Вероніка Ліскович продовжила сімейну традицію і стала єдиною дівчиною в родині, яка грає в хокей. Через повномасштабне вторгнення переїхала до Чехії, де продовжила займатись улюбленою справою у складі команди «Valkyries Brno», а нещодавно отримала шанс проявити себе у складі національної збірної України.
Як ти розпочала займатись хокеєм?
В мене вся родина грає в хокей: дідусь, дядько, троюрідний дядько та брат, словом, багато чоловіків в нашій родині грають в хокей. А коли в дідуся народилось три внучки, він вирішив, що хоч одну варто спробувати відвести на хокей теж (сміється).
Виходить, що в мене ще є старша сестра, але вона відмовилась одразу. Спробували мене, мені сподобалось і так і почала займатись.
Як ти обирала амплуа?
Насправді тренер де поставив грати, там я і граю. Коли я прийшла в «Сокіл», мене одразу поставили в захист і на цій позиції я грала з дитинства. Два роки тому я переїхала в Чехію і тут тренер перевів мене в напад. Тепер я нападниця. Я дуже рада, бо завжди хотіла грати на цій позиції.
Особисто для тебе, як можеш порівняти гру в захисті та в нападі?
Думаю, що в захисті потрібно бути більш стриманим. На тебе завжди можна покластись, все ж таки велика відповідальність про те, чи долетить до голкіпера шайба лежить саме на захисниках.
Але хіба на нападників не можна покластись?
Звісно можна, проте там задачі стоять інші. Але якщо ти в центрі граєш, то все ж твоєю задачею є також повернення в захист.
Так, нападники загалом часто допомагають в захисті, але саме в цьому аспекті на них не лежить такої відповідальності.
Тож вже два роки я центральна нападниця, тому свої попередні функції як захисниця використовую і сьогодні.
Повернемось до ДЮСШ. Розкажи більше про «Сокіл», скільки дівчат займалось у твоєму році?
Спочатку я дуже довго грала за 2009 рік, там згодом прийшла ще одна дівчинка. А потім я перейшла в 2010 рік і вже завжди була одна.
І наскільки тобі комфортно було?
Мені було дуже комфортно (сміється). Хлопці завжди дуже добре до мене ставились. Відчувала себе принцесою серед них. Але звісно хотілось, аби в команді була хоч одна дівчинка ще, хотілось мати подругу.
Якщо чесно, я дивлюсь на своїх дівчат, з якими зараз в команді, тут ж є жіночі дитячі команди, я їм заздрю, бо вони з дитинства постійно разом. В них багато спільного, хтось разом з ДЮСШ, на хокей ходять разом, це дуже круто. Сподіваюсь, колись і в нас так буде.
Як ти знайшла клуб в Чехії?
Переїхала через повномасштабну війну. Щодо команди, то допоміг знайти тренер, домовилась про моє приєднання до команди мама.
Наскільки довго адаптовувалась в колективі? Нова мова, вже знайоме між собою оточення…
Вони дуже добре до мене ставились з самого початку. Я тоді ще не знала ні чеської, ні англійської, вони мені дуже допомагали: спілкувались перед перекладач або пояснювали на пальцях.
Пам’ятаю, що мене тоді поставили грати вже на перший матч. Я приїхала, провела одне тренування і мене поставили на матч. Дівчата дуже хороші, допомагали тоді як могли, дуже вдячна їм за це.
Пам’ятаєш свої емоції під час того першого матчу?
Я дуже нервувала, бо в мене майже не було тренувань. Пам’ятаю, що тоді була дуже втомлена і в мене боліло все, але попри це, була дуже рада, що я зараз граю.
Пройшло два роки. Наскільки вийшло адаптуватись в Чехії і поза клубом?
Можу сказати, що все добре. Я себе комфортно тут відчуваю. Вже вивчила мову, її добре розумію, але ось в великих компаніях ще боюсь розмовляти. В принципі, в школу ходжу, на тренування теж, друзі є.
