Рефері Андрій Кіча розповів про свій та українських колег насичений серпень
Кожен під час війни, має випробувати себе на міцність, витривалість і терпіння, бо коли є мета, ти мотивований і дорога підкорюється, а результат приходить. Ми, хокейні арбітри, є частиною великої гри «Його Величність Хокей» маємо бути готові, коли хокей в Україну повернеться.
Хокей – єдиний з зимових олімпійських командних видів спорту, де судді беруть участь безпосередньо на майданчику, разом з гравцями. Відповідно вони мають бути підготовлені щонайменше не гірше, ніж самі хокеїсти. Тому далеко не всім відомо, які фізичні навантаження переносять арбітри під час гри і як мають готуватися до сезону. Але це може бути окремою історією. Зараз про інше.
Не дивлячись на досить складну ситуацію в спорті загалом, але усвідомлюючи, що перемога українських спортовців – то коли майорить наш прапор на змаганнях, коли наші атлети і судді виходять на спортивні арени, коли зали у всьому світі аплодують українцям. У наш час всі підтримують українців і хокейний суддівський дипломатичний фронт є вкрай важливим для відновлення і розбудови нашої гри в Україні після перемоги. Саме таку стратегію підтримує Міністерство молоді і спорту України, а Федерація хокею України її впроваджує.
7000 км автівкою, 5 країн, 2 турніри і 4 збори за місяць – такий собі вийшов «Iron man» в українських суддів протягом серпня. Андрій Кіча, Антон Перетятько, Віктор Качан, Сергій Хараберюш, Олег Остроух на чолі з головою комітету хокейних арбітрів України Максимом Урдою на відмінно виконали цей «марафон» і завдали новий тренд – «Судді заради хокею».
Українські арбітри пронесли наш патріотичний незламний спортивний дух по Європі і отримали безцінний практичний і теоретичний досвід, взявши участь у численних офіційних заходах, які проводилися в п’ятьох країнах. Я, Андрій Кіча, мав честь відвідати кожен з них. У цьому матеріалі спробую поділитися отриманою інформацією і позитивними враженнями, яких нам так бракує у час війни, від перебування і спілкування в європейських країнах.
Загалом ми з хлопцями проїхали автівкою 7000 кілометрів. А крім того здійснили декілька перельотів, відстань між окремими містами долали автобусами і потягами. Неймовірно продуктивна і надважлива робота була виконана нашою командою, протягом цього відрядження. Суддівська бригада побувала в Угорщині, Чехії, Словаччині, Польщі та Великій Британії, ми відпрацювали на двох турнірах і чотирьох суддівських зборах. Показали, що українські арбітри навіть у цей нелегкий для країни час фізично і професійно готові не гірше за колег. Головним було показати, що українці незламні і мотивовані, а хокей і спортивний арбітраж є і залишатиметься в Україні на належному рівні.
Почалося все з візиту до Угорщини, де нас очікував перший з запланованих чотирьох суддівських зборів. Протягом двох днів ми здавали тести на льоду і на землі, прослухали лекції з правил. Також на цьому зборі досягли домовленості, що одна бригада українських суддів надалі буде працювати на турнірах за участю збірних.
Повинен сказати, що Угорська федерація хокею прийняла нас надзвичайно тепло. Після зборів нас запросили відпрацювати на турнірі за участю юнацьких збірних, який відбувся наприкінці серпня в Будапешті.
Українські рефері в Угорщині
Після того ми переїхали до чеського Тршинця на матчі Президентського міжнародного турніру за участю команд до 17 років. Змагання, на яких зокрема виступала юнацька збірна України, мали представницький склад: десять команд з Чехії, Австрії, Швейцарії, Словаччини, Латвії і України. Було приємно працювати в середовищі, де люблять хокей, гарно в ньому розбираються і створили всі умови для заняття нашою улюбленою грою. Уявіть: у 30-тисячному Тршинці є надсучасна, збудована в 2014 році велика льодова «Werk Arena», котра може вмістити 5200 глядачів і допоміжна ковзанка при ній. На поєдинках місцевої команди «Оцелажі» трибуни заповнені вщент. Та про що говорити, якщо навіть на матчах за участю місцевої команди в юнацькому турнірі збиралося близько тисячі глядачів. У Чехії – неймовірна культура вболівання і уваги до хокею. Навіть у такому невеликому місті.
На самому Кубку Президента Чехії ми у кожен з трьох ігрових днів судили по два матчі. Шість поєдинків у неймовірній атмосфері – про таку роботу можна лише мріяти. Приймаюча сторона створила нам найкомфортніші умови для проживання, роботи і відпочинку. Мали змогу постійно спілкуватися з чеськими колегами, а також місцевими тренерами і представниками команд з різних країн. Багато часу приділили обговоренню ситуації в Україні і хокеї. Приємно що «Українське питання» є надважливим в Європі, а допомога реальною, не лише на словах. Гарним бонусом став сильний виступ української збірної. Отримав задоволення, переглядаючи матч за третє місце за участю нашої команди. Після гри лунав гімн України і під куполом «Werk Arena» майорів наш прапор. Ми стоячи співали гімн і були щасливі за нашу збірну.
