10% людей в Україні заслуговують на увагу. Тренер підв’язаний під економічну модель, начальників, субординацію, які дозволяють займатися креативністю. Від тебе вимагають певного результату. Тренери – заручники системи та фінансових питань.

Коли я був у 2012-2013 роках в Україні, заявляв відкритим текстом, що майбутнє за приватними хокейними школами. Їх зараз величезна кількість, але є питання до якості. У приватних шкіл має бути майбутнє. Люди, які працюють на себе, чудово знають, як їм потрібно оптимізувати процеси. Порівняйте підхід у приватній та державній клініках. Є й приватні клініки із лікарями з державних клінік. Чим більше приватних шкіл буде, тим краще. Неефективні самі себе виживуть. Конкуренція має бути на рівних умовах, і це необхідно регламентувати Федерації. Потрібна також сертифікація тренера, яка регулярно оновлюється. Федерація має зробити певний ривок у виборі тренерів, а потім допомагати їм забезпечувати умови, може, частково фінансувати заклади, які цього потребують, щоб зрівняти можливості. Нехай тренери доведуть свою профпридатність.

– І знову про тренера. Які ключові риси, характеристики, таланти, моральні цінності є важливими для цієї професії? Що, на вашу думку, головне у постаті тренера?

– Ця формула скрізь однакова, як у математиці чи карате. Я завжди казав: якщо ти виродок по житті і підмінюєш цінності розвитку дитини чимось іншим, якщо для тебе гроші важливі, ти не можеш працювати з молодим поколінням. Перекіс у бік грошей буде завжди. Людина має бути вихователем, не дивлячись на те, якому виду спорту ти навчаєш.

Важливе також знання психології на рівні сімейної психології. Тренер постійно спілкується з батьками. Трикутник учень-тренер-родина дуже важливий, якщо рівні ребра в цьому трикутнику з’єднані – очікуйте результату. Якщо одне ребро сходить – нічого не вийде. Є люди з різних верств суспільства. Є ті сім’ї, які не мають розуміння. До всіх потрібен різний підхід, щоб дитина не покинула хокей. Тренер має користуватися глибокою повагою у батьків. Також свою роль відіграє спортивна психологія.

Тренер має розуміти анатомію. Це ті речі, які є в Америці. Потрібен тренер, який також підтягує спеціалістів.

Четверта грань – це експертиза як тренера. Повинні бути міцні знання, які застосовуються індивідуально. Є діти із нерозвиненим хокейним інтелектом, їх треба дорозвинути.

– Правильно розвивати сильні сторони гравця чи працювати над вадами?

– Я прихильник другого. Це робить гравця повнішим і дає йому друге життя. Я працював з хлопцями з «Койотіс». У них є слабкі місця. Я їм сказав, що ми не займатимемося тим, що вони вже знають, а зосередимося на тому, щоб додати ще щось. Потім вони дякували. Коли ми додаємо незадіяний раніше арсенал, людина стає яскравішою, ціннішою та ефективнішою.

Одного разу ми запрошували в Україну американського тренера з плавання Девіда Село; та запросили 300 найкращих тренерів України до зали інфізу на його майстер-клас. Девід – багатогранна особистість, повноцінний фізіолог, менеджер, методист та глибокий експерт у плаванні, самодостатній підприємець, бізнесмен; він виховав не одного і не двох чемпіонів світу та Олімпійських ігор. На здивовані запитання тренерів у залі: «Ви так легко ділитеся своїми таємницями, не боїтеся конкуренції?», Девід відповів, що легко ділиться своїми напрацюваннями, оскільки вважає себе художником, творцем і постійно вдосконалюється, щодня рухається вперед. Такий персонаж має право бути у хокеї?

Частина такого тренера живе й у мені. Я не чекаю бурхливих оплесків і коли говорю щось суперечливе. Я реально кажу: «Хочеш – роби». Люди вважають, що мають свої таємниці. Мабуть, вони мінімально й існують, але загалом мені важливе бажання людини навчитися. Коли я даю інформацію людям, мене лякають, що мене можуть копіювати. Але це неможливо. Все ж колосальна робота ґрунтується на підходах. Гравці та тренери не хочуть виходити із зони комфорту.

