Капітан хокейного клубу «Кременчук» та нападник національної збірної України поспілкувався зі словацьким медіа щодо українського хокею в час повномасштабної війни: як розвивається хокей, чим відрізняються українська і словацькі ліги, яким чином відбуваються всі технічні хокейні процеси під впливом війни. Згадали про період карʼєри в «Пряшеві» та дізнались про цілі Віталія як хокеїста.
Пропонуємо вам переклад інтервʼю.
Що було найважчим у твоїй хокейній кар’єрі?
Найскладнішим випробуванням стала адаптація до нових умов під час виступів за кордоном. Зокрема, граючи в Словаччині, довелося звикати до іншого стилю хокею, культури та мови. Цей досвід вимагав значних зусиль, але водночас сприяв моєму професійному та особистісному зростанню.
На вашу думку, хокей в Україні на підйомі?
Український хокей стикається з численними викликами, особливо в умовах війни. Проте, попри труднощі, спостерігається зростання інтересу до цього виду спорту, зокрема серед молоді. Завдяки зусиллям Федерації хокею України та ентузіастів, ми маємо надію на поступовий розвиток та відродження хокею в нашій країні.
Ви півроку грали в Пряшеві. Як би ви оцінили цей досвід? Чи було щось, що здивувало вас у словацькій лізі?
Граючи в Пряшеві, я отримав безцінний досвід. Мене приємно вразив високий рівень організації чемпіонату та професіоналізм гравців. Особливо відзначу швидкість гри та тактичну підготовку команд, що стимулювало мене підвищувати власний рівень майстерності.
У чому, на вашу думку, найбільша різниця між словацькою та українською лігами?
Основна відмінність полягає в інфраструктурі та фінансуванні. У Словаччині хокей має глибші традиції, що відображається в кількості льодових арен, рівні підготовки гравців та підтримці з боку спонсорів. В Україні, на жаль, ці аспекти потребують значного покращення.
Яким чином хокей (і речі навколо нього) найбільше змінилися з початком війни?
Війна суттєво вплинула на український хокей. Багато арен було пошкоджено або зруйновано, фінансування скоротилося, а деякі гравці та тренери змушені були залишити країну. Проте, попри ці труднощі, хокейна спільнота об’єдналася, демонструючи стійкість та прагнення продовжувати розвивати спорт навіть у таких складних умовах.
Чи був у вас страх бомбардувань або інших загроз під час гри/тренувань?
Так, на жаль, під час тренувань та матчів ми відчували загрозу через можливі обстріли. Це створювало додатковий психологічний тиск, але ми намагалися зосередитися на грі та підтримувати бойовий дух, розуміючи, що наша гра може стати символом стійкості для наших уболівальників.
Як відбувається транспортування на матчі та забезпечення безпеки?
Транспортування стало складнішим через пошкоджену інфраструктуру та підвищені ризики. Ми ретельно плануємо маршрути, враховуючи поточну ситуацію, та співпрацюємо з відповідними органами для забезпечення максимальної безпеки під час переїздів.
Як на вас впливає те, що гравці з європейських країн підписують контракти з НХЛ, незважаючи на те, що їм заборонено грати в НХЛ?
Це складне питання. З одного боку, кожен гравець прагне реалізувати свій потенціал на найвищому рівні. З іншого боку, існують етичні та політичні аспекти, які не можна ігнорувати. Особисто я вважаю, що спортсмени повинні враховувати не лише власні амбіції, але й ширший контекст, у якому вони діють.
Яка, на вашу думку, найбільша різниця між «Кременчуком» і «Донбасом»?
Обидві команди є провідними в українському хокеї, але мають свої особливості. «Донбас» відомий своєю стабільною фінансовою базою та досвідом виступів на міжнародній арені. «Кременчук» вирізняється молодим складом та амбітністю, прагнучи кинути виклик лідерам і здобути визнання.
Які ваші цілі? Особисті, клубні або представницькі.
Мої особисті цілі — постійно вдосконалювати свої навички та досягти максимально можливого рівня гри. На клубному рівні прагну допомогти команді здобути чемпіонський титул та гідно представляти Україну на міжнародній арені. Щодо національної збірної, моя мета — сприяти її успіхам на світовій сцені та популяризувати хокей серед молоді в Україні.
