Колишній наставник дитячих команд донецького “Донбаса”, а нині тренер харківської СДЮСШОР з хокею Володимир Коробенко окрім суто професійної зацікавленості, мав до семінару, який 19-21 листопада з ініціативи Федерації хокею України в Києві проводили шведські фахівці Стефан Берґквіст і Фредрік Фріселл, ще й інтерес особистий.
– Зі Стефаном ми працювали разом в дитячій академії “Донбасу”, – каже пан Володимир. – Проте після початку війни на сході нашої держави це місце роботи довелося залишити і Берґквісту, і мені. А нині “Донбас” не підтримує напрям дитячого хокею взагалі. Це прикро, бо, скажімо, в той час, коли в Донецьку працював я, нам вдалося виховати чотири пристойного рівня хокеїсти лише серед хлопців одного, 1998 року народження. То — воротар Богдан Дяченко, який зараз виступає за “Донбас”, оборонець Ігор Мережко з російського “Рубіна”, а також Микита Коваленко і Микита Олійник. Берґквіст тоді в нашій школі був тренером-практиком, а керував академією Джим Брітен. Мушу сказати, що тоді перейняв у Стефана чимало корисного. А зараз, під час цього семінару побачив, що деякі деталі в роботі він змінив. Час не стоїть на місці. Треба розвиватися й нам. Дуже добре, що Федерація хокею України дала змогу десяткам наших тренерів почути фахівців такого класу як Берґквіст і Фріселл.
– Мовний бар’єр не стоїть на заваді?
– Зрозумів, на що натякаєте. Читав цю нісенітницю і відверто вражений. Навіщо розпускати такі балачки, якщо проблеми з комунікацією на семінарі не було взагалі? По-перше, перекладач від ФХУ був. По-друге, українські тренери, які добре володіють англійською, самі зголошувалися виступити в ролі перекладачів. Їм то цікаво, а нам зручно. Бо, приміром, яка була користь, що в “Донбасі” два роки перекладачем працювала людина, яка не знала специфічних хокейних термінів? Його переклад часто сповільнював процес. Нам з англомовними тренерами легше було порозумітися самим. А на семінарі шведських спеціалістів часто ретранслював молодий тренер з Краматорська Сашко Пономар, людина, яка досконало володіє англійською і добре знає хокей. Звісно, нам було зручно чути Берґквіста і Фріселла з його уст чи в перекладі деяких інших наших тренерів. З моєї точки зору, семінар був організований прекрасно в усіх розуміннях. Це той випадок, коли критиків особливо слухати не треба. Собака гавкає, а караван іде.
– Пане Володимире, відомо, що після “Донбасу” ви певний час працювали за кордоном.
– Чотири роки працював дитячим тренером в казахстанській столиці Астані. Може, працював би досі. Але довелося повернутися до рідного Харкова у зв’язку з сімейними обставинами. У Казахстані хокей підтримується на державному рівні. У тій же Астані є 13 великих ковзанок, дитячі хокейні школи фінансуються державою. За невеликими винятками, батьки позбавлені потреби витрачати кошти на екіпірування, оренду льоду, участь у внутрішніх змаганнях. Частково оплачуються навіть міжнародні виїзди. Правда, лише частково, бо здебільшого участь у закордонних турнірах, так само як і в нас, оплачується з гаманців батьків.+9
Реалії такі, що в Казахстані хокеєм нині займається набагато більше дітей, ніж в Україні. Крім того, на конкурентоздатність казахстанського хокею дуже позитивно впливає змога виступати в сусідній Росії. При цьому виглядають там команди з Казахстану цілком пристойно. Усі ці разом взяті фактори й допомогли казахстанцям пробитися в еліту світового хокею. А ми зараз лише прагнемо пройти їхній шлях.