Щоб мене випередити, потрібно років 25 працювати і виховати хоча б одного гравця НХЛ.

Є аксіома про 10 тисяч годин: щоб стати майстром, необхідно відпрацювати 10 тисяч годин. Психологи протестували випускників віденської Академії мистецтв та виявили, що 80% з них можуть стати максимум вчителями музики для початківців, 18% здатні стати солістами оркестрів і лише 2% спроможні стати зірками, збирати великі зали. Підрахували кількість годин, які відіграли ці люди. Перша група відіграла чотири-шість тисяч годин, друга група – шість-вісім тисяч. І третя група – 10 і більше тисяч годин.

Тренер і учень. Ч.2: Борис Дороженко і Остон Меттьюс

– Є інша думка, що талант визначає, чи стане людина більшим майстром. Яка ваша думка?

– Маю сказати, що одне й інше накладається. Я провів би ґрадацію іншим чином. Ті, що відіграли 10 тисяч годин, ті й мали талант, а в музиці це швидше за все звуковидобування, емоційне забарвлення, подача твору. Ось у цих людей вищий шанс, ніж 10 тисяч годин. Але цей час допоможе стати добротним професіоналом у якійсь сфері. Але його недостатньо для успіху. У пілотів є певний таймінг, які вони мають відлітати. В Америці ніколи не зустрінеш пілота, якому 32 роки. Це – люди віком від 48 років. Це відповідальність за життя людей, пілоти мають бути добротними професіоналами. Але це не люди, яких можна назвати асами. Але 10 тисяч потрібні. Сам собою талант не буде розвиватися. Людина може бути експертом, але самотужки нічого зробити не зможе.

– Хокеїстів готують за певними методиками. Якою є американська система підготовки тренерів?

– Є певна модель базових елементів, яка має бути імплементована у систему в Україні. Можна 10 тисяч годин штовхати будинок і витратити купу сил на це. Він добрий виконавець, він штовхає, але не зрушить будинок ні на сантиметр. Можна будь-що робити 10 тисяч годин, але нічому не навчитися. Коли я говорю про еволюцію, сертифікацію, її повинні проходити тренери онлайн, потрібно залучити до цього процесу міжнародних експертів. Потрібні топові спеціалісти. Одного разу я приїхав до Швейцарії проводити симпозіум для тренерів. Вони попросили дати їм принципи хокею. До мене звернувся директор національних збірних. Я запитав, як таке можна зробити на рівні симпозіуму для всіх тренерів. У клубі я пройшовся і подивився на всіх тренерів буквально 15 хвилин на початку тренування, з середини. І я визначив собі людей, які реально мені сподобалися. Я сказав, як це виглядатиме в національному масштабі. Вони запропонували провести майстер-класи для тренерів.

А далі це все вимагає перевірки. Це сертифікація знань. Можна послухати курс та піти ні з чим. А коли ти створюєш курс освіти та навчання дітей, це треба перевіряти. Виникла проблема, замовник запропонував встановити камери, щоб я дивився і оцінював їхню роботу. Мені пропонували хороші гроші, але я з морального погляду не можу цього робити. Якщо я заплющу очі на питання контролю, у мене будуть люди, які там не повинні бути. Люди з федерації сподіватимуться на мене, а результату не буде. Фактично я дискредитую своє ім’я через певний період, якщо вони не побачать відчутних змін. Тому іноді виграєш у грошах сьогодні, але програєш загалом, глобальному масштабі. Тому я від цього відмовився і сказав, що краще попрацюю в клубі. Ось я в Японії так проводжу навчання. Вони беруть відеокамери, щось запитують. Я бачу, що хлопці з кожним приїздом ростуть та покращують свій рівень.

Якщо ми зробимо цю сертифікацію, але не доведемо її до кінця, це будуть втрачені час і гроші. Вона має бути від А до Я доведена до свого логічного завершення. І перебувати під постійним контролем, щоб люди не відчували себе ущемленими, розуміли, що за ними стежить якесь пильне око. Вони мають бути самими собою. Сертифікація має бути форматована.