А відразу після гри ми автівкою вирушили в сусідню країну на наступні збори до Словаччини, в Баньску Бистрицю. Там взяли участь у суддівських зборах для рефері місцевої Екстраліги. У ході зборів поспілкувалися з керівництвом словацької Федерації і Колегією супервайзерів, яка відповідає за діяльність хокейних суддів Словаччини. З деким з них вже були знайомими, оскільки випадала честь працювати поряд на престижних змаганнях. Мова про Петера Йонака і Петера Орзака, з якими ми судили матчі чемпіонатів світу 2007-2009 років. Йонак і Орзак вже завершили кар’єру, а ось Владімір Балушка, Даніель Конц, з якими перетиналися на кількох чемпіонатах світу, а також Мілан Новак, з яким працювали в статусі лінійних на Олімпіаді-2010 у Ванкувері, судять і досі. Даніелеві – 51, але Федерація хокею Словаччини, зважаючи на досвід і заслуги, дозволяє йому працювати в порядку виключення. Його син теж працює у статусі лінійного арбітра на топ-рівні. Познайомилися ми в Баньскій Бистриці й із нашим земляком Антоном Молярем (на фото зліва), який покинув Україну 15 років тому і зараз є арбітром у Словаччині. Антон кожного дня нам допомагав з перекладом і взагалі створив дружню атмосферу навколо українських арбітрів. Тож дружня подяка йому і привіт з України.
Після Словаччини була Велика Британія. Участь у суддівському зборі Еліт-ліги у Ноттінґемі була вельми продуктивною. Формат зборів виявився цікавим і незвичним. Річ у тім, що у Великій Британії трохи інша система суддівства, ніж у решті Європи. Британці ділять суддів на сім рівнів – від початківців і рефері, які працюють на матчах наймолодших команд до професіоналів, які судять в елітному дивізіоні свого національного чемпіонату і отримують міжнародні призначення. На цих зборах були присутніми представники усіх сімох рівнів, а це – понад 100 арбітрів. Випала нагода поспілкуватися з багатьма з них. Виявилося, що серед британських арбітрів є зокрема вихідці з України. Вони виїхали на Туманний Альбіон давно, в молодості грали там у хокей, а як судді почали з першого-другого рівнів. Я цих хлопців не знав, але ми приємно розмовляли понад годину. Ми обговорювали українську і британську системи організації хокейного арбітражу, з різними тонкощами.
Також у Британії є свій набір тестів для суддів, незвичний для більшості країн Європи. Тестування відбувалося в критому павільйоні Ноттінґемського університету. Нас розділяли на п’ять груп по п’ять-сім осіб кожна. Інформація по кожному судді вносилася в електронну базу даних. Заліки теж приймали не люди, а електронні вимірювачі. Взяти біг на 40 метрів: система, яка встановлена вздовж доріжки, вимірювала час окремо на кожних десяти метрах. Те саме стосується стрибка угору, який визначає, наскільки в людини сильні ноги і яке потужне відштовхування; стрибків на одній нозі. Дуже цікава система з виконанням трьох планок – прямої і на правій та лівій руках окремо. На спину кладеться жердина і з нею треба простояти в планці три хвилини. Якщо людина прогинається чи вигинається і жердина від спини відстає, залік не зараховується.
Цікаво, що на рівні з суддями-чоловіками тести здавали дівчата. Жіноче суддівство в Британії на дуже хорошому рівні: п’ятеро арбітринь працює на внутрішніх чоловічих змаганнях, а дві з них – у турнірах на рівні IIHF калібру топ-дивізіону чемпіонату світу. Власне, тестування показало, що дівчата за показниками майже не поступалися місцевим чоловікам. З українцями справа інша.
Також відбулася зустріч з главою Федерації хокею Великої Британії Кліфтоном Роттеслі (на фото зліва). Він – барон і член парламенту, відкрита і доброзичлива людина. Поспілкувалися щодо ситуації в Україні. Пан Роттеслі висловив щирі слова підтримки і сказав що наші країни стали значно ближчими одна до одної за цей час і що Британія надає всю можливу допомогу. Він сам бере у цьому безпосередню участь. Кліфтон виступав на олімпійських іграх 2002 року в скелетоні і посів четверте місце. Він – людина добре обізнана з зимовими видами спорту, але до хокею прямого стосунку раніше не мав. Проте визнає це, каже, що дуже поважає найшвидшу гру в світі і хоче зробити хокей у Великій Британії дуже популярним.
На звершення 27-29 серпня ми завітали до Польщі, де взяли участь у дводенних зборах для польських арбітрів. Цікаво, що тести з правил ми здавали польською. Це було цікаво і навіть весело. Уявляєте, дали правильні відповіді на 29 з 30-ти питань.
Заключний місяць літа для української бригади суддів і їх керівника, виявився найцікавішим і найнасиченішим за понад півроку, тобто відтоді, як в Україні почалася повномасштабна війна. Тепер будемо ділитися отриманим досвідом з українськими колегами під час зборів, які Федерація хокею України проведе перед стартом національного чемпіонату. Ми дуже сподіваємося, що внутрішня першість навіть в умовах війни відбудеться. Зважаючи, на те які зусилля для цього робить керівництво Федерації, власники команд, самі хокеїсти, за що їм низький уклін, з’являється впевненість що все в нас у хокеї буде Україна.
Окрема і, мабуть, найщиріша подяка нашим воїнам, які сьогодні виборюють свободу і дозволяють нам спортовцям готуватися до змагань і брати в них участь. Хочеться їх запевнити: ми на своєму рубежі не підведемо.
Андрій Кіча, арбітр міжнародної категорії
