Наставник жіночої збірної України проаналізував виступ підопічних на чемпіонаті світу в третьому дивізіоні, який наша команда завершила п’ятьма перемогами в п’яти матчах і підвищилася в класі.
– Ми ще до старту планували, що будемо боротися виключно за перше місце, – бере слово Євген Леонідович. – Тож відповідно налаштовували дівчат вже після приїзду в Заґреб. Дівчата зробили все від них залежне, щоб досягти такого результату. Чемпіонат вийшов складним, відібрав багато фізичних і емоційних сил. Повинен сказати, що в порівнянні з торішнім турніром, рівень цьогорічної світової першості суттєво виріс. До того ж суперники налаштовувалися на нас по-особливому. Всі знали, що в нас дуже непроста команда. Нам давали бій, тому доводилося віддаватися навіть не на 100, а на 150%.
– Перед чемпіонатом світу збірна України провела всього один товариський матч – обіграла 8:0 хорваток. Враховуючи, що в нинішньому складі команда зібралася вперше, цього було достатньо?
– Однієї гри, звісно, замало. Тим паче, що в цьому матчі ми награвали один склад, а по ходу чемпіонату вносили в нього зміни. Пошук оптимальних поєднань тривав, ми намагалися вдосконалюватися. На щастя, в нас була трійка лідерів Поліна Тєлєгіна – Валерія Манчак-Дженсен – Дарина Цимиренко. Вони вели команду за собою.
– Капітан команди Валерія Манчак, яка стала найкращим бомбардиром чемпіонату, в США не грає в хокей професійно. У вас не було сумнівів щодо її готовності?
– Ні. Добре знаю Валерію ще за виступами тут, в Україні. Знаю, що це боєць з характером. То людина, яка якщо ставить перед собою якусь мету, завжди намагається її досягти. Я знав, що можу покластися на Манчак. Так, до лав збірної вона приїхала вперше за тривалий час. При цьому ми постійно підтримували зв’язок. На попередні чемпіонати світу Валерії не вдавалося приїхати. Приємно, що цьогоріч усе склалося. Лера приїхала до Заґреба з сім’єю, яка стала їй особистою підтримкою. Взагалі, завдяки родичам і друзям хокеїсток команда мала найбільшу серед усіх учасниць підтримку протягом усього чемпіонату. На останньому матчі взагалі був цілий сектор наших уболівальників. Грати в таких умовах завжди дуже приємно.
– Мабуть, ключовою на турнірі була друга гра проти збірної Литви. Чи не вперше вашим підопічним вдалося нейтралізувати головну зірку суперниць Клару Мюллер, котра зазвичай закидає багато шайб, а цього разу не відзначилася жодною…
– Клара належить до числа хокеїсток, які роблять результат самостійно. Вона здатна закидати по чотири-п’ять шайб, а інше допрацьовувала команда. Опіці Мюллер ми приділили найприскіпливішу увагу. В кожній ланці була гравчиня, яка відповідала за персональну опіку Клари. Власне, повинен сказати, що до Мюллер пристосувалися й інші суперниці. Клара закидала шайби, але вже не так багато, як на торішньому чемпіонаті світу. Матч проти литовок ми взагалі провели дуже зібрано. Впродовж усієї зустрічі не дали суперницям створити біля наших воріт майже нічого. Лише наприкінці зустрічі збірна Литви провела один, та й то курйозний гол: шайба зайшла у ворота після накидання від синьої лінії. Але коли рахунок став 1:3, литовки в решту часу навіть не змогли жодного разу повноцінно зайти в нашу зону.
– Наступна гра проти збірної Сербії стала наслідком перемоги над литовками? Здається, обігравши основного конкурента, потенційних аутсайдерок групи наші дівчата трохи недооцінили…
– Не сказав би, що ми погано налаштувалися. Хоча, звісно, і дівчата, і тренерський штаб виходили на цей матч з розумінням, що сербки щойно піднялися з нижчого дивізіону, що вони не такі сильні, що ми їх дотиснемо. Ми вирішили дати нагоду зіграти повний матч 16-річному воротарю Юліані Вільгань. Тренер воротарів Ігор Карпенко не сумнівався, що вона до цього готова. Але в ході матчі щось у Юліани не заладилося. Це вплинуло на хід гри. Суперниці закинули нам дві швидкі шайби, їх це дуже окрилило. Як наслідок, ми отримали найважчий матч на турнірі. Сербки билися за кожен клаптик льоду, пласталися, ложилися під шайби.
Та добре, що в нашій команді є лідери, здатні в критичний момент повести команду за собою. Лера Манчак змогла нас врятувати і відіграти в кінцівці відставання 1:4. Те, що вона зробила, можна назвати дивом. Думаю, мало було людей, які на 56-й хвилині зустрічі вірили в те, що ми здатні відігратися. Зате коли ми це зробили, а потім в овертаймі закинули переможну шайбу, на трибунах і, думаю, в Україні панували неймовірні емоції.
– Вочевидь матч проти сербок мав стати холодним душем. І нагадуванням, що розслаблятися не можна ані на мить.
