Лідер оборони «Кременчука» та збірної України Всеволод Толстушко – помітна постать в українському хокею. Його часто можна побачити в «кадрі» об’єктивів, соцмережах та навіть київській підземці, де він із кущистою бородою на стінах метрополітену викликає добрі емоції і при цьому передає пристрасть до хокею з шайбою. У період тренувального збору національної команди України, куди Толстушко прибув у ранзі старожила (перший виклик захисника до головної команди «синьо-жовтих» стався ще за часів Дейва Льюїса у 2011 році), прес-служба ФХУ поспілкувалася з Сєвою на різні актуальні і не лише теми.
– Всеволоде, як протікають заняття у Палаці спорту?
– Як завжди, відмінна атмосфера, більшість хлопців знайомі, жартів вистачає, але й дисципліна також присутня. Здебільшого позитивний тон на цих зборах ставлять старші хлопці: Роман Благий, Діма Німенко, Андрій Міхнов. Міхнов – це взагалі жива легенда українського хокею, яка передає неоціненний досвід молодим гравцям не лише на льоду, а й у роздягальні.
– На чому акцентує увагу тренерський штаб: зміцненню фізичних кондицій, ігровим вправам, практичним елементам у нерівних складах чи це збори більші за ознайомлювальний характер?
– Все в сукупності. На ранкових тренуваннях наголошуємо на фізичних вправах з елементами тактики, а ввечері відпрацьовуємо техніко-тактичні дії. Це робиться для того, щоб перед весняним чемпіонатом світу в Польщі наші збірники вже були адаптовані до вимог та тактичних задумів.
– Заняття у Палаці спорту для вас та решти групи збірників плавно перетечуть у клубні справи, де в суботу, 12 лютого, на головній арені Києва виявлятимуть найсильнішого «Сокіл» та «Кременчук».
– Сподіваюся, зіграємо для заповнених трибун та покажемо видовищний хокей! Я – як корінний киянин, чекаю на цей матч з нетерпінням, бо хокей у Палаці спорту – рідкісне явище. Якщо не помиляюся, останній матч на головній арені країни для мене стався майже п’ять років тому: за збірну України 2017 року, коли у Києві проходив домашній чемпіонат світу! Атмосферу свята неможливо забути, хоча для нашої команди той пам’ятний турнір закінчився провально через різні обставини.
Якщо ж згадувати про найпам’ятніший поєдинок у стінах Палацу спорту, то це моє перше чемпіонство в Україні з «Донбасом». «Золотий» фінал для нас стався саме у Києві проти «Дженералз», якими тоді керував Вадим Шахрайчук та Костянтин Симчук — нинішні тренери національної команди країни. Я хоч і виступав за іншу команду, але стати чемпіоном у рідному для себе місті було почесно та пам’ятно.
– До речі, кар’єра Всеволода Толстушка розпочиналася саме в «Соколе»… Отже, особисто для вас майбутня зустріч УХЛ проти киян з розряду особливих?
– Особлива вона вже тому, що пройде вперше за багато років для «Сокола» та для мене особисто на центральній арені країни. Щодо результату зустрічі, то я б відповів «глибше»… Усі розуміють, що вирішальні матчі відбудуться навесні — у плей-офф. Там немає права на помилку, ігри кістка в кістку, ніхто не хоче пропускати та поступатися… А в іграх регулярного чемпіонату на тлі вирішальних битв – зовсім інший хокей. Мені здається, у зв’язку з цим у «регулярці» УХЛ дозволено більше імпровізувати, діяти творчо та креативніше, прощати партнерам помилки, якими вони набивають свої гулі. Хоча це і не всім тренерам подобається, вони лаються… Один, два, три рази може не вийти, але в кульмінаційних моментах потім більше виходитиме, ніж не виходить! І вже через такі зустрічі «регулярки» слід виходити на пік до основного етапу – плей-офф. Тож особисто для мене майбутній матч проти «Сокола» буде з розряду важливих, але не важливіших, ніж, наприклад, поєдинки проти «Дніпра» чи «Харківських Берсерків» у гладкій частині сезону.
– На розминці збірної України в холі арени впало в очі велика кількість татуювань на ваших руках. Чи є серед них на хокейну тематику?
