25-річний українець Тимур Гриценко – унікальний хокеїст в УХЛ. Нападник національної збірної та «Кременчука» всю професійну кар’єру (з 2015 року) виступає лише за команду Олександра Савицького, при цьому є вихованцем херсонського хокею. Досить рідкісна ситуація у світлі трансферної міграції вітчизняних гравців. Напередодні очної зустрічі «Кременчука» проти «Дніпра» важко було знайти більш бажану персону для спілкування.
– Тимуре, попереду у вас поєдинок проти херсонського «Дніпра»! Заб’єте команді з вашого рідного міста?
– Ха, докладу для цього всіх зусиль… Взагалі-то, я регулярно засмучую херсонців в УХЛ. Двічі закидав їм у кременчуцькій грі цього сезону, відзначився голом і перед Новим роком, коли наш матч проходив на новій арені у Мелітополі.
– До речі, які враження від нової точки на хокейній мапі України?
– Чудові! Що стосується локації, інфраструктури, роздягальні, то в Мелітополі все нове, побудоване з «голочки». Дай Боже, скоро тут з’явиться нова команда майстрів! Без накладок не обійшлося, але ж це відкриття арени! Затримка гри на півтори години для спортсмена неприємна історія, але в іншому організація зустрічі і сам Палац справили приємне враження.
– Отже, проти «Дніпра» буде особливий для вас матч?
– Вже ні, ми стільки разів зустрічаємося з ними у чемпіонаті… Раніше – так. Пам’ятаю, щойно утворилася команда в Херсоні, а я тоді був капітаном «Кременчука» і вперше приїхав на гру до рідного міста, де все починалося… Ух, хвилююче було. Але все завершилося хепі-ендом: «Кременчук» виграв у серії штрафних кидків, а я закинув два буліти.
– Зазначу, що Тимур Гриценко аж ніяк не зменшує обертів, засмучуючи воротарів «щук» на регулярній основі протягом усієї кар’єри…
– Можливо, просто зручна команда (усміхається). Гадаю, що загалом відвантажив «щукам» більше десятка шайб за час особистих зустрічей, але це частина моєї професії. Сподіваюся, воротар Едік Захарченко, з яким ми разом починали в Херсоні, а також його колеги по цеху не зляться на мене.
– Цікаво, хто для вас найнезручніший воротар в УХЛ?
– Напевно, Михайло Шевчук, який раніше виступав за «Кременчук», а зараз на перших ролях у «Харківських Берсерках». Справа в тому, що у Шевчука дуже рідкісний для голкіпера правий хват ключки і відповідно пастка у “незвичній” руці. Цей фактор викликає певні незручності для мене.
– «Кременчук» після нового року на спаді: програно домашній фінал національного Кубка, продемонстровано нервову гру на своєму льоду з «Берсерками» (4:3, буліти) та на «закуску» зафіксовано фіаско у матчі з аутсайдером БСФК (4:6) . Щось не так з командою?
– Складно сказати… Думаю, нічого катастрофічного не сталося, просто такі спади трапляються у всіх і «Кременчук» не став винятком. Здається, два роки тому у нас було щось подібне після Нового року, коли ми програли низку матчів командам, що нижче нас у таблиці, але нічого, впоралися. Навіть згодом чемпіонами стали! Зрозуміло, зараз ми розраховували на інші результати, але провели початок 2022 року на «трієчку» за 5-бальною шкалою. Все-таки в останній зустрічі через вірус ми не могли задіяти половину команди – це треба враховувати.
– Розбір польотів був?
– Звичайно, отримали від тренера «люлей», адже самі дали привід. Але зараз ми тренуємось у штатному режимі, емоції вляглися. Ми розуміємо, що загнали себе в таке становище і «Сокіл» пішов у відрив. Але ще нічого не втрачено. Наразі атмосфера в команді робоча, немає ніякої напруги, самі все повинні виправити.
– Ваше звичну трійку нападу з Олексієм Вороною та Іваном Савченком також порушено. В чому причина?
– Мені складно уявити, щоб одна трійка нападу зіграла без змін весь сезон. Це нонсенс. Тасувати ланки – нормальне явище. Іноді потрібні перестановки для гравців, іноді тренер шукає кращих поєднань, спираючись на поточну форму хокеїста. Ми вже три роки виступаємо з Вороною та Савченком, у нас добре виходило, нас «розбивали», але потім знову возз’єднували кожного сезону. З метою профілактики у тому числі.
