Наша розмова з колишнім нападником київського «Сокола» та збірної України відбулася відразу після вечірнього тренування хлопчиків з київської «Крижинки» на льоду ковзанки на ВДНГ. «22 дітей наших уже тренується вдома, – каже Євген Аліпов. – Хтось уже повернувся з-за кордону, а хтось нікуди не виїжджав. Часто ми поєднуємо тренування з дітьми з «Сокола». Їх загалом є більше – 37 хокеїстів різного віку».

Правда, ця розмова – не про поступове повернення юних столичних хокеїстів до звичного ритму в реаліях війни. З паном Аліповим говоримо про іншу його команду – національну збірну України серед жінок. Останнім часом нашим дівчатам зовсім не щастить. Попередня першість планети була відмінена через пандемію коронавірусу. Цьогоріч наші дівчата не змогли поїхати на чемпіонат світу до болгарської Софії, оскільки вдома почалася війна.

Що ж буде з українським жіночим хокеєм, враховуючи реалії нашого часу? Це питання пронизало інтерв’ю червоною ниткою.

– Євгене Леонідовичу, чому наша жіноча збірна, на відміну від дорослої і юнацької чоловічих команд не змогла виступити на чемпіонаті світу?

– Бо хлопці в основному залишилися вдома. Коли рішення про участь у чемпіонаті світу було прийняте, зібрати їх і виїхати на збори в Угорщину та Чехію було легше. Натомість 90 відсотків кандидаток у жіночу збірну роз’їхалися за кордон. У різні країни – в Польщу, Чехію, Словаччину, Угорщину, Францію, Ірина Заіченко і Вікторія Денисенко нині в Нідерландах. При цьому виїжджали дівчата поспішно, рятуючись від війни. В дорогу вони брали найнеобхідніше. Хокейна форма займає багато місця, тому більшість наших хокеїсток з собою її не брали. За умови відсутності екіпірування і враховуючи, що до чемпіонату світу залишалося трохи більше двох тижнів, про якісну підготовку не могло бути й мови.

Ірина Заіченко

Шкода, звичайно, що ми не змогли виступити, адже наша збірна мала всі шанси посісти на чемпіонаті світу в третьому дивізіоні перше місце. Впродовж двох попередніх років наша команда суттєво омолодилася. Позитивним є також той факт, що юні дівчата тренуються з хлопцями і грають за хлопчачі команди. Це дозволяє їм швидше прогресувати і виділятися навіть на тлі тих досвідчених хокеїсток, які були лідерками збірної ще донедавна і грають у хокей доволі довго.

– IIHF збереже за Україною місце в третьому дивізіоні?

– Наскільки мені відомо – так. Федерація хокею України написала в IIHF лист, у якому пояснила, що у зв’язку з воєнним станом зібрати команди до чемпіонату світу не вдалося. З огляду на поважні обставини, ми попрохали залишити за нами прописку в дивізіоні. Взагалі, треба сказати, що нинішній чемпіонат світу був особливим. У ньому брало участь лише три команди: збірні Литви, Бельгії і Болгарії грали в два кола і переможницями стали бельгійки. Окрім нас, через Covid-19 зіграти на чемпіонаті світу не змогли збірні Румунії Гонконґу. Остаточне рішення щодо нашої долі буде прийняти на конгресі IIHF.

– Молодші за 18 років вихованці українського хокею, які залишили терени Батьківщини під час війни, мають змогу продовжити заняття хокеєм і за кордоном. Дівчата теж мають змогу тренуватися?

– По-різному. Скажімо, мої доньки Елен та Елізабет виїхали в чеське місто Гавіржов. Внутрішній чемпіонат там завершився два місяці томі і з того часу якихось активностей, пов’язаних з жіночим хокеєм, у країні немає. Відповідно не можуть тренуватися й мої доньки. Команда з Гавіржова збереться на передсезонні збори приблизно в липні. Сподіваюся, зможуть долучитися до тренувань й Елен та Елізабет. У березні вони зіграли за цей колектив у товариському матчі проти збірної Кореї. Після матчу тренер сказав дівчатам, що в разі, якщо вони залишаться у Чехії до літа, він на них розраховує.

