Головний тренер жіночої збірної України Євген Аліпов підсумував роботу в сезоні 2025/26 та детально розповів про чемпіонат світу в Гонконзі, де наша команда посіла третє місце.
— Якою була підготовка до цього чемпіонату світу?
— Цього сезону ми мали два етапи підготовки. Перший – у січні-лютому, коли провели тижневий навчально-тренувальний збір у Чехії. Щороку на таких зборах переглядаємо молодь. Цьогоріч у Празі дивилися гравчинь 2010 року народження. За підсумками перегляду до складу потрапила одна хокеїстка — 15-річна Ілона Кіпря, яка й дебютувала за збірну.
Також нам сподобалася захисниця Катерина Малашенко. На цей чемпіонат світу ми її ще не залучали, але розраховуємо на неї в майбутньому.
Другий етап підготовки проходив уже безпосередньо в Гонконзі. Ми мали п’ять днів, щоб підготуватися до турніру. Основний акцент зробили на тактичних аспектах гри. Вважаю, що підготувалися непогано.
— Чи важко було формувати склад команди?
— У нас сформований стабільний кістяк збірної, до якого ми точково додаємо молодих гравчинь. Тому серйозних проблем не виникало.
Хотілося б посилити воротарську позицію. У нас дві молоді голкіперки: Юліана Вільгань (18 років) має додати у психологічній стійкості, а Анні Харківській (19 років) бракує габаритів для кращих виступів.
Також у нас була Віка Ткаченко, але вона пішла до ЗСУ й уже два роки служить у Силах оборони. Ми запрошували її на збір у Празі, але вона не змогла приїхати. Зрозуміло, що після тривалої перерви без тренувань розраховувати на неї складно, на жаль.
В іншому проблем не було. Ми грали у чотири повноцінні ланки, що дозволяло тримати високий темп і швидкість, яких вимагає сучасний хокей.
У кожної ланки були свої функції. Перша ланка – це дівчата, які завжди грають на атаку. Друга ланка – молоді гравчині, які вже підросли і теж почали забивати. А третя і четверта пʼятірки – це робочі ланки, де є дівчата, які можуть стати лідерками, але поки вони працюють на те, щоб забрати сили у противника та полегшити гру двом першим ігровим поєднанням.
— Яким був шлях до Гонконгу? Чи була складною акліматизація?
— Ви знаєте, рік тому ми летіли до Нової Зеландії. От там було тяжкувато. Там і дістатися було важче, і акліматизація проходила довше. Тут якось ми швидко адаптувалися після перельоту в 10 годин.
Натомість після повернення додому відчувається втома – як від дороги, так і від напруги турніру.
— Як оціните організацію чемпіонату?
— Нас дуже добре прийняли. Усе було на високому рівні: проживання, харчування, тренувальний процес. Багато хто відзначав, що рівень організації був майже як в елітному дивізіоні.
Єдиний незвичний момент – ігровий майданчик, розташований у торговельному центрі. Але загалом усе було чудово.
— Яким був рівень суперниць і завдання на турнір?
— Нашим завданням було зіграти не гірше, ніж минулого року. Тобто посісти призове місце.
Коли на місці ми подивилися на збірну Гонконгу, познайомилися з їхніми північноамериканськими тренерами, стало зрозуміло, що ця команда претендуватиме на призові місця.
Побачили Литву – наших давніх знайомих, які доповнили свій склад пʼятіркою молодих дівчат. На мою думку, Литва була найсильнішою командою на цьому турнірі. Їхня збірна регулярно грає у своєму чемпіонаті, а на чемпіонат світу ще добирає дівчат, які грають за кордоном. Дуже збалансована та тактично грамотна команда.
У цілому підбір суперників був серйозним: Мексика – тільки вилетіла з вищого дивізіону, Нова Зеландія – завжди була міцною збірною, Бельгія – також сильна команда, яка вилетіла минулого року. Виходило, що всі команди гарного рівня, в будь-якому матчі могла перемогти будь-яка команда.
— Ви почали з трьох перемог поспіль…
— Так, стартували дуже добре. У матчі з Гонконгом суперниць «витягнула» їхня воротарка, яка грає в Канаді. Ми навіть перейшли на гру в три ланки, але це не дало результату.
Гра була рівною, багато вирішили голкіпери. До Вільгань питань немає – вона пропустила складні шайби. Це досвід, який має допомогти в майбутньому.
І з Гонконгом, і з Литвою ми грали на рівних. Ми могли претендувати на перше місце, але десь не вистачило дрібниць.
Я задоволений тим, що ми були справжньою командою. Усі ланки отримували ігровий час. Не було такого, що хтось приїхав на чемпіонат світу і не грав. Зрозуміло, що трохи більше часу отримали дівчата, які працюють у більшості та меншості. Але це питання пари змін.
— Бронза на цьогорічному чемпіонаті світу. Який потенціал у цієї команди та чого нам очікувати від наступного сезону?
— Наступного сезону конкуренція буде не меншою: залишиться Литва, додасться команда з вищого дивізіону. Це знову п’ять рівних матчів. Але ми будемо націлюватися на перше місце.
У команди є потенціал. Виходить, що Литва і ми були наймолодшими командами на турнірі. У Литви середній вік 18+ років, а у нас – 19+. Коли маєш молоду команду, то зрозуміло, що вона має зростати.
Найбільше потрібно працювати над воротарською позицією. Досвідчених гравчинь цього амплуа, скоріш за все, вже немає, тож будемо шукати резерв серед молоді. Є перспективні воротарки 2013 року народження, але їм ще потрібен час.