Тренування Дороженка свого часу відвідував легендарний Вейн Ґрецкі

– Знаю, що в системі американської підготовки акторів немає театральних вишів. Це – нескінченна низка курсів, семінарів, шкіл. Американські актори ніколи не зупиняються в своїй освіті, на відміну від європейських. У системі підготовки тренерів теж є вузи, які випускають сертифікованих тренерів?

– Як і в акторській сфері, є семінари. Людина, коли вона намагається робити весь час щось запропоноване, втрачає індивідуальність. Потрібно обирати корисні речі та додавати своє. Додавання свого має становити не менше 50%. Наприклад, у пілотів є певний підхід чіткого прейскуранта, як вони повинні діяти в якихось ситуаціях як пілоти. Але вони також проявляють самостійність.

– Майстер створює свій метод, заснований на основі створеного попередниками, вчителями. Чи був у Вас майстер, у якого Ви навчалися?

– Це збірний образ. Я дуже багато відео дивився, розглядав прояви таланту, творчості, це викликало великий інтерес. Бувають тренери із шикарною технікою, але як психологи вони дуже слабкі. Хтось був тираном і в нього теж не було результатів. Хтось був слабохарактерним, хтось хороша людина та шикарний психолог, але його вправи нікому не потрібні. Тож я дивився на всіх. Коли до мене приходять різні люди з підготовки, я намагаюся знайти до них раціональний підхід, узявши звідусіль. Звичайно, є стрижень, певні базові речі. Коли я бачив аналогії в інших видах спорту, я сам ловив себе на неправильних вправах. Цей аналіз дозволяв виробити свій метод.

Іноді я перестаю робити те, що робив п’ять-шість років тому. Мені здається, що це неактуально. А потім бачу, що це було основним. Наведу приклад. У мене дитина з Детройта займалася шість тижнів. Їй 14 років виповнилося і вона дуже працьовита, вставала о п’ятій ранку і ходила на ковзанку три-чотири рази на тиждень, близько сім-вісім годин на тиждень. На відборі в команду його відсіяли. І я не скажу, що він чогось не знав. Після шести тижнів зі мною це був зовсім інший гравець, зараз він є топ-4 серед оборонців команди. І тато його каже, що він ніколи не міг уявити такого. А я лишень попросив відмовитися від попереднього тренера.

Питання тренерської справи дуже важливе. Ти дуже технічний або маєш гарне бачення майданчика, але фізичної підготовки нуль і ти не можеш реалізувати світлі ідеї. Такого гравця відправляю покращувати свою фізичну форму. Помилки потрібно виправляти одразу. Важливо не дати змоги «коновалам» працювати з вашими дітьми. Тоді діти в 15-16 років можуть бути на якісно високому рівні.

В Україні, Мексиці та Америці те саме: кому дали владу якимсь титулом, той нестиме зло. Гравці втрачають роки із поганими тренерами.

– Можливо, якусь література чи відео в мережі Ви могли б порадити молодим спеціалістам, які хотіли б стати хорошими тренерами? Куди їм поїхати, чиї курси взяти?

– Це складне питання. Пішло таке життя, що хокей надто комерціалізований. В мене в Instagram підписників 10 000. Я підписаний майже на всіх провідних тренерів з усього світу, спостерігаю за ними. Насправді дуже мало того, що мені подобається. Я не рекомендував би переглядати багато відео, за винятком НХЛ. Спостерігайте за будь-яким гравцем – Макдевідом, Кросбі. Попросіть зняти свою гру та подивіться на себе збоку. Ми думаємо про себе краще, ніж ми є.

– Як тренеру зростати?

– У тренера має бути структура в голові, він має знати, що йому потрібне. Якщо ти працюєш із 15-річними, які до цього віку нічого не вміють, дай їм просто погратися. Якщо ти працюєш з шести-семирічними, дай їм насправді те, щоб у 15 років їм не сказали, що вже пізно. Молодим тренерам варто аналізувати. Натуральний фільтр – це коли ви самі для себе визначите компетентних людей. Іноді у когось переймаючи вправи, я ніколи не роблю як в оригіналі.

