Нападник словацького «Пряшева» і збірної України Віталій Лялька поділився враженнями від стартового матчу нашої національної команди на Різдвяному кубку в Польщі, а також розповів, як триває процес його адаптації в словацькій Екстралізі.
– Віталію, розпочнемо з епізоду, наприкінці овертайму матчу Україна – Угорщина. Що там сталося?
– Це коли суперники провели вирішальний гол? Там мені просто потрібно було зберегти шайбу. Я ж вирішив ризикнути, накинути на ворота. Суперники здійснили перехоплення, сил наздогнати нападника угорців вже не було. Це повністю моя помилка. Коли до завершення гри вісім секунд, треба зберігати шайбу і переводити гру в серію буллітів. Що поробиш, таке трапляється з кожним хокеїстом. Якщо ж підводити підсумок з холодною головою, то добре, що ми взяли в зустрічі з угорцями очко. Суперники, з моєї точки зору, були фізично сильнішими на голову. Вони добре рухалися, кидали по воротах. Олег Петров чимало разів нас врятував. Якби не воротар, підсумок міг бути іншим. Надалі нам треба частіше приймати шайби на себе, давати Олегові трохи відпочивати. Угорці його навантажили дуже сильно. Тепер нам треба ще раз переглянути цей матч, проаналізувати помилки. Збірна Франції, з якою граємо в другому поєдинку, не слабша за угорців. Ми повинні рухатися вперед. Вболівальники вже скучили за перемогами збірної України.
– За кидками наша команда перекидала угорців помітно – 38:26.
– Так, але… Озвучу, можливо, банальне виправдання. Проте воно правдиве. У Битомі дуже поганої якості лід. Він важкий, в’язкий, на ньому важко дихається. Це відзначали всі хлопці. Шайба стрибала в непередбачуваних напрямах, ноги не бігли. Мені немов накинули на спину вантаж, яким важко пересуватися. Фізично це був дуже складний матч. А коли тобі важко фізично, ти переграєш зміни, оскільки тебе тиснуть у власній зоні. Голова починає відмикатися, допускаєш прості помилки. Це пов’язано лише із втомою. У хокеї дуже важливо зберігати свіжість якомога довше.
У нашій команді багато молодих хлопців. Вони старалися. Молоді хлопці внесли своїм азартом позитивну енергетику в середині колективу. Досвідчені хокеїсти на новачків не тиснули, а навпаки зробили все, щоб їм було комфортно. Показово, що навіть молоді оборонці не боялися брати гру на себе. І в них багато що виходило. Думаю, крізь такі матчі хлопці ростимуть і через якийсь час гратимуть стабільно добре. Але в цій грі тренери робили ставку найперше на досвідчених виконавців, зокрема на мене. Ми повинні забивати більше і вирішувати долю гри. Або принаймні більше кидати по воротах, створювати гостроту. Після матчу тренер вказав на недоліки в нашій грі. Ми все почули, відчули цей лід, побачили, що тут за команди і зрозуміли, як з ними треба грати. Треба діяти простіше, нічого не видумувати.
Лялька і Міхнов
– Перед матчем тренери підкреслювали, що матч виграє той, хто ліпше гратиме в нерівних складах. Суперники отримали значно більше штрафних хвилин (14 проти 6-ти), але скористатися цією перевагою нашій команді не вдалося. У більшості вдалося провести лише одну шайбу. Стільки ж забили за чисельної переваги й суперники.
– Мушу відзначити якісну роботу суддів. Відпрацювали вони дуже кваліфіковано. Всі вилучення були по ділу. А стосовно реалізації, то як кажуть? Щоб забивати у більшості, повинно відскакувати від зубів. Більшість треба постійно награвати, добре відчувати одне одного. Ми ж у цій зустрічі грали в нових поєднаннях, які до того ж змінювалися по ходу гри. Тобто ми наче й грали раніше з Андрієм Денискіним чи Андрієм Міхновим, але знадобився час, щоб ми згадали старі напрацювання. За один період це зробити складно, хоча з тим же Міхновим ми в попередні роки виходили разом доволі часто. Навіть на чемпіонатах світу тренери виставляли нас в одній трійці. Тренери намалювали схеми і як хто їх зрозумів, так і переміщувався. Повторюся, що з огляду на всі обставини, нам треба грати простіше – оборонці мають підіймати шайбу вгору, треба постійно кидати, закривати воротаря.
