Валерія Манчак-Дженсен — яскрава особистість у світі спорту, яка встигла досягти значних вершин одразу в кількох дисциплінах. Вона починала свій шлях у хокеї, де змогла заявити про себе ще з юних років, виступаючи в чоловічій команді. Пізніше її спортивний шлях привів до боксу, де вона стала чемпіонкою Європи серед молоді, а згодом і до карате, у якому також здобула чемпіонський титул на світовій арені. Вона стала першою українкою, яка виступала в професійній жіночій хокейній лізі PWHPA, а зараз успішно працює тренеркою та продовжує представляти Україну на міжнародному рівні.

У нашому інтерв’ю вона поділиться своєю історією — від перших кроків у спорті до виступів за національну збірну та роботи тренером у Канаді й США. Як дівчина з Трускавця, яка виросла в Харкові, змогла підкорити хокейні майданчики світу та стати лідеркою українського хокею? Як їй вдалося поєднувати хокей, бокс і карате, та які виклики вона долала на цьому шляху? Про все це – читайте далі.

Ти народилася на Львівщині, але твоє життя в Україні було повʼязане з Харковом. Коли переїхали?

Народилася на Львівщині, у невеличкому місті Трускавець. Коли мені було десь три роки, ми з мамою та моїм старшим братом вирішили переїхати до Харкова. Вже там я провела більшу частину свого дитинства, почала займатися хокеєм, боксом, та пішла у школу.

Піти на хокей – свідомий вибір, чи того, що секція була під боком?

Ні, це був досить незвичний випадок. Мій друг, з яким я ходила до школи і наші сім’ї дружили, запросив мене покататися на ковзанах. Так сталося, що тренер мене помітив після того, як ми грали у футбол, і запропонував піти в хокейну секцію. Він вмовляв дуже сильно мою маму дозволити мені грати у хокей, тому що вона не зовсім була зацікавлена у моєму зайнятті спортом. У неї більше був фокус на школу – щоб я дуже добре в школі займалася, тому вона не бачила мене у спорті. Але потім, коли тренер поговорив, були перспективи поїхати навчатися до Америки, і це був клуб «Дружба-78», і таким чином моя мама вже побачила, як я дуже хотіла займатися спортом і дозволила мені.

Розкажи про першу команду і вибір амплуа

У першій команді в нас не було багато дівчат. Я була єдиною дівчинкою серед 15–17 хлопців, точно вже не пам’ятаю. В клубі були й інші дівчата, але вони були старші. Щодо амплуа, десь до 10-11 років не було як такого амплуа, я пробувала і у захисті, і у нападі. Але більш мені подобалося у нападі. І вже з часом я вибрала бути нападником.

Як дівчині тренувалося і гралося в хлопчачій команді?

Мені подобалося, завжди було велике, постійне навантаження. І мені завжди хотілося бути краще, ніж усі хлопці, тому ми завжди на всі 100% викладалися на тренуваннях. Але мені подобалося, і колектив у нас був дуже хороший. І я навіть спілкуюся з деякими хлопцями зараз.

Розкажи про роботу з тренерами Іваном Правиловим, Олександром Баранковським, Володимиром Єрьоміним. Можливо, якісь історії із ними вплинули на твій розвиток як хокеїстки?

Я дуже вдячна клубу «Дружба-78», взагалі що вони розвили в мені любов до хокею та вмовили мою маму у свій час, по-перше, щоб я займалася хокеєм. І я би не була де я зараз, не грала би за збірну та не тренувала би тут, в Канаді та Америці. Вони мене навчили, що треба працювати завжди, якщо хочеш досягти чогось в цьому житті. Навчили, що треба завжди слухати тренера та поважати тренера. Та школа катання, яку я відвідувала, «Дружба-78», насправді дуже унікальна, і вона славиться на увесь світ. Тому я дуже вдячна, що я потрапила у цей клуб і у мене була така можливість тренуватися у цьому клубі.

Загалом, можеш розказати більше про вашу школу «Дружба-78»?

Школа катання взагалі дуже унікальна, з самого раннього дитинства, ми дуже багато часу приділяли роботі на різних ребрах, внутрішньому та зовнішньому, різним навичкам, які допомагають краще стати у катанні. У нас фокус не був на шайбу, але згодом, десь, у 8, чи навіть 10 років, ми почали більше вже додавати шайби до наших тренувань. Ми дуже багато робили вправ на землі, які допомагають розвивати вибухову швидкість та силу ніг, ми багато грали у футбол, що також допомагало розвитку реакції. І також я памʼятаю, десь до 12 років, скільки у нас було часу на льоду, стільки ми робили різні вправи на катання, у нас завжди було багато повторень кожної вправи.

