Найкращий снайпер чемпіонату світу в Дивізіоні 1А Віктор Захаров в інтервʼю Федерації хокею України розповів про свої враження від турніру в Румунії, згадав про тривалий тренувальний табір та поділився очікуваннями щодо майбутнього національної збірної.

До старту чемпіонату світу більшість уболівальників говорила про збереження прописки в Дивізіоні 1А, але впродовж турніру гра і результати збірної України змінили апетити цих людей. Тому підсумкова бронза для багатьох стала розчаруванням. У команди були схожі емоції?

Спочатку, звісно, всі були засмучені. Ми дуже близько підібралися. Пишуть, що нам не вистачило одного очка. Але насправді – однієї шайби. Емоції двоякі. Більше, все ж таки, засмучені. Десь я вже казав: якщо дивитися тверезо, то нам ще рано до еліти. А з іншого боку – ніколи не рано поїхати й здобути такий досвід.

Ніхто не знає, як буде далі. Можливо, наступного року буде ще важче. Заглядати наперед не буду – спершу треба дочекатися двох команд, які спустяться до Дивізіону 1А.

Коли ми готувалися до чемпіонату світу, ніхто не ставив нам завдання виходу до еліти. Та й усередині команди під час зборів ми домовилися менше про це говорити, зокрема зі ЗМІ. Було б дивно заявляти всім, що ми плануємо вихід в елітний дивізіон. Зрозуміло, що кожен цього хотів, але ми вирішили рухатися від дня до дня, від гри до гри.

Календар на турнірах IIHF такий, що командам-новачкам дивізіонів дуже складно на старті, бо доводиться одразу грати проти топових суперників. Ми розбирали опонентів, готувалися. Але знову ж таки – цей розклад: з британцями гра о 16:00, а вже наступного дня – Італія о 12:30.

Так, старт був надскладний, але здалося, що Велика Британія достатньо легковажно поставилася до чемпіонату світу…

За відчуттями я був трохи в шоці, бо вони все дозволяли робити. Гра нам давалася, моменти були. Я ще раніше вболівав за збірну Великої Британії, коли вона грала в еліті – чомусь мені подобався їхній стиль. І проти нас вони діяли так само, як на вищому рівні: їм неважливо, виграють вони чи програють – грають однаково по всій дистанції матчу. Вважаю, це їхній великий плюс. А ще в них просто більше досвіду.

Це був матч, де збірна України виглядала краще за суперника.

Можливо. Пропустили ці голи… Це були робочі хокейні голи – саме таких нам і не вистачало. Не можна сказати, що супернику просто пощастило перемогти. Два голи з підправлень – це теж скіл, яким треба володіти. У нашій збірній не так багато гравців, які можуть так зіграти. Якраз тут нам є над чим працювати.

Ми не знали, чого від них очікувати – все-таки команда з еліти. Але вони дали нам грати з перших хвилин, і гра нормально давалася. Добре, що ми не опустили руки після 0:2 – це теж багато чого вартує. Зачепилися за одне очко, хоча могли брати і два, і три.

Я помітив, що нам легше грати, коли ми відіграємося. Не знаю, чому так – якось психологічно важче, коли виходимо вперед і не знаємо, що з тією перевагою робити. Особливо проти команд, які вищі за нас класом. Але це – неоціненний досвід, який ми здобули на цьому чемпіонаті. Треба вміти забирати своє. Я б не сказав, що ми зовсім цього не вміємо, але саме цього десь і не вистачило в грі з британцями.  

Ми розуміли, що з італійцями буде значно важче. Такий настрій був ще до гри. Там половина складу – канадці, були й американці, навіть один швед… Власне італійських хокеїстів – небагато. І ще й тренера зіркового запросили під домашні Олімпійські ігри.

З якою командою було найважче?

З Італією була найважча гра. Вона нагадувала той рівень, з яким ми стикалися під час олімпійської кваліфікації в Латвії. У італійців майстерності трохи менше, ніж було в тих команд, але за власними відчуттями – дуже важко було щось зробити: не дають дихати, кататися, де ти хочеш. У цьому плані з італійцями було найважче.

Утім, з Італією вийшла перемога, а Японії ми програли…

З японцями теж було непросто, але вони дозволяли нам грати. Проти Японії, як мені здалося, гра була надто відкритою, як для вирішального матчу. Як то кажуть: п’ять хвилин свавілля – і вже 1:3. А далі вже важко було відігратися, хоча моменти були.

Ти з першого дня підготовки був у розташуванні збірної. Розкажи про ті 2,5 тижня в Польщі та Румунії.

Глобально нічого нового в підготовці не було. Так само довго ми готувалися і перед чемпіонатом світу в Литві, і перед олімпійською кваліфікацією. Єдина різниця полягала в тому, що після Польщі нас завезли до Румунії, в гори. Там не дуже високо – десь 1300 метрів над рівнем моря, але все одно перший тиждень був дуже важким.

Це відома практика – проводити тренувальні табори в горах, а потім на нормальній висоті легше грати. Тренерський штаб зробив це саме з таким розрахунком. Фундата – це фактично гірськолижний курорт, а Сфинту-Георге розташоване вже на висоті 500 метрів над рівнем моря.