Ви описуєте прогресивний підхід бізнесу. Перше – це поставити мету – для чого ти це робиш, навіщо. Потім – хто твоя цільова, яку мету переслідуєш, із ними працюючи. Пітер Друкер, великий управлінець, автор безсмертних книжок, просто радив: «Дивися на кращих, роби як вони; дивися на найгірших, не повторюй їх помилок». Відповідно, виникає свій метод. Ремісник спочатку запозичує, майбутні майстри спочатку у галереях копіюють Рембрандта чи Матісса. І вже коли вони навчаться ґрунтувати полотно, міцно тримати в руках кисть, вони починають творити. Деякі з них, відсотки два.

Так, вони мають це пройти. Такі аналогії можна знайти і у хокеї. Клуб «Модо» у Швеції підготував НХЛівців більше, ніж уся Швеція та Фінляндія. Вони мають добротних шведських гравців з інших команд. Мені цікаво, хто працював, які тренери, що вони робили. Потрібно вивчати факти життів чудових людей та шукати в собі цікаві сторони. В Україні біографію Остона Меттьюса мають вивчити усі. Він уже майстер такої величини, яких небагато.

Дивилися серіал нефтліксівський «Хід королеви», про шахістку? Там дуже чиста історія становлення майстра. Спочатку вона зустрічає наставника у дитячому будинку, охоронця, який вчить її переставляти фігури. А потім на своєму шляху зустрічає різних хлопців, які дозволяють прогресувати. Вона вивчає теорію, книги, журнали, але стає майстром лише тоді, коли починає творити, тільки після проходження шляху становлення. Вам буде близько.

– Розкажіть про спосіб життя, розпорядок, що ви їсте?

– Намагаюся спати від п’яти до семи години, в середньому шість годин. У мене троє дітей, життя диктує свої корективи, доньці Мірабелі чотири роки. Ще є старший Захар, 16 років, та середній Патрік, йому 10 років. Старший грає у хокей вже серйозно, має постійні тренування. Іноді я сам даю тренування, середній теж почав займатися. Вони почали пізно займатися. Їм дуже подобається, у старшого є перспективи, про середнього поки рано говорити. Донька ходить у садок, займається трохи малюванням, співами, вчить мови. Дружина моя Анастасія – лікар-стоматолог, поки тимчасово не працює, займається дітьми.

З їжі: намагаюся харчуватися більш-менш правильно, намагаюся їсти з інтервалами. Випиваю воду з ранку, в середньому випиваю близько двох літрів води на добу. Випиваю дві-три філіжанки кави, чаю я не люблю. Кисломолочка, овочі, фрукти. З м’ясом ніколи не їм гарніри, червоне м’ясо – десь раз або кілька разів на тиждень. А так – риба, курка. Увечері, після 6шостої-сьомої години ніколи не їм, можу випити півсклянки кефіру. Горіхи дуже люблю. Насіння гарбузове. З бадів – риб’ячий жир, часник, Q10. Також люблю оливкову олію, авокадо та олію гхі.

– А щодо духовної їжі?

– Новин намагаюся уникати. Дуже не люблю погану журналістику. Є видання «Обозреватель». Не знаю, хто пише про спорт, але коли там пишуть про футбол, там є така фраза: «Забили третій, п’ятий гол, на 16 хвилині він закотив круглого у ворота». Це означає, що сидять другосортні журналісти. Є баскетбольна команда «Черкаські Мавпи». Коли вони про них пишуть, вони завжди напишуть «Черкаські Мавпи», засновником яких був Бродський». Це такий жах! А наступною новиною може бути: «Модель оголилася». Намагаюся уникати новин, це постійне нагнітання.

– Які у вас літературні смаки?

– Люблю кримінальну драму. Нещодавно перечитав Конана Дойла. Читаю багато освітньої літератури з медицини, психології. Віддаю перевагу літературі старого часу, а не модерній. Модерна заточена під комерцію. А чиясь реакція на мою діяльність не хвилює. Хотіти сподобатися – втратити свою індивідуальність.

Стосовно спорту – мені вистачає тренувань. З додаткових занять мені подобається йога.

Я за освітою математик, закінчив інститут кібернетики при КНУ, відділення прикладної статистики та теорії ймовірності. Застосовую ці знання у роботі.

Сергій Глущенко