Уродженець Харкова воротар Богдан Дьяченко у свої 23 роки якщо не старожил команди, то вже досвідчений гравець із п’ятьма чемпіонськими титулами у колекції та трьома повноцінними виступами на чемпіонатах світу у складі національної збірної України. Проте останні три сезони воротарю бракувало постійної ігрової практики, він знаходився в тіні легіонерів «Донбасу». Що спричинило такий поворот у кар’єрі Дьяченка і як йому пощастило знайти себе та повернутися до збірної України, голкіпер розповів в інтерв’ю прес-службі ФХУ.
– У принципі, до грудня 2019 року моя кар’єра йшла в гору, я отримував достатньо практики як у «Донбасі», так і у збірній України, – каже Богдан Дьяченко. – Все йшло по наростаючій, але потім сталася травма. Біда прийшла у нещасливому матчі Євро-челенджу в Будапешті проти Білорусі, коли обидва воротарі збірної України отримали травми та поєдинок перервали на 43-й хвилині за рахунку 4:1 не на нашу користь. У тій зустрічі спочатку потягнув пах і попросив заміну основний воротар Олег Петров, а потім не зміг продовжувати гру і я, коли хруснуло в гомілкостопі.
– Що трапилося у тому моменті?
– Безневинна ситуація: присівши на одне коліно, як я це роблю тисячі разів, у тому моменті примудрився пошкодити зв’язки гомілкостопу. Загалом, довго лікувався, три місяці взагалі не напружував ногу, але при цьому нормально ходив, стрибав, бігав. Коли ж спробував згодом одягнути ковзан, біль відчував миттєво! Мабуть, ковзан тиснув у точку пошкодження. Я навіть на емоціях з лікарем посварився, так засмутився, що немає покращень і знову доведеться «відпочивати». Загалом відновлення затягнулося майже на два роки.
– У цьому й криється причина ваших рідкісних появ у складі за останні майже три сезони?
– Частково. Тренерська довіра теж була не на моїй стороні, бо опинявся в запасі навіть після вдалих матчів із шатаутами в активі. Хоча я намагався ні в чому не поступатись конкурентам за місце у основі. Піти в інший клуб? У свій час мене кликав до себе «Білий Барс» і я просив керівництво відпустити, але у мене діяв тривалий контракт із «Донбасом», тому мене не хотіли відпускати…
Ситуація змінилася лише на початку цього року, коли я перейшов до «Альтаїра» і вже у молодіжній команді з Дружківки отримав масу ігрової практики, відбиваючи по 60-70 кидків за гру. Саме завдяки цьому, гадаю, я й отримав нинішнє запрошення до національної збірної від Вадима Шахрайчука та Костянтина Симчука.
– Наскільки близькі до своєї найкращої форми?
– Фізично вже почуваюся оптимально, а ось у ігровому плані після місячної паузи через війну ще не на піку форми. Сподіваюся, ігровий тонус придбати у наступних товариських матчах.
– Богдане, днями збірна України здобула другу перемогу у товариському матчі проти словацького «Брезно» (8:2). Результат вселяє оптимізм?
– Безперечно! Картинка на майданчику стає привабливішою, відточується порозуміння, з’являється легкість після двотижневих навантажень і як наслідок маємо на виході дедалі більше цікавих комбінацій. Загалом, поступово набираємо оптимальної форми, залишилося трохи…
– У двох матчах проти «Брезно» українці буквально нокаутували опонента, закинувши сумарно 16 шайб! Це збірна України настільки мобільна чи суперник не так мотивований до товариських зустрічей на фініші сезону?
– Суперник точно не у відпускному стані та не позбавлений мотивації, бо у нього триває сезон у першій словацькій лізі. Вважаю, «Брезно» непоганий, навіть хороший суперник на даному етапі. Що стосується розгромних результатів, то ми теж не слабкі (сміється). Атака у нас – ураган! За ідеальної реалізації моментів могли б на 5-6 голів більше забити словакам.
– У тилу українці також мало що дозволили супернику. Головний тренер Вадим Шахрайчук відзначав воротарський внесок у загальний успіх нашої команди, особливо у першому періоді за рахунку 0:0. Задоволений своїми діями?
– Мені здається, що у першій грі Діма Кубрицький, що я – у другій, просто якісно виконували свою роботу на останньому рубежі. Конкретно, у другій грі виникали небезпечні виходи на наші ворота, кидки з-під захисника та добивання в упор, але загалом нічого видатного не показав. Проїхали, продовжуємо працювати далі.
– У вас за плечима вже три чемпіонати світу у першому дивізіоні в групах A та B. Є що згадати?
– Зрозуміло, деякий досвід виступів є, а згадується мені насамперед мій дебют на домашньому ЧС-2017 у Києві проти Казахстану. Суперник статусний, у складі з натуралізованими канадцями, зірками КХЛ… Пам’ятаю, як мене 18-річного тоді трусило напередодні гри: мандраж, купа думок, важко засинати. Загалом, коли виходив на лід за повних трибун – реально тремтів. Однак у результаті ми дали бій казахам і програли лише у третьому періоді (2:4). Що не кажіть, пам’ятний матч вийшов.
– Ваш партнер зі збірної України форвард Тимур Гриценко розповідав нам в інтерв’ю, що енергетики заводять, але вимикають “мозок”. Тому перед грою він віддає перевагу банану або шоколаду, а в перерві налягає на солодкий чай із лимоном. А що п’є у роздягальні Богдан Дьяченко?
– Я теж енергетики майже не вживаю. В основному п’ю тонізуючий напій електроліт, який відновлює водно-електролітний баланс під час навантажень.
– Що завжди берете із собою у поїздку з нехокейних атрибутів?
– Ікону Богоматері… Її мені подарувала бабуся, коли я ще малим був.
– Вранці 24 лютого Україна прокинулась у пеклі… Де вас застала війна?
– У Краматорську. Дружина розбудила о 4:50 після першого прильоту ракети в аеродром, потім друга полетіла… Ступор… Що робити, куди бігти? Почали збирати речі, коли за 100 метрів від вікна пролетів ще один снаряд і після пролунав вибух. Після цього речі збирали ще швидше. У результаті поїхав додому до Харкова, але там було аж ніяк не спокійніше. Набагато страшнішими були дні. Навіть не хочеться згадувати цей кошмар.
– Завдяки зусиллям Федерації хокею України хокеїстам-збірникам вдалося виїхати на збори до Угорщини та «переключитися» на спорт. Якими є перспективи нашої збірної на ЧС-2022 у Тихах?
– Гадаю, силу нашої команди можна буде оцінити після рейтингового товариського матчу проти Угорщини 14 квітня, але навіть зараз здається, що шанси на перемогу у Польщі маємо чималі. Головне, діяти як єдиний механізм і кулак, тоді ми всього досягнемо і виграємо цей чемпіонат світу. Тим більше, у нас зараз особливий стимул – ми повинні виграти свою війну на льоду!
В’ячеслав Волков, прес-служба ФХУ
