Наставник національної збірної України розповів прес-службі Національної федерації про старт зборів в угорському Мішкольці. Вадим Шахрайчук – про спорт в умовах війни, стан гравців, які не мали змоги протягом місяця тренуватися, можливі поповнення команди і налаштування на чемпіонат світу.
– Зізнаюся чесно, що в час, коли в нашій країні триває війна, ні в мене, ні у представників тренерського штабу, ні у гравців навіть думки не було, щоб виїжджати з країни і тренуватися чи виступати, – бере слово тренер. – Ми розуміємо складність ситуації і готові захищати нашу державу поряд з іншими співвітчизниками. Зі зброєю в руках. Це війна і нині головне для нас – відстояти державу. Те, що зараз робиться в українських містах – справді страшно. Про таке ми читали в книжках і дивилися на телебаченні, гадаючи, що події, схожі з Другою світовою війною на наших теренах ніколи не повторяться. Але зараз це вже реальність.
Проте керівництво України і Міністерство молоді і спорту наполягли на тому, що в такий скрутний час виступи українців на світових спортивних аренах теж дуже необхідні. Щоб демонструвати, що ми живі, рухаємося вперед, щоб у різних куточках світу підіймався наш стяг. Мова, звісно, найперше йде про участь в офіційних змаганнях калібру чемпіонатів світу чи Європи. Керівництво держави вважає, що відомі спортовці на цей час здатні принести країні більше користі, займаючись тим, що вони вміють найліпше. З іміджової точки зору.
Хоча зібрати команду нам було справді непросто, адже частина гравців уже поринула у війну повноцінно – як бійці загонів територіальної оборони чи волонтери. Інші теж були готові стати на захист України і думок про повернення на лід не мали. Нашому тренерському штабові було непросто пояснити хокеїстам, що у цей час є сенс повернутися на льодовий майданчик. Ми збирали хлопців з усіх куточків України, проводячи індивідуальні бесіди.
– Мабуть, одним із ключових аспектів при запрошенні хокеїстів була безпека їх рідних. Хлопці залишають батьків, дружин і дітей на тривалий час…
– У кожного своя історія. За підтримки ФХУ ще раніше дружин і дітей змогли вивезти в безпечні для життя місця деякі гравці. Але є хлопці, рідні яких виїжджати відмовилися категорично. Через це, не бажаючи їх залишати наодинці, не хотіли виїжджати й хокеїсти. Вмовити людей, що виступ на чемпіонаті світу зараз важливий і для країни, і для їх родин, і для них особисто було дуже непросто.
– Для окремих хокеїстів проблемою стала сама потреба виїхати з рідних міст.
– Так. Особливо для тих хлопців, які сиділи в бомбосховищах у місцях активних бойових дій. Оборонець Євген Ратушний ось досі не зміг вибратися з окупованого рашистами Херсона. Сергієві Писаренку і Кирилу Бондаренку, який поки не бере участі в зборі, пощастило більше – вони покинули місто трохи раніше, полями, ризикуючи нарватися на міни. Хлопці добралися до Миколаєва, звідти переїхали в Одесу, а потім дісталися до Угорщини.
– Наразі в таборі команди немає жодного легіонера.
– Вони долучаться до нас трохи згодом. У когось є проблеми зі здоров’ям, хтось грає в плей-оф своїх чемпіонатів. Але всі запевнили, що мають велике бажання грати за Україну в такий складний для нашої держави час.
– Нинішній збір знаковий тим, що в національну команду повернулася ціла група хокеїстів, які торік чи не приїжджали в її лави зовсім, чи накивали п’ятами за добу до матчу на турнірі в Угорщині. Наскільки непростим було рішення про повернення для вас і хто був його ініціатором?
– Відправною точкою стала звістка про участь збірної в чемпіонаті світу. Коли керівництво держави дало на це згоду, розраховували зіграти в Польщі тією обоймою гравців, яких награвали наприкінці минулого року на Єврочелленджах з підсиленням у вигляді кількох легіонерів. На представників так званої «суперліги» ми не розраховували. Але після спілкування з керівництвом нашого спорту ми вирішили, що війна – це той час, коли треба забути про колишні чвари і об’єднатися. Так як об’єдналася в боротьбі з ворогом від Донбасу до Закарпаття наша країна. Нам було непросто, але в цей важкий час наша хокейна спільнота згуртувалася навколо національних інтересів. Можу сміливо сказати, що всі ті хокеїсти українських клубів, які були цікаві тренерському штабові збірної, зараз перебувають в обоймі команди.