Ходжу в місцеву школу, навчаюсь чеською. Спочатку нам дозволяли використовувати перекладач, але коли українця почали списувати (сміється), то попросити користуватись ним менше. Але загалом зараз вже все окей. Інколи з граматикою проблеми, не можу написати правильно якесь слово чи речення, але вони не звертають на це увагу, бо розуміють як це важко.
Багато в школі українців?
На момент, коли я прийшла було 35. Я живу поруч з Брно і виходить, що в нас одна школа на 2-3 села.
Як зараз виступає твоя команда?
Якщо чесно, я не найактивніше слідкую за таблицею. Знаю, що ми зараз в її середині.
Наша команда дуже піднялась, якщо рівняти з результатами минулого сезону, бо в нас дуже омолодився склад.
Зараз ми можемо перемогти навіть найсильнішу команду. Останній матч ми з ними зіграли з рахунком 4:5, а в минулому сезоні були з рахунком 0:11. Сподіваюсь, що під кінець сезону ми підіймемось в таблиці вище.
Чи пам’ятаєш коли тобі прийшло запрошення приїхати на збори?
Я тоді була в школі, мені написала Яна. Я так трималась, бо вже хотіла подзвонити і обговорити це все, але в школі телефони заборонені. Я прибігла додому швиденько, попросили подзвонити з мамою, а вона відійшла кудись. Я вже сиділа вся на емоціях і чекала коли вже мама повернеться. Ми подзвонили і все кінець кінцем було добре, хоч я і дуже переживала.
Батьки не боялись відпустити в Україну зараз?
Мама поїхала зі мною в Україну, залишилась в Києві, а я була в Богуславі. Вона дуже переживала, але все пройшло добре. Звісно, мама завжди на підхваті була.
Розкажи, як тобі атмосфера дебютних для тебе зборів?
Це було неймовірно. Дівчата дуже веселі, позитивні, ми всі постійно розмовляли, сміялись, підтримували одна одну. Мені було з ними дуже комфортно, а це дуже цінно.
На зборах брали участь також ветеранки нашого сучасного жіночого хокею сестри Аліпові…
Вони створювали нашу атмосферу, дуже підбадьорювали нас молодших і тих, хто на зборах вперше. Ми відчували їхню підтримку в будь-яких ситуаціях, рада була з ними познайомитися.
Як відбувався тренувальний процес?
У нас був лід на 11 ранку, потім відпочинок, далі тренування з ЗФП, потім другий лід.
Як вам такий ритм? В тебе тренування стабільні, а є дівчата, в яких такого не було
Декому було дуже важко йти на ЗФП, але ті тренування дійсно були дуже складні. Проте ми всі ходили і виконували все, що пропонували нам тренери. Ніхто сильно не жалівся, бо всі хотіли потрапити в збірну.
Ракетна атака та вимкнення світла – наскільки це вплинуло на тренувальний процес?
В один ранок ми прокинулись і на той момент тривала йшла вже 14 годин. Звичайно, нам всім було трошки страшно, але тривога тоді швидко закінчилася, ми поїхали на тренування і далі жили по звичному для нас графіку.
А щодо відключень світла. Воно нам не так сильно заважало, бо світла не було 2-3 хвилини, а далі вмикався генератор.
Як тобі працювати з тренерським штабом Євгена Аліпова?
Мені дуже сподобалось. Вони створили дуже хорошу атмосферу, в якій було комфортно працювати і не страшно що-небудь запитувати.
Правда ми сподівались знати за підсумком зборів якісь деталі, хто поїде зі збірною далі, але нічого, чекаємо.
Наскільки тренувальний процес в збірній відрізнявся від тренувань в твоєму клубі?
Значно більше навантаження. Дуже запам’ятались «десерти» в кінці тренувань: ми бігали 6 кіл навколо льоду що тренування.
Звичайно це відчувається навіть інакше, що ти – кандидат до збірної. Мотивація росте і хочеться показати себе якнайкраще.
По твоїх відчуттях, тобі все вдалось на зборах?
Мені все дуже сподобалось (сміється). Під кінець у мене боліло абсолютно все, але у підсумку це дуже приємне відчуття, коли усвідомлюєш де і в статусі кого ти тренувався.
Сподіваюсь, що показала себе добре і тренери матимуть мене на увазі й надалі.