Кого із хокеїстів, з якими перетиналась там ти, ми зараз знаємо?

Фелікс Морозов, Олександр Пересунько – це все хлопці 2000 року народження. В Америці зараз грає Микита Волобуєв. Також в нас є, не знаю, зараз він грає чи ні, Олександр Фірсов, який з юніорською збірною вигравав чемпіонат світу. Потім був Ворона, він їздив з нами в Америку влітку, Герасименко, він з Соколу був. Також зараз в національній збірній Кириченко, багато дівчат у нас в збірній є, які були в «Дружбі»: Дарина Рожок – вона проходила школу «Дружби». Дуже багато є прізвищ, які ви знаєте.

Чи підтримуєте ви з кимось звʼязок зараз?

Так, я з усіма спілкуюся, намагаюся підтримувати звʼязок, слідкую за їхніми досягненнями. Дуже приємно, що вихованці клубу зараз грають і представляють не тільки клуб, а й Україну на міжнародній арені.

Ще однією важливою частиною твого життя став професійний бокс. Розпочала ним займатись під впливом брата? (прим. – рідний брат Олександр, який нині є віцепрезидентом Федерації боксу України з міжнародних зв’язків)

Так сталося, що мій брат дуже любить бокс і він ходив для себе в боксерську залу. Він привів мене з собою, для себе позайматися. Я вдарила по боксерській груші, тренер побачив кілька вправ і сказав: «Я дівчат не треную, але якщо хочеш почну тебе тренувати». Він більше на той час працював з професійними спортсменами, але побачив потенціал і сказав так. Я почала тренуватися і через 4 місяці ми поїхали на чемпіонат країни, я виграла його. Так розпочався мій шлях у боксі зі збірною України.

Олександр займався боксом професійно?

Ні, він не займався. Він завжди любив цей спорт. Зараз він є віцепрезидентом Федерації боксу України. Він дуже багато допомагає нашим боксерам-спортсменам, він розвиває цей спорт. У нього завжди буда любов до цього спорту, він трохи займався в дитинстві і зараз він працює з різними спортсменами і розвиває бокс.

Але ти пішла все ж в професійний бокс й стала чемпіонкою Європи серед молоді у 2014 році. Памʼятаєш ту перемогу?

Так, памʼятаю, це було в Італії. Я була, скажемо так, андердоґом, у мене були дуже важкі поєдинки до того, у мене були бої з бронзовою чемпіонкою Європи, потім з бронзовою призеркою світу і у фіналі у мене була суперниця з Ірландії – Емі Бродхарст, яка на той час, якщо я не помиляюся, була триразовою чемпіонкою Європи у цій віковій категорії. Був дуже важкий бій, початок був важкий, але у другому раунді у мене вийшло переломити бій, їй почали рахувати нокдаун і після цього я виграла третій раунд. Дійсно це була історична перемога, оскільки це була єдина золота медаль на тому чемпіонаті Європи.

Були серйозні перспективи взяти участь в Олімпіаді-2016. Однак завадила травма. Чи можеш розказати більше, що трапилось і як довго йшов процес відновлення?

Якщо не помиляюся, я отримала травму в спарингу з хлопцем. Так вийшло, що він намагався нанести удар і я намагалася нанести удар, в нас руки схрестилися, і я надірвала звʼязку в плечі. На жаль, фізіотерапія, консервативне лікування не допомагало, і я просто б не змогла виступати через травму і їхати на кваліфікацію на Олімпіаду, тому що було б дуже важко і травма була дуже болюча, тому було прийнято рішення робити операцію. І я робила операцію на плечі у Києві в Клініці Лінько і вже після того я відновлювалася. Процес відновлення був десь 3-4 місяці і після того я вже поїхала до національного тренувального кемпу. Він був у Кончі-Заспі, це були мої перші тренування, я приїхала до збірної і там ще кілька місяців я дуже важко тренувалася. В сумі відновлення зайняло у мене більше 6 місяців.

Паралельно з боксом в твоє життя повернувся хокей завдяки «Королевам Дніпра». Чи стояв перед тобою вибір: бокс чи хокей?

Так, в один момент він був і я вибрала хокей. Мені подобався бокс, я дуже вдячна цьому виду спорту, вдячна за досвід, який він мені приніс. Але я дуже любила хокей і в мене ця любов була з дитинства. Тому десь в один прекрасний момент я вирішила, що хочу повернутися в хокей та продовжити хокейну карʼєру.

