Керівник медичного департаменту ФХУ та лікар національної збірної України Володимир Секретний відпрацював усі Зимові Олімпійські ігри в якості шефа медичної місії. Ми розпитали Володимира про його враження від змагань найвищого рівня в Італії.

— Виходить, що український хокей все-таки мав свого представника на Зимовій Олімпіаді?

— Так (сміється). Капітан нашої збірної Ігор Мережко навіть так пожартував, що ми взяли участь в Олімпійських іграх завдяки моїй присутності.

— З якими спортсменами ви працювали на Олімпійських іграх та які функції виконували?

— Разом з олімпійською збірною України шефом місії мала їхати моя колега, дуже хороший лікар, Тетяна Куртян. Але в неї не вийшло через стан здоровʼя. Тому шефом місії став я. Про це стало відомо буквально за місяць до Олімпійських ігор. Тому для мене це була не лише перша Олімпіада, а й дебют у такій керівній функції. Я був відповідальним за усі кластери. Особливість роботи складалася в тому, що в нас було шість локацій.

Першочергово я мав їхати до Кортіни. У мене було 12 спортсменів: 10 — із санного спорту, скелетоніст Владислав Гераскевич та гірськолижниця Анастасія Шепіленко.

Замість Тетяни Куртян на Ігри поїхала знайома вам Єлизавета Химич, яка працює лікаркою в київському «Соколі», залучалася до супроводу жіночої та чоловічої збірних. Вона закривала кластер Предаццо. У кластері Антерсельва в нас було два лікарі, які працюють з біатлоністами. У Лівіньйо було два фізичних терапевти з командою з фристайлу.

Як шеф місії я відповідав за комунікацію з медичною службою Міжнародного олімпійського комітету. Це було щоденне звітування щодо захворюваності і травматизму по всіх наших кластерах. МОК збирає ці дані, щоб потім публікувати наукові матеріали на цій базі. Ці дані можуть навіть впливати на зміну правил у тих чи інших видах спорту.

І окремо на мені була комунікація з інтернет-порталом Міжнародного тестингового агентства щодо заїзду-виїзду та перебування наших спортсменів для тестування за антидопінговою програмою. Проб на цій Олімпіаді брали дуже багато.

Всього в нашій делегації було 46 спортсменів, які змагалися в різних локаціях. Тому на мені ще була логістика медикаментів та добавок. Там теж були певні нюанси, бо доводилося постійно тримати на контролі ті локації, де в нас не було лікарів — Борміо та Мілан. Постійно потрібно було знаходитися на звʼязку з тренерами та спортсменами там.

— У такому робочому темпі вдалося якось перетнутися з хокеєм?

— Так, після того як відзмагалися наші санкарі та трапилася вся ця історія з Владиславом Гераскевичем, вдалося здійснити свою мрію — побувати на хокейному матчі олімпійського турніру. Для мене це дійсно був цінний момент як для людини, яка майже все життя працює в цьому виді спорту.

Це був матч Словаччина — Швеція (3:5). Була крута інтрига в тій грі — одна шайба вирішила розподіл місць. Можливо, саме ця гра вирішила подальшу долю Швеції в боротьбі за медалі. Дуже цікава гра була, вважаю, що мені пощастило в цьому плані.

— Тобто наживо була тільки одна гра, а в цілому слідкували за турніром?

— Так, слідкував. Навіть спрогнозував фінальну пару, але помилився зі Швецією, бо думав, що вони з Фінляндією гратимуть за бронзу. У фіналі я вболівав за Канаду. У той день я був у селищі, нікого з канадійців не бачив, але наш тренер з шорт-треку, який теж любить хокей, показував спільні фото із зірками збірної Канади.

— Які враження по собі залишила організація Ігор? Говорили, що не всі обʼєкти на цій Олімпіаді були до кінця готовими…

— Саме по обʼєктах не можу сказати. Там, де я був особисто, нічого такого не помічав. Але були питання освітлення, тротуарів, світлофорів та прибирання снігу там, де треба було переміщатися пішки. Коли ми заїхали в селище, то було видно, що якісь роботи ще проводилися. Щось добудовували, докручували.

Це, напевно, така риса італійського менталітету. Найчастіша відповідь від організаційного комітету на будь-яке питання була: «Так-так, ми дізнаємося», — і потім тиша. Наприклад, у нашої санної команди були питання з каналами рацій, які дуже довго вирішувалися. Напевно, це така риса — ніколи нікуди не поспішати, цей обовʼязковий післяобідній відпочинок. У цілому все було досить-таки доброзичливо, була легка дезорганізація, але не більше того.

З колишнім гравцем харківської “Дружби-78”, а нині олімпійським чемпіоном у складі збірної США Остоном Метьюсом

— Звичайно, найгучнішою темою цієї Олімпіади стало ганебне рішення МОК відсторонити Владислава Гераскевича від змагань через «шолом памʼяті». Як зсередини збірної відчувалася ця ситуація?

— До цього була прикута дуже серйозна увага. Ми в той день приїхали на трек допомагати Владиславу, Михайлу. До того вже були інші змагання, але такої кількості людей, медіа я ще не бачив. Ще в той день приїжджав президент Італії, але серед журналістів, мені здається, уваги було більше до Гераскевича.

З моменту своєї дискваліфікації і до відʼїзду в Мілан на пресконференцію він постійно давав інтервʼю. Дуже багато було західної преси. Він без зупинки знаходився під атаками журналістів.

Зі своєї сторони скажу, що він знаходився у відмінній фізичній формі на цій Олімпіаді. Ми бачили його тренувальні заїзди, коли він був другим, пʼятим, другим, шостим, першим… Дійсно дуже прикро, що він не зміг взяти участь в офіційних стартах. Уже коли він їхав з Олімпіади, то виглядав тотально виснаженим усією цією ситуацією.

— Повертаючись до хокею, в нас попереду чемпіонат світу. Одним із наших суперників буде учасник цих Олімпійських ігор — збірна Франції. Які у вас очікування від прийдешнього турніру в Польщі та коли почнеться збір?

— Орієнтиром для нас є дати завершення фіналу плей-оф чемпіонату України. Щодо очікувань, то наразі ми маємо дуже хорошу молоду команду, яка гарно підтримується досвідченими гравцями. Мені важко назвати Захарова чи Пангелова-Юлдашева ветеранами, але з цими хлопцями я працюю вже багато років. І мені подобається цей симбіоз у збірній.

Ми маємо чудове покоління, є гравці, які знаходяться на піку своєї форми. Є молоді гравці, які, я впевнений, стануть зірками європейського хокею. Тому гадаю, в цьому дивізіоні нам під силу грати й перемагати будь-якого суперника.

У Румунії все складалося правильно, як треба. І команда була чудово готова, і десь нам щастило. Як на мене, тренери зробили класну роботу, була чудова хімія між гравцями в ланках. Згадати лише результативність трійки Денискін — Захаров — Бородай. Але трапляються такі ігри, де просто все не йде. Таким був матч з Японією.

Я впевнений, що це покоління має виводити нашу збірну в елітний дивізіон чемпіонату світу. Їм під силу здійснити нашу спільну мрію.