– У Кременчуці ви вже 7-й рік поспіль! Яку мотивацію для себе знаходите після чемпіонського сезону 2020?
– Хочеться повторити успіх і ще раз поринути у ті неймовірні емоції, які ми пережили у чемпіонському сезоні! Ви ж пам’ятаєте, як ми розпочали фінальну серію плей-оф з двох домашніх поразок «Донбасу», програвали один одному на своїй арені та перемагали у гостях аж до 7-го матчу! Унікальний фінал вийшов, і місто Кременчук потім ще довго гуляло після тріумфу.
– Переглядаєте власні матчі на YouTube?
– Так, але не всю гру, нарізки зі своїми змінами. Можу наступного дня після гри прокинутися, не чистити зуби і відразу вмикати відео в YouTube. Адже в грі не все встигаєш оцінити. Люблю аналізувати ігрові моменти, щоби краще реагувати на епізоди в майбутньому.
– Після чемпіонства додали на телефон картинку з трофеєм?
– Звичайно! Як тільки не фотографувався з кубком – це був мій перший трофей. Наразі вже замінив світлину, хоча хокейна тематика там присутня: я зі своєю дівчиною Дашею та золотою медаллю (посміхається). До речі, Дар’я регулярно приходить на «Айсберг» і я взагалі не уявляю без неї жодного матчу у Кременчуці – вона мій постійний та найголовніший фанат. Вдома нерідко звітує мене, де я зіграв так, а де треба було діяти інакше. На трибунах раніше також висловлювала емоції, але зараз «домашню роботу» проведено і Даша поводиться спокійніше (посміхається).
– Довше вас у «Кременчуці», здається, лише головний тренер Олександр Савицький, якого ви знаєте ще з дитячої школи «Крижинка». Суворий тренер? Адже він під час ігрової кар’єри пройшов «науку» у олімпійського чемпіона 1968 Юрія Моїсеєва, який тримав підопічних в їжакових рукавицях.
– Савицький – прихильник дисципліни. За всі ці роки через Олександра Валерійовича пройшло безліч гравців з ім’ям і не тільки, але щоразу він знаходив можливість донести до гравців командні правила. Завдяки його вмінню контролювати та реагувати на внутрішньокомандний процес «Кременчук» усі ці роки перебуває на провідних позиціях в УХЛ.
– Найшаленіший матч у кар’єрі пригадаєте?
– У листопаді 2017 року грали проти аутсайдера «Крижаних Вовків» та після другого періоду «горіли» вдома 1:6! Що тільки не говорив, як тільки не розпинався в роздягальні та загрожував нам біговими вправами до втрати пульсу тодішній помічник Савицького Павло Міхонік… А головний тренер тільки мовчки кинув погляд на хокеїстів і вийшов. Потрібно було бачити цю сцену (усміхається). Вважаю, цей психологічний момент зіграв свою роль і ми “витягли” зустріч, вигравши матч – 7:6! Та ще й у основний час!
– У «Дніпрі» є традиція у роздягальні після матчу оголошувати найкращого хокеїста на думку самих гравців та одягати йому кашкет з написом MVP. А яка традиція чи ритуал є у роздягальні «Кременчука»?
– У нас теж був спеціальний капелюх, але після минулого сезону десь зник… Що ж до традицій, то ми намагаємося після гри колективно вибирати найкращого хокеїста, якому належить честь диригувати та проводити перед наступним матчем «суху» розминку з командою: заводити гравців, показувати певні вправи тощо. Так би мовити, бути “регулювальником” заняття.
– Що Гриценко їсть чи п’є перед грою – енергетики, чай з молоком?
– До енергетиків у мене неприязнь. Вони добре «заводять», але «вимикають» мозок. Ти просто бігаєш заведений, але думки на льоду притупляються. Відношу себе більш до творчих хокеїстів, тому енергетик мені не йде на користь. Вважаю за краще перед грою з’їсти банан або шоколад, а в перерві дуже солодкий чай з лимоном.
– Цікаво, як налаштовуються гравці «Кременчука» до гри? Звучить музика у стилі Володимира Висоцького чи зарубіжна класика?
– У нас є відповідальна за музичний напрямок людина – це захисник Всеволод Толстушко. Відразу після командних зборів Сєва «заряджає» нас бадьорою музикою легендарних гуртів AC/DC або Metallica. У нього свій плей-лист і ми його ніколи не міняємо.
В’ячеслав Волков, прес-служба ФХУ