У 2014 році чемпіонка Європи з боксу, у 2015 чемпіонка світу з карате. Як вдавалось поєднувати?

Якщо чесно, карате – це було досить таке незвичне рішення. На той час мій екс-бойфренд займався карате і був частиною збірної України. І в них якраз було декілька вакантних вагових категорій, щоб поїхати на чемпіонат світу з ними. Я трохи ходила з ним на тренування, щоб разом провести час і чомусь новому навчитися. І вони запропонували мені поїхати з ними на чемпіонат світу. І так вийшло, що самі вони здивувалися: я в трьох вагових категоріях привезла додому 6 золотих медалей. Мені здається, що я навіть більше нього привезла додому, він привіз 4, а я 6. Дуже подібний спорт в плані руху, я багато використовувала свої рухи з боксу, було трохи боротьби і ноги – я могла деякі удари робити, але я не використовувала їх так багато, як руки.

Чи доводилось тобі застосовувати на льоду свої боксерські навички? Якщо так, розкажи про такі випадки.

Якщо чесно, ні. За всю карʼєру я не памʼятаю, щоб мені доводилося їх застосовувати. Тому що в більшості команд я – ведучий гравець, тому тренери були б не в захваті, якщо б мене вигнали до кінця гри і дали б ще дискваліфікацію на багато ігор. Тому я дуже багато стримувалася в багатьох моментах. Не було такого, щоб я з кимось застосовувала свої боксерські навички.

Запрошення до Liberty University й виступи в ACHAN (прим. – American Collegiate Hockey Association Nationals), перша в історії українка в Professional women’s hockey player association, успішна тренерка, капітан та лідерка збірної України. Проте чи вважаєш ти свою кар’єру хокеїстки успішною?

Я вважаю її успішною. Зараз я працюю більше тренером, але десь далеко в середині мене, хотілося б повернутися до професійного хокею, ще пограти не тільки у збірній, але й у професійній команді. Але я дуже люблю свою тренерську роботу, мені подобається те, чим я займаюсь. І деякі невеличкі проблеми зі здоровʼям, після всіх років виступів на міжнародній арені в боксі і в професійному хокеї, вже дають про себе знати. Тому я сфокусувалася зараз на карʼєрі тренера, мені це дуже подобається. Я дуже пишаюся своєю збірною і мені дуже приємно виступати на чемпіонаті світу, приїжджати до кемпів, грати зі своїми гравцями в національній збірній. Тому так, десь хочеться можливо більше трохи пограти, але я задоволена в тому місці, де я зараз знаходжусь.

Ти зіграла лише два матчі в Professional women’s hockey player association. Чому?

На той момент це був рік ковіду, по-перше, тому було менше матчів. По-друге, я чекала своїх документів на виїзд до Канади. Зайняло десь рік отримати свою грін-карту, тому я була невиїзною до Канади, а багато турів та матчів були в Канаді. Тому так вийшло, що я не поїхала на ці тури.

Ти була в складі в перших іграх жіночої збірної України проти Туреччини, але дебютувала за збірну України в офіційних іграх на ЧС лише минулого року. Які причини такої паузи?

В той момент були деякі проблеми зі здоров’ям і в мене не вийшло поїхати на чемпіонат світу, де збірна грала проти Туреччини. В наступний рік я зайнялася своїм здоров’ям, треба було вирішити деякі питання. На щастя, мені вдалося повернутися у форму і приїхати на чемпіонат світу.

Не можемо не згадати минулий чемпіонат світу та твій тріумф. В декількох словах: як можеш описати той турнір?

Це були надзвичайні емоції. По-перше, я дуже рада була бачити тренерів та дівчат, дуже сумувала за ними. Багатьох цих дівчат я знаю і було дуже класно мати можливість зіграти з ними, мати можливість вдягнути майку збірної України та представляти країну на міжнародній арені, також бути капітаном. І взагалі, дуже люблю хокей, люблю гру в хокей, тому це були неперевершені відчуття, як було весь турнір, час з командою, бути частиною команди, а також виграти разом цю золоту медаль, незважаючи на всі труднощі, які країна зараз проходить, через що вимушені гравці проходити. І тому це було дуже класно.

Давай поговоримо про цей сезон збірної. Як тобі румунський збір за його підсумками, наші дебютантки та поєднання лідерок з молодими гравчинями?

Думаю, це була дуже класна ідея провести такий збір. Тому що у нас є дуже перспективні молоді дівчата, яких тренери повинні продивитись. І поєднання молодих дівчат з лідерами та старшими дівчатками – дуже класно, тому що для них є можливість потренуватися з цими гравцями, перейняти досвід. А також для досвідчених гравців це поштовх у спину, що треба ще більше працювати, тому що є молоде покоління, яке підростає і хоче бути у збірній. Тому, насправді, це був дуже хороший збір, я думаю, що тренери та гравці задоволені. Мені також сподобалося, я задоволена.