– Коли ви говорите про те, що перший поєдинок у Битомі дався важко, не можна не згадати, що в лави збірної ви прибули за лічені години до першого тренування в Польщі, за добу до того зігравши в складі клубу.
– Не буду приховувати, що те тренування теж далося мені непросто. У «Пряшева» зараз щільний календар, ігри через день. Ось і зараз вийшло, що у вівторок провів виїзний матч, повернувся додому, переночував, а вранці зібрав форму і в дорогу, у Польщу. Тут теж відразу зібрання команди і тренування. Проте пропускати заняття теж не міг, бо це важливо – в переддень гри постояти на льоду, пробігтися, продихатися, відчути кригу. Особливо з урахуванням, що ранкової розкатки в день матчу в нас не було.
– Тренери говорили, що поставилися з розумінням до вашої потреби грати у складі нової команди якомога частіше. А варіант з тим, щоб пропустити цей збір розглядався?
– Ні. У «Пряшеві» дуже професійно ставляться до випадків, коли їхніх представників запрошують до лав національних збірних. Більше того, мені надали клубного водія, котрий відвіз мене зі Словаччини в Польщу. І при цьому не вимагали оплатити цю послугу, хоча я про це й запитував. Тренер теж кілька разів розпитав мене, коли я від’їжджаю, коли повертаюся. У «Пряшеві» з розумінням ставляться до того, що гравці відлучаються в збірні під час міжнародних пауз. Єдине, мене попрохали, щоб зіграв перед відбуттям до Битома поєдинок у Зволені. Тренер збірної Вадим Шахрайчук на це погодився, сказав, що добре розуміє, наскільки мені зараз важливо грати за «Пряшів».
– Після відомої історії, з новою командою ви визначилися далеко не відразу. Ходили чутки, що Лялька продовжить кар’єру в Україні, може, навіть повернеться в «Донбас».
– Насправді все було доволі просто. На мене вийшов агент і запропонував перейти у хорошу лігу, та ще й у дуже перспективну команду. Агент пояснив, що «Пряшів» може стати для мене непоганим трампліном для розвитку кар’єри. Зізнаюся, що прийняв цю пропозицію не роздумуючи. На ту мить без хокею я вже просидів доволі довго, майже три тижні. До того, порадившись із сім’єю, твердо вирішив одне – поїду в Європу. Хотілося розвиватися.
Думаю, я трохи засидівся в українському чемпіонаті. Треба прогресувати, ставати кращим, зокрема для того, щоб допомагати збірній. Вважаю, що навіть коли повернуся з Європи в Україну, буду вже сильнішим і допомагатиму розвиватися молодим хлопцям, які на такому рівні ще не грали. Як приклад можна згадати того ж Міхнова. Усі хокеїсти, які повернулися в наш чемпіонат з хороших ліг, не просто добре грають самі, а тягнуть за собою вгору молодих хлопців. Я не закликаю виїжджати з України, але перспективним гравцям бажано шукати хороші команди і сильні ліги. У Словаччині на собі відчув, що там зовсім інші швидкості, інша якість боротьби. У «Пряшеві» я ніби й недовго, але вже відчуваю, що ця ліга йде мені на користь.
– То саме через процес адаптації ви після підписання контракту пропустили кілька перших матчів «Пряшева»?
– І так, і ні. Бо домовившись зі словаками, мав повирішувати деякі справи в Україні. Спершу займався розторгненням контракту з «Донбасом». Юридичні тонкощі вимагають певного часу. Після того відправився у Краматорськ, щоб забрати речі. Коли ж приїхав у Словаччину, мене запитали, в якій я формі і чи готовий грати в найближчому матчі. Чесно відповів, що три тижні не катався, тому мушу хоч два-три дні просто потренуватися. Так і сталося.
А вже в наступній грі тренер виставив мене в першій ланці. Причому ігрового часу мені дали стільки, скільки ніколи не мав навіть в Україні. У перших двох матчах. Провів ці поєдинки на тлі свіжості й великого бажання. А в третьому й четвертому матчах, повністю виклавшись у попередніх, трохи підсів. Часу на відновлення ж не мав зовсім. Думаю, що з часом я увійду в цей ритм і почну грати в хороший хокей. Мені потрібно закидати шайби і я сам це розумію. Наразі ж заробив за «Пряшів» лише одне очко. Вірю, що наберуся заряду позитивних емоцій у збірній і повернуся в клуб з новими силами. В збірній у нас завжди прекрасна атмосфера, усі один одному рідні. Ось приїхав у Польщу, а знаходжуся наче удома, в Україні. Коли заходжу в роздягальню, відразу відчуваю, що тут сім’я.