– Ми з самого старту грали з таким розумінням. Просто матч на матч не схожий. Футбольні «Реал» і «Барселона» іноді теж у матчах чемпіонату Іспанії грають з командами, які коштують дешевше, ніж один їх гравець. Проте ці команди знаходять на самому початку нагоду забити. А в наступних хвилин 80-85 фаворит не може пройти насичену оборону суперників. В нас теж вийшло, що після двох шайб сербки закрилися в обороні і не давали себе пройти.
– Заключним на чемпіонаті світу був матч проти господарок, збірної Хорватії. Знаю, що наші дівчата побоювалися цю команду, що навіть після перемоги над нею 8:0 у товариському матчі робилася скидка на те, що в складі хорваток не виступали кілька провідних хокеїсток…
– Для нас це був останній бій. Майже всі 60 хвилин провели в зоні суперника. Так, хорватки забили, зайшовши в нашу зону чи не єдиний раз, і повели в рахунку. Але ми знали, що не віддамо перемоги. По ходу зустрічі ми внесли певні корективи. Починали гру в чотири трійки нападниць і три пари захисниць, але потім перейшли на гру в три п’ятірки. Повівши в рахунку, знову дали змогу пограти всім дівчатам.
– Цей чемпіонат позаду. Наступного року на команду очікує серйозніше випробовування вже в другому дивізіоні. Там однієї трійки лідерів буде явно недостатньо, щоб виглядати конкурентними…
– Щоб підвищити свій рівень, маємо рік часу. Стежимо за кількома молодими хокеїстками, котрі здатні підсилити збірну України вже найближчим часом.
– З молодими гравцями проблеми якраз немає. Практично весь захист – це молодь: Дарині Рожок – 18, Софії Гутор, Олександрі Машкіній і Домініці Лопатіній – по 16, Радмілі Ведмеденко – 15. З досвідчених – лише Юлія Добровольська.
– Цей чемпіонат став гарним досвідом. І з кожним наступним турніром цього досвіду ставатиме ще більше. Ми зростаємо і розвиваємося поступово. Прогрес хокеїсток може прискорити їх виступ у хороших європейських клубах. Наразі легіонерками є половина з тих хокеїсток, які виступали на чемпіонаті світу. Працюємо над тим, щоб допомогти влаштуватися за кордоном деяким іншим дівчатам. Це добре, що цьогоріч ми відновили чемпіонат України, що виступає в ньому чотири команди. Чимало зовсім юних хокеїсток отримали нагоду зробити перші серйозні кроки в хокеї. Але найобдарованішим в інтересах збірної ліпше виступати за кордоном.
– Збірна Гонконґу, якій українки програли на торішньому чемпіонаті світу, вже наступного тижня дебютує на світовій першості в дивізіоні 2В. Вочевидь приклад азіаток дасть зрозуміти, які наші перспективи в боротьбі з командами Північної Кореї, Австралії, Нової Зеландії, Південної Африки і Туреччини…
– Так, будемо стежити за цим чемпіонатом. Можу сказати, що збірну Гонконґу ми торік могли проходити. Стає вже традицією, що на кожному чемпіонаті світу маємо матч, який нам дається важко. Цьогоріч такий поєдинок зіграли з сербками. А торік був Гонконґ. Дівчата напередодні цієї зустрічі були впевнені у своїх силах. Але гра склалася непросто. Ми пропустили, а коли почали відігруватися, забракло часу. Можу сказати, що наступного року ми збираємося закріпитися в дивізіоні 2В, а в перспективі маємо на меті підвищуватися в класі.
– Плани амбітні. Але поки виникає побоювання, що можемо, як мовиться, потрапити під каток. Маємо торішній приклад Хорватії, яка поступилася новозеландкам 1:15, австралійкам – 0:19…
– Проаналізуємо, на що здатні наші суперниці і, сподіваємося, уникнемо провалів. Для початку нам важливо обстрілятися в цьому дивізіоні, збагнути, в якому напрямі треба розвиватися і які компоненти підсилювати. А далі буде видно. Повторюся: ми всі націлюємося на те, щоб у майбутньому підвищуватися в класі.
– Наші кадрові резерви – виключно в українському чемпіонаті чи знаєте дівчат з Європи чи Північної Америки, які ще не залучалися до лав збірної, але достойні виклику в майбутньому?
– Наразі стежимо за дівчатами, які раніше виступали в Україні, але після початку повномасштабної війни виїхали за кордон. Не називатиму прізвищ, але то хокеїстки, які можуть підсилити нашу збірну. Одна дівчинка дуже сильно виділялася в Україні, а зараз виступає в Північній Америці, інші – в Європі. На цьому чемпіонаті світу за нашу збірну дебютувала 16-річна нападниця Анна Маркова, яка виступає за юніорську команду «Нешвілл Предаторз». Українською вона майже не розмовляє. Хоч розуміє. На щастя, в нашій команді достатньо англомовних дівчат. Вони допомогли Ані адаптуватися.
Іван Вербицький, прес-аташе ФХУ