На твою думку, збірна України додала в майстерності за цей рік?

На мою думку, так. Багато гравців зараз грають не тільки в нашому чемпіонаті України, який повинен початися скоро, але й закордоном. І багато гравців, на мою думку, самі працюють над собою та додають у командах. Тому я думаю ми покажемо хороший результат на чемпіонаті світу в Новій Зеландії.

Проте, що зараз потрібно українському жіночому хокею для повноцінного стабільного розвитку?

Я думаю, в першу чергу, як і для всіх, це повинна бути наявність фінансування, підтримка дівчат у чемпіонаті, якісь заохочення збірниць бути частиною збірної України, щоб були якісь ставки чи зарплати. Тому що дуже важко заробляти на життя, якщо хокей – це тільки твоя робота і ти не робиш ще щось. Також інфраструктура потрібна, хороші умови для тренувань для дівчат, кожен день лід, наявність хорошого екіпірування – це щодо дорослих. Щодо молоді – більше створювати різну розвиткову підтримку. Я знаю, що у «Королев Дніпра» є жіноча дитяча команда принцес. Більше таких молодих команд, щоб дівчата грали одна з одною та, наприклад, грали проти хлопців на чемпіонатах. Також підтримувати, щоб вони могли їздити в Європу та бачити європейських дівчат, які грають у хокей, на різні кемпи, щоб вони могли розвиватися там та брати якісь навички у тренерів звідти. Я думаю, що, насправді, створення різних умов в плані інфраструктури і розвитку допоможуть молодим дівчатам та нашим старшим збірницям.

Чого ти очікуєш від чемпіонату світу? Можливо, вже знайомилась з суперницями?

Чемпіонат світу в квітні, очікую, що це буде дуже нелегкий шлях, але думаю, що ми можемо гарно виступити. Мені трошки відомо про деяких суперниць, тому що деякі дівчата грають в Америці, знаю, що команди досвідчені, нелегкі. Але командна робота, командний дух та майстерність в команді допоможуть нам гарно виступити. Я не дуже хвилююсь за результат, головне вийти з вірою в себе і гідно представляти нашу країну.

На чемпіонаті світу тебе супроводжував чоловік. Розкажи про вашу сімʼю, як ви познайомилися, чим живете зараз?

Ми познайомитися, коли я грала в Ліберті, він закінчував медичну школу. Зараз він працює доктором, він є директором в реабілітаційній клініці. Ми живемо у Бойсе в Айдахо. Він дуже любить хокей, до зустрічі зі мною він ніколи не грав у нього. Він сам з Каліфорнії, він катався більше на роликах. Але ми разом у шлюбі вже четвертий рік, два роки назад він почав сам кататися, йому дуже подобається. Він їздить майже на всі мої виїзди, з моєю командою, де я тренер. Йому дуже подобається бути поряд з різними командами. Йому подобається хокей, подобається цей вайб і він завжди з радістю їздить зі мною у різні поїздки.

Наскільки важливою є його підтримка для тебе?

Вона дуже важлива, тому що він завжди мене заспокоює, він дуже позитивна людина. Навіть не дивлячись на те, що стається, він завжди позитивно дивиться на усе. Тому його позитив дуже для мене важливий, він дуже допомагає день у день і на зборах, і на іграх. Також він доктор, тому дуже гарно завжди мати власного лікаря під рукою, не знаєш, що життя викине (сміється). І увесь цей мікс, його любов, додають навіть віри у себе і спокою, що все буде добре.

Ми вже зʼясували, що тобі подобається бути тренером зараз, але можеш розказати, як розпочала займатись тренерською роботою?

Ми з чоловіком переїхали з Ліберті в Південну Дакоту, і він отримав роботу в лікарні. На жаль, факультет, на якому ми навчалися, це міжнародна політика. Там не дуже було багато зв’язків та міжнародних політиків в штаті, в який я приїхала. Тому я не знала, чим мені займатися. Я думаю, чому би мені не розпочати ходити на каток і почати допомагати тренувати. Я також на той час почала грати за PWHPA, команду «Adidas», в професійній лізі. Тому в мене було трошки вільного часу від тренувань. І я подумала собі, чому б не почати допомагати на різних тренуваннях і не передати свій досвід, який в мене є. І так потрошки я попала у тренерську кар’єру.

Розкажи про свою програму тренувань та свої кемпи.