– Не здивувало, що з перших матчів тренер «Пряшева» почав довіряти місце в провідних ланках?
– Річ у тім, що в команді зараз переповнений лазарет. Кілька провідних гравців травмовані, причому дуже серйозно. У них переломи, розтягнення. Хлопці не грають вже близько місяця. Через це «Пряшів» відчуває проблеми з крайніми нападниками. Тож не треба дивуватися, коли тренери нашої команди випускали одночасно три лівих крайніх, чи три правих крайніх нападники. Краї в нас зараз насичені грою. При цьому перших два-три матчі я грав з різними ланками. Тому банально не було часу, щоб зігратися з новими партнерами. Лише провівши два матчі в одній трійці, більш-менш зрозумів, де мене бачать. Але процес притирання ще триває. Мені не до кінця зрозуміло, як грає той чи інший хокеїст. Цікаво також, у якій ланці тренер бачитиме мене, коли одужають усі травмовані.
– Мовний бар’єр для вас у Словаччині існує?
– Трохи є. Але це не критично. У нас у команді є двоє росіян – воротар Нікіта Беспалов і оборонець Ілля Глазков. Також російською розмовляють двоє словаків. Окрім того, полегшує становище те, що словацька мова схожа на українську. Вона легко вчиться. За півтора-два тижні я розумів майже всі слова з хокейної лексики. Крім того, місто Пряшів насичене українцями. Там дуже багато наших студентів. Щойно я приїхав, як мене відразу зустріли українські вболівальники. Вони відвідали перші тренування за моєю участю, запрошували на вечерю. П’ятеро людей написали в соцмережі свої номери телефону. Мовляв, якщо буде потрібна допомога чи просто стане скучно – телефонуй. Причому люди абсолютно різні. Мене така увага саме від земляків приємно вразила. Українці в Пряшеві живуть дуже згуртовано. Легко там було прижитися й мені. Знання мови підтягується саме по собі.
– Сім’ю у Словаччину перевезли?
– Ні. Для початку мені самому треба в Пряшеві вкоренитися, зрозуміти, що там і як. Наразі ми живемо в апартаментах з Іллею Глазковим, який прийшов у команду одночасно зі мною. Згодом нам мають дати окремі помешкання. Але поки так. Думаю, сім’я до мене навідуватиметься незалежно від того, як я гратиму.
– Перед «Пряшевом» стоїть завдання – пробитися в плей-оф?
– Звичайно. Президент клубу – дуже амбіційна, емоційна людина. Він мріє про чемпіонський кубок. Не проти, щоб це сталося вже в цьому сезоні. Але загалом думає про перспективу. І це дуже важливо, бо дуже багато хороших гравців перебувають у лазареті. Я теж очікую на їх повернення, бо хотілося б побачити, на що здатна наша команда в бойовому складі. Певен, що в нас є всі передумови, щоб показати хороший хокей і посісти в Екстралізі високе місце, в нас є.
Президент клубу взагалі дуже хвилюється під час наших матчів. Він болісно сприймає поразки. Після невдалих ігор він може зайти в роздягальню і сказати кілька ласкавих слів замість тренера. Зрештою, мене це поки турбує найменше. Я зараз звикаю до менталітету й інших ігрових реалій.
– До менталітету? Кажуть, словаки схожі на українців.
– Це так. Але менталітет одначе різний. Особливо хокейний. Стиль гри у Словаччині інший, побутові питання вирішуються не так, як у нас. А хокей в Екстракласі – дуже швидкий, насичений. Його не назвеш аж надто комбінованим. Назвав би клубний словацький хокей системно швидким. Там усі біжать, б’ють у тіло, ловлять шайби на себе. У тренувальному режимі ми виконуємо величезний об’єм роботи. І помилки не прощаються. На одному ковзані зміни там не проведеш. Треба постійно грати, боротися. Що ще мені імпонує в Словаччині, так це те, що остання, 12-та команда спокійно може виграти в першої. Це якраз і є показником рівня стабільного, хорошого чемпіонату. Тут треба налаштовуватися найсерйознішим чином на кожен матч.
Іван Вербицький, прес-аташе ФХУ
VBET Ukraine — Титульний партнер національної збірної команди України з хокею