– Три на руці та на грудях. Одна з них навіть обговорювалася у Instagram, коли я викладав фото на морі. Хлопці в роздягальні досі жартують, мовляв, на грудях у мене «увічнений» логотип ФХУ (і схожість справді є), але в реаліях за основу я брав картинку зі значка збірної Канади. Мені тоді виповнилося 16 років – бунтарський вік. То була моя перша тату. Згодом, до речі, я її вдосконалив. А ось на руці у мене вже пізніше з’явився анімалістичний стиль татуювань: тварини у хокейній амуніції.
– Як цікаво.
– Мавпа в шоломі, слон з ключкою в хоботі… Звучить, можливо, не дуже, але виглядає симпатично (посміхається).
– Рішення набити ці тату продиктоване любов’ю до тварин?
– Просто ексізи сподобалися.
– Прямо бачу собі заголовок до матеріалу про матч УХЛ 12 лютого: «На лід Палацу спорту викотиться слон із ключкою у хоботі». І це не буде жорстоким обманом для глядачів.
– Ха-ха (сміється). Я не проти.
– Чи багато ще «живого» місця на вашому тілі для тату?
– На жаль, так (сміється). Або на щастя. Чому? Подобається мені процес прикраси тіла. Важливо розуміти, що тату набивається не за один сеанс, необхідно стежити за раною, щоб фарба не випала, не загноїлася, загалом, стежити за перемотуванням і так далі. При цьому це далеко не найдешевше задоволення. Є ще кілька ідей у перспективі…
– Руслан Федотенко набив на своїй спині два Кубки Стенлі на честь завоювання головного призу НХЛ. А у Толстушка немає думок прикрасити тіло малюнком із вітчизняним чемпіонським кубком?
– Кубок Стенлі – це Кубок Стенлі!.. Про що говорити?! Я б теж собі набив, але тут питання у престижності. Знаю, люди собі олімпійські кільця набивають на честь перемог на зимових Іграх — це круто.
– У воротаря херсонського «Дніпра» Едуарда Захарченка теж олімпійські кільця на шиї…
– Мені здається, він не вигравав Олімпіаду… Якось дивно це виглядає (посміхається). Але це справа та вибір кожного. Як то кажуть: твоє тіло — твій храм! Роби що хочеш.
– Якщо торкатися теми Олімпіади, то в Пекіні якраз розпочався чоловічий хокейний турнір. Ваші фаворити?
– Зрозуміло, стежитиму за збірною Канади, яка фаворит у будь-якому складі та на всіх турнірах. Далеко за прикладами ходити не треба – перегляньте «розв’язку» останнього чемпіонату світу у Ризі! При цьому наголошу, що на попередній Олімпіаді я сильно переживав і симпатизував збірній Німеччини, яка дійшла до фіналу, але від сенсації всесвітнього масштабу їх відокремили лічені хвилини. Дуже курйозний програш…
– Це найнеймовірніший матч, який ви дивилися на ТБ?
– Один з таких. Але найулюбленіший і зразковий для мене інший фінал, у Ванкувері-2010. Тоді Канада перемогла в овертаймі США (3:2) із «золотим» голом Сідні Кросбі! Періодично переглядаю цей поєдинок, там є багато чому повчитися. Ця зустріч – як наочний посібник для хокеїстів-початківців. Всім рекомендую.
– А який шалений поєдинок був за участю Всеволода Толстушка?
– Якось у матчі проти херсонського «Дніпра» два чи три сезони тому мій «Кременчук» забив голів більше, ніж суперник, але ми примудрилися програти! Справа в тому, що я і партнер Іван Савченко за неймовірним збігом обставин забили два голи… у свої ворота!
– Це щось з чимось.
– І я про те ж. Ваня Савченко тоді забив «трьохочковий», закинувши шайбу через нашого воротаря В’ячеслава Новицького рукою, невдало змахнувши її у повітрі. А у мене вийшов казусний відбір шайби: я вже забрав її у суперника при виході «1 на 1», але замість виносу шайби вийшов гол у «дев’ятку». Думаю, якщо ще 100 разів спробувати так кинути, мені б не вдалося забити схожим і комічним чином. Зараз згадуємо ту зустріч із усмішкою, а тоді було не до веселощів. Навіть заходили розмови про нібито здачу матчу, хоча це не так. Можна переглянути відео та «насолодитися» цими епізодами. Думаю, питання відпадуть одразу.
В’ячеслав Волков, прес-служба ФХУ
VBET Ukraine — Титульний партнер національної збірної команди України з хокею