У мене є своя компанія, називається Infinite Agent Power. Я роблю різні кемпи у різних штатах по всій Америці. Я також займаюся менторством, тобто розвиваю індивідуальних дівчат, роблю зум-дзвінки, ми дивимося їхню гру, індивідуально працюю над технікою, роблю індивідуальні плани для гравців та також для команд. Я також партнерую з різними хокейними асоціаціями та працюю з їхніми тренерами над тренувальними планами та розвитком програми в цілому. Також я веду весняні та літні AAA-команди програми, тобто в мене є дівчата, здебільшого східна частина штату, де дівчата приїжджають і грають за мою програму. В мене в цьому році будуть команди U12, U16 та U В мене за останні три роки 60 випускників грають в NCAA Д1 і Д3, які пройшли через мою програму. Я також працюю з хлопцями, не тільки, які грають у юніорських, і навіть хлопцями, які грають у професійних командах над навичками та над катанням. У мене така обширна програма, яка працює в різних напрямках.

Ти працюєш тренеркою в «Purcell Hockey Academy», де грає ще Поліна Телегіна. Як тобі такий досвід? В чому заключаєтьсч твоя робота в клубі?

Я головний тренер в команді. Це наш перший рік, я один із піонерів цієї програми. Я допомогла почати та заснувати цю команду. Гарний досвід. Ми граємо проти різних команд найвищого рівня в Америці та Канаді. В нас є дівчата з різних національних європейських збірних, також з Мексики та Аргентини. Тому в нас дуже різноманітна команда. Це дуже гарний досвід для мене не тільки працювати з хорошими гравцями і розвивати їх як тренер, але також працювати, допомагати різним, навіть європейським збірним, тому що ми виховуємо гравців. Мені подобається. На наступний рік ми додаємо U16 команду, тому що цей рік був дуже успішний, і ми досягли того, чого хотіли, і ми вирішили, що треба додати молоду команду U16, тож в нас буде U16 і U19. І на наступний рік я буду працювати і з U16, і з U19, як директор по хокейному розвитку гравців і головним тренером по skills. Тому в мене буде така функція з командою наступного року.

У тебе перспективна робота в Північній Америці, однак чи хотіла б можливо, у майбутньому повʼязати ще більше свою роботу з Україною?

Так, це не виключено. Я би дуже хотіла допомогти, поширити свій досвід, якого я набралася за ці роки як тренер, не тільки працюючи з різними гравцями, але також і в Америці, зустрічаючи різних тренерів та вивчаючи різні системи та різні плани розвитку. Звичайно, хотілося б допомогти. Зараз ми якраз заснували благодійний фонд, який називається Ukraine Select, який буде разом з деякими іншими людьми, який буде направлений на розвиток жіночого та дівочого хокею в Україні і там буду застосовувати мій досвід, займатися планами розвитку для наших гравців, а також допомагати знаходити їм різні можливості для розвитку не тільки в Україні, але й в Європі, та супроводжувати їх на шляху, допомагаючи навіть у майбутньому робити нашу збірну сильнішою і займатися менторством молодих гравців і гравців нашої збірної.

Чи рівняєшся ти на когось в своїй професійній карʼєрі як хокеїстки та тренерки? Якшо так, розкажи про своїх кумирів.

Хороше питання. В мене не дуже багато було хокейних тренерів-менторів, які мені допомагали багато, але я рівняюся на… Він вже зараз не тренує певний час, він працював в Єльському університеті – Гаррі Розенхольц. Він дуже хороша людина, мій друг, в нього є дуже великий досвід роботи з молодими гравцями та з дівчатами не тільки на університетних рівнях, але й на національних рівнях. Я завжди, якщо у мене питання, пишу йому, він завжди мені дає якісь поради. І в нього є колосальний досвід з часів роботи з різними клубами, він був їхнім радником. Зараз у нього є успішна компанія, де він допомагає різним дівчатам у пошуку NCAA-клубів. Тому так, він є ментором для мене, але як гравець, я би не сказала, що я на когось рівняюся. Завжди хочу як гравець досягти максимального результату, але мені б хотілося, в мене є така ціль, побити рекорди жіночої збірної України, стати найуспішнішим нападником, побити рекорди по набраним очкам, а також хотілося б в своєму житті зіграти на Олімпійських іграх зі збірною України, тому це такі великі цілі.

Яких вершин хотіла би досягнути як тренерка?

Хотілося б, напевно, стати skills-тренером і працювати з командою NHL. І в чоловічому, а також у жіночому – зараз PWHL. Мені дуже подобається skills-напрямок.