Перший тиждень роботи був найважчим, а ближче до початку чемпіонату світу, зрозуміло, що навантаження нам вже зменшували. Думаю, така підготовка багато що нам дала, бо з фізикою в команди не було жодних питань – ніхто не «просідав». Я по собі відчув: було нормально впродовж усіх пʼяти ігор. Фізичної форми вистачило з запасом.

Утім не всі гравці пройшли ці збори від початку й до кінця – вплинули клубні справи. Перед чемпіонатом світу Дмитро Христич зазначив, що більшість напрацьовували одними складами, а вже згодом доїхав, наприклад, той самий Пересунько, який залучений до гри у спецбригадах.

Така ситуація актуальна щороку не лише для нас, а й для більшості збірних. Зібрати всіх з першого дня – практично неможливо. Можливо, це частково вплинуло на нашу більшість, хоча спецбригада з Пересуньком уже не перший рік грає в такому складі. Зрозуміло, що ми тренували модель гри під конкретних гравців, не всі з яких були на зборах. Тренери підставляли у ці схеми інших – праворуких чи ліворуких – залежно від потреби.

У збірній є певний кістяк гравців, під яких тримають місце. Але далеко не під усіх – усе залежить від конкретного хокеїста. У нас не такий широкий вибір. Взяти хоча б того ж Пересунька – усі знали, що коли б він не приїхав, він точно отримає місце в складі.

На чемпіонаті світу ми непогано розігрували більшість – просто не пощастило, що не забили. Не знаю, з чим це пов’язано. Зрозуміло, що статистика дуже погана – нульовий відсоток реалізації. Але по грі це не виглядало як провальна більшість, на мою думку.

Щоб завершити думку про гравців, які доїжджають пізніше, можна навести приклад Великої Британії: до них приєднався Ліам Керк із чемпіонату Німеччини – і встиг відіграти три матчі та набрати сім очок.

Відчувалася в команді різниця між тими гравцями, що грають в Україні, та тими, хто виступає в різних іноземних лігах?

Та ні, ми ж уже не перший рік разом у збірній граємо. Знаємо один одного. Загалом я вважаю, що менталітет нашої команди змінився – він став більш професійним, європейським. Якщо згадати збірну 10 років тому, то зрозуміло, що там були майстри, але не було такого підходу до справи.

На всіх рівнях зараз є зростання: молодіжка, U18, національна збірна. Багато хлопців грають у лігах, де загальний рівень вищий, ніж зараз в чемпіонаті України. У нас конкуренція – лише в топ-4, а в них майже кожна гра – конкурентна.

Твоя результативність та снайперський рекорд щось для тебе означають?

Приємно, що вдалося так зіграти. Але на виході нам це нічого не дало.

Цей дивізіон більше на видноті в різноманітних скаутів та селекціонерів. Не було думки, що гарний виступ може посприяти запрошенню в якийсь новий клуб?

Може, така думка і проскакувала, але поки тиша. Я не знаю, як воно буде. Може, напишуть, запропонують щось, а може, й ні – бо все одно всі дивляться на паспорт, на рік народження. Хоча я не вважаю, що я старий.

Щодо віку. На цьому турнірі у нас була наймолодша команда. Як думаєш, де стеля цієї збірної, до якого рівня ми можемо зростати?

Мені важко говорити про гравців з U18 та U20. Зараз вони дуже гарно грають, але ми ж не знаємо, які в них плани. У нас уже були випадки, коли юні таланти викликалися навіть до національної збірної, а потім приймали рішення про завершення карʼєри. Таких випадків може бути багато. Також не всі справляються з переходом з молодіжного рівня на дорослий. Зараз найголовніше – щоб ця молодь не загубилася.

Зараз на збори національної команди часто приїздять талановиті молоді проспекти. Чим вони відрізняються від, наприклад, твого покоління?

Вони вже схожі на дорослих хокеїстів, коли приїздять до збірної, хоча ще грають у молодіжних лігах. Загалом хокей сильно змінився за останні роки. Зараз усі навчилися хорошому катанню, всьому іншому швидко навчаються. Тому в нас є класна перспектива, але головне – щоб ці хлопці не загубилися.

Я справді за це переживаю, бо ніхто не може повноцінно контролювати цей процес – хлопці грають за кордоном, у кожного своя доля. Важливо в потрібний момент потрапити до «свого тренера» чи «своєї команди». Це дуже складно, але, дай Боже, щоб у них усе вийшло. Якщо так і буде, тоді, відповідаючи на питання про нашу «стелю», скажу, що нам треба заходити в еліту та перевіряти себе на тому рівні. А там уже буде видно. Треба хоча б раз туди потрапити.

З іншого боку, нам важливо не опинитися на місці Румунії. Вони багато років грали в Дивізіоні 1А, торік їм також не вистачило одного очка до еліти, а цьогоріч вони вже вилетіли. Подивимось, як воно буде. Важко щось прогнозувати. Але зараз ми вже трохи підняли планку очікувань від нашої збірної.