Фінське видання Ilta Sanomat підготувало великий матеріал про оборонця збірної України Артема Гребеника, який зараз виступає у другому за силами дивізіоні фінського хокею з назвою Mestis, за «Кеттеря»  Іматри. Журналіст Саша Гуттунен поспілкувався з Артемом про хокей у розрізі війни в Україні. Вашій увазі – переклад статті.

До війни були мрії.

Були плани ще до війни.

Залишилися також спогади, чудові, які тепер можна описати як проблиски того часу, коли все ще було добре.

Один з них такий: молодіжна збірна України з хокею зустрілася з Францією на чемпіонаті світу в дивізіоні 1B у Таллінні в грудні 2021-го. Франція вважалася фаворитом турніру, але Україна вела в матчі з рахунком 5:1. Франція зрівняла рахунок (5:5), вийшла вперед, але Україна перевела матч в овертайм на останній хвилині (6:6).

– Я забив переможний гол в овертаймі. Це, мабуть, найкращий спогад про юніорські збірні, – каже Артем Гребеник і сором’язливо посміхається, розповідаючи цю історію.

Він був капітаном молодіжної України і одним із найталановитіших у країні гравців.

Через два місяці почалася війна.

– До війни в мене були плани і цілі, як і в моєї сім’ї. Коли почалася війна, ці плани зруйнувалися, – каже.

Ковзанка в Іматрі – робоче місце Артема Гребеника

Високо на деревах біля дороги, що проходить повз ковзанку «Imatra», вивішено синьо-жовтий стяг з надписом «Слава Україні». Він адресований як саркастичне повідомлення російським туристам, які ще нещодавно масово відвідували сусідній курорт.

Їх уже не видно.

Коли жовтневе сонце трохи пом’якшується, Гребеник позує перед банером і посміхається. Влітку він перебрався в команду Mestis «Кеттеря».

– Відчуваю вашу підтримку, звичайно, – дякує фінам 21-річний український хокеїст. — Мені тут усе максимально спростили. Мені допомогли, я відчуваю, що добре бути тут.

Однак душу юнака турбують турботи про родину та Батьківщину.

Якби не було війни, він навряд чи грав би у Фінляндії.

Гребеник, який народився в Києві і в минулому сезоні представляв херсонський «Дніпро», каже, що планував грати в українській лізі і поступово розвиватися до міжнародного рівня.

– Як хокеїст я не поспішав залишати Україну, – констатує він.

З початком війни рівень чемпіонату впав. Легіонери розійшлися, попереходили в іноземні клуби багато українців теж пішли. Як амбітному гравцеві Гребенику довелося почати пошуки нового місця за кордоном. «Кеттеря» запропонувала контракт. Виїхати було складно, адже через воєнний стан в Україні всім чоловікам від 18 до 60 років потрібен дозвіл на виїзд.

– Чимало спортовців знаходяться в схожій зі мною ситуації. Багато хто залишився в Україні, бо не може виїхати і розвивати кар’єру, – каже Артем.

Гребенику пощастило. Йому дозволили виїхати в Фінляндію.

Артем Гребеник – досвідчений і дуже мобільний гравець, який уже провів у лізі Mestis 17 матчів зі статистикою 2+2

Артемова сім’я залишилася вдома, в Києві. Батько працює електриком, мати – домогосподарка. Старший брат Артема, який у дитинстві надихнув його на хокей, також живе у столиці.

– Війна також змінила їхні життя і їм нелегко. Але так, вони стійкі. Вони боряться далі, — з гордістю в голосі каже наймолодший у родині.

Родина чи близькі друзі Гребеника на фронті не були, але там є знайомі.

Артем підтримує тісний зв’язок зі своєю родиною.

– Зідзвонюємося майже щодня, – каже.

Майже два роки триває війна.

– Ситуація виглядає жахливою. Чим швидше закінчиться війна, тим краще. Тоді Україна могла б звільнити всі окуповані області та міста, і ми могли б продовжувати власний розвиток як держава, – каже Гребеник.

– Боротьбу України за своє майбутнє яскраво уособив Президент Володимир Зеленський. — хвалить главу держави Артем. – Радий, що в цій ситуації ми маємо такого Президента, як Зеленський. Якби на цій посаді був хтось інший, можливо, такого опору й не було б. Зеленський загартував в українцях бойовий дух.

На запитання, що він думає про владіміра путіна, Гребеник посміхається, а потім випалює пару недомовлених слів.

– Я жодним чином не схвалюю його дії. Він військовий злочинець, – говорить.

Коли Гребеник приїхав до Іматри, він не знав англійської. Переїзд із майже трьохмільйонного Києва до маленького фінського міста з 25 000 мешканців став великою зміною в житті. Проте, каже, що звик до нових буднів.

— Тут дійсно спокійно. Я вивчав англійську мову самостійно на онлайн-курсах. Не дуже вивчаю фінську, але в команді вловлю слова, які можу пов’язати з різними речами. Я розумію контекст, — каже Артем.

У роздягальні «Кеттеря» неоціненну допомогу Гребенику надає одноклубник Алексі Аккіла, який вільно розмовляє російською та може виступати в ролі перекладача.

Артем каже, що справжнього культурного шоку в Фінляндії не віддчув. Однак за обіднім столом він помітив одну річ.

— Овочі не дуже смакують. Зауважив, що їх привозять сюди з інших місць, інших країн, і вони навіть певною мірою не автентичні. Ось де я помітив різницю з Україною, – говорить.

На льоду Гребеник зайняв місце в обороні «Кеттеря», яка є однією з найкращих команд ліги Mestis. Це класичний талант, який вміє працювати з шайбою і добре рухається. Нещодавно він забив Коовее проникаючим ударом. Найбільше гравцеві потрібно розвивати фізичну міць.

– Це цікава, молода і стрімка ліга. Тут мета полягає в тому, щоб грати швидко та передачами вперед. Мені це імпонує, – каже Гребеник.

Виїзний матч проти «Йокеріта» у льодовому палаці Гельсінкі перед 6577 глядачами став незабутнім враженням.

– Це було справді чудово. Хоч глядачі підтримували «Йокеріт», вони створили таке відчуття, що треба найперше самому добре грати, — каже Гребеник і зазначає, що ніколи раніше не грав перед такою великою аудиторією.

Гребеник каже, що його амбітна мета – грати в одній із найсильніших європейських ліг, приміром, у швейцарській, німецькій, шведській чи фінській SM-лізі. Здійснити це для українського гравця непросто.

Але він не поспішає. Гребеник живе моментом і зосереджується на розвитку себе як гравця в «Кеттеря».

Одна з його мрій пов’язана зі збірною України.

– Хокей в Україні постійно розвивається. Вірю, що через п’ять років ми зможемо перемагати провідні країни у вищих дивізіонах чемпіонату світу, – каже Гребеник, який вже є гравцем дорослої збірної України.

У ці складні часи йому допоміг хокей. Коли він виходить на ковзанку в ігровому спорядженні «Кеттеря», іноді зустрічається з «К’єкко-Еспоо», іноді з «Йокерітом» чи «Гермесом» з Кокколи, гра захоплює його пвністю.

Війни на льоду немає. Тут Гребеник думає про інше.

— Це єдине місце, де це вдається.

Саша Гуттунен, Марко Сорса (фото), Ilta Sanomat