Сестри Аліпови

Схожа ситуація й у решти дівчат, які зараз перебувають за кордоном. Національні чемпіонати там завершилися, екіпіровки бракує. До того тренувалися лише ті, в кого була форма. Наразі ми координуємося через створений у Telegram чат жіночої збірної України. До нього включені 34 кандидатки в команду. Думаю, в липні-серпні, ті дівчата, які залишаться за кордоном, долучаться в своїх країнах до тренувальних кемпів. Збірна України попередньо планує зібратися в серпні. На учбово-тренувальний збір. Наразі дівчата вирішують питання з формою, своїм офіційним статусом за кордоном, з проживанням. Поки збірна існує в онлайн-режимі.

В Україну нещодавно повернулося двоє дівчат з «Україночки» – Ангеліна Майфельд і Лєра Копилова, зовсім юна, 13-річна, але дуже обдарована дівчинка. Вони зараз приходять на тренування «Крижинки».

– Домінік Гашек, який балотується в президенти Федерації хокею Чехії, нещодавно пообіцяв створити для українських хокеїстів-чоловіків особливі умови, за яких вони на час війни не вважатимуться в їх національному чемпіонаті легіонерами. Ця норма стосуватиметься й жіночого хокею?

– Поки я про це не чув. Врахуйте також, що закріпитися в таких чемпіонатах як угорський, чеський, польський чи словацький з огляду на конкуренцію, яка там існує, не так вже й просто. Наразі Федерація хокею України розглядає кілька варіантів розвитку подій, які дозволять нам берегти жіночу збірну і сприятимуть зрозстанню її конкурентоздатності. Перший – участь збірної України у Карпатській лізі, де ми прагнемо виступати вже два роки. Попередні наші плани зірвала пандемія, через яку розпалося чимало словацьких клубів. Другий варіант – Кубок Балтії. Торік у ній виступали збірні Литви, Естонії і клуби з трьох балтійських країн.

Обидва ці турніри стали б для нас гарним досвідом. Це показав зокрема наш виїзд наприкінці минулого року на турнір у Литву, де ми зіграли три поєдинки: обмінялися перемогами з литовками і поступилися естонкам. Підсумок гри з естонками міг бути іншим, якби не травма нашого основного воротаря Іри Заіченко. При цьому два періоди ми домінували, але ніяк не могли ту перевагу реалізувати. У будь-якому разі, після дворічної паузи ці матчі мали для нас величезну вагу. Ми побачили, на що здатні. І поступалися найперше тому, що в суперниць більше ігрової практики і вони зіграніші.

– Найліпшим, звісно, був би варіант, за якого в мирній Україні з осені розпочався б свій національний чемпіонат…

– Треба бути реалістами. І не лише з огляду на те, як розвивається війна. Дай Бог, щоб до осені ми перемогли. Але навіть за цих умов зібрати наш національний чемпіонат буде складно. Більшість дівчат роз’їхалися і вочевидь наразі не планують повертатися додому. Навряд чи зможуть зібратися харківські «Пантери». Місто зруйноване, в Харкові зараз точно не до хокею. В «Дніпровських Королев» були проблеми зі складом і в сезоні-2021/2022. Щоб довкомплектувати ці команди, ми віддали дніпрянам молодих дівчат з київської «Україночки». Те саме стосується й «Дніпровських Білок».

– Євгене Леонідовичу, ви не маєте побоювання, що через нинішні реалії ми ризикуємо розгубити наявний кадровий потенціал? Невизначеність може відбити в дівчат бажання до занять хокеєм…

– Мене обнадіюють ті ініціативи, які проявляє Федерація хокею України в напрямі збереження жіночого хокею. Всі дівчата, на яких ми розраховували і розраховуємо, під контролем. У них є велике бажання тренуватися і грати. Питання в строках, коли ми зможемо зібратися. Думаю, якщо ФХУ створить нам умови, схожі на ті, які мали цьогоріч навесні чоловічі національна й юнацька збірні, все буде гаразд. Маємо п’ять воротарів, вісім-дев’ять захисниць і 15-16 нападниць. Дуже мене тішить прогрес дівчат 2007 року народження. На відміну від попередніх років, маємо якийсь вибір, внутрішню конкуренцію. До того грали в основному всі, хто був.

Іван Вербицький, прес-аташе ФХУ