– Ті хокеїсти, які не припиняли виступів за збірну ніколи, поставилися до рішення про консолідацію з розумінням?
– Скажу так: поки не до кінця. Сподіваюся, що після перших товариських матчів непорозуміння щезнуть. Ті гравці, які покидали лави команди, мають продемонструвати самовіддачею на льоду, що виступи за збірну для них є чимось особливим. Думаю, з професійним ставленням до справи колектив обов’язково згуртується і до чемпіонату світу ми підійдемо монолітом.
– Ще одним непересічним поверненням у збірну стало включення до тренерського штабу видатного в минулому хокеїста Дмитра Христича. Якою буде його роль у вашій з Костянтином Сімчуком тренерській команді?
– Введення Христича в тренерський штаб – моя ініціатива. Дмитро закриє в нас функції відеотренера. В Україні цю роль не розуміють не всі. Але в НХЛ відеотренер – один із ключових помічників головного тренера. Певен, Христич з його розумінням хокею, знаннями і досвідом серйозно підсилить наш штаб.
– У якому фізичному стані приїхали до лав збірної гравці з урахуванням, що вони впродовж місяця не мали змоги ні грати, ні тренуватися?
– У поганому. Вони це самі визнають. Це не дивно, адже люди не мали змоги навіть здійснювати елементарні пробіжки. Одні вивозили сім’ї, інші тижнями знаходилися в бомбосховищах, хтось був на бойових позиціях, з автоматом у руках. Приводимо людей до тями. Видно, що з кожним днем хлопці набирають обертів. Вони працюють з великим бажанням, усвідомлюючи, що представляти Україну саме в цю мить – велика честь.
Власне, на відновленні фізичних кондицій ми на першому етапі зборів і зосередимося найбільше. Щодня команда готуватиметься в режимі дворазових тренувань. Плюс тренажерний зал і спеціальні заняття. Відновивши форму гравців, попрацюємо над суто ігровими аспектами. Ступінь готовності команди мають продемонструвати товариські матчі. Наразі маємо домовленість про проведення 12 і 14 квітня двох спарингів зі збірною Угорщини. Додатково хотілося б провести ще чотири-п’ять контрольних поєдинків. Але перемовини про їх проведення з потенційними суперниками тривають. Домовлятися непросто, бо календарі у команд розписані. Приміром, ми з угорцями домовилися про два спаринги ще в ході торішнього турніру в Словенії. Хтось тоді казав, мовляв, цей турнір був непотрібним. Але не дивлячись на виступ в ослабленому складі, завдяки якісній грі ми заслужили на повагу суперників і мали пропозиції про проведення товариських матчів не лише від угорців, але й від таких сильних команд, як Франція, Австрія і Польща. Проте в перемовини внесли корективи епідеміологічна ситуація і загроза війни в нашій державі.
Наразі мене тішать ті чудові умови, в яких наша команда має змогу готуватися в Мішкольці. Мушу сказати, що проспонсорувала цю поїздку Національна хокейна ліга, яка в рамках співпраці з Федерацією хокею України взяла витрати на себе.
На завершення додам, що знаходячись в Угорщині, наші думки залишаються в Україні. Ми читаємо новини, зідзвонюємося з друзями та близькими людьми, щиро захоплюємося героїзмом наших воїнів, співчуваємо родинам загиблих. Наші серця розриваються, але ми віримо в перемогу України над рашистами. Багато наших хлопців навіть знаходячись в Угорщині, продовжує займатися волонтерською діяльністю. Наскільки це можливо. Ми не відірвані від реалій і всі наші думки пов’язані з війною. На лід ми будемо виходити з розумінням, яку країну представляємо і битися за її честь до кінця. Нас надихає приклад наших воїнів, які гідно стримують наступ начебто грізнішого ворога. І не просто стримують, а дають йому по зубах. Для нас честь представляти Україну. Ми розуміємо відповідальність, яка зараз випала на наші плечі.
Іван Вербицький, прес-аташе ФХУ
