Провідне угорське видання Index.hu відвідало тренування національної збірної України з хокею в Мішкольці і присвятило нашій команді великий матеріал. Вашій увазі – переклад цієї статті.

Відтоді, як 24 лютого Росія вторглася в Україну, спорт став українцям недоступним. Проте є ті, хто все ще може якнайкраще послужити своїй країні таким чином, як от збірна України з хокею, яка готується до чемпіонату світу в дивізіоні 1B, який відбудеться в Польщі з 26 квітня по 1 травня. На жаль, це неможливо зробити вдома, а завдяки щедрому жесту DVTK Jegesmedvék («Білі ведмеді») у Мішкольці. Наприкінці березня ми відвідали одне з їхніх тренувань, щоб поговорити з тренерами та їхніми підопічними про те, як цю ініціативу запровадили, які відбуваються потрясіння та що буде з українськими хокеїстами, коли завершиться чемпіонат світу.

Якщо угорському любителю хокею згадати про збірну України, то, мабуть, відразу ж випливає в пам’яті назва міста Саппоро. Місце, де 19 квітня 2008 року назавжди переплелася історія угорського та українського хокею. Можливо, вони це сприймають не так, але ця дата вписана золотими літерами в книзі історії угорського хокею. Після 70-річної паузи Угорщина змогла повернутися в елітний дивізіон чемпіонату світу завдяки диву Саппоро, коли ми перемогли наших сусідів, які в той час вважалися набагато сильнішими, з рахунком 4:2.

Нас помітили на міжнародній арені і популярність хокею в країні також зросла в геометричній прогресії. Успіх угорського хокею багато значив. Інша річ, що можна було й втриматися на тій хвилі. Але зараз мова не про те. Український хокей покотився вниз і вже не був так близько до елітного дивізіону, як у 2008 році, а навіть кілька разів випадав в ешелон 1В і залишається там понині.

Проте в 90-х і 2000-х роках вони могли похизуватися кількома гравцями НХЛ, троє з яких виділяються по-особливому.

Ім’я Руслана Федотенка, безумовно, вважається в Тампа-Бей святим з 2004-го, відтоді, як він допоміг «Лайтнінґ» здобути його перший в історії Кубок Стенлі. Руслан закинув у сьомому матчі фіналу Східної конференції, а потім двічі відзначився у вирішальній сьомій зустрічі фіналу Кубка Стенлі. Вдруге Федотенко здобув трофей через п’ять років, коли вперше досяг вершини «Піттсбурґ Пінґвінз» із Сідні Кросбі в складі.

Олексій Понікаровський також вийшов у фінал Кубка Стенлі в 2012 році у складі «Нью-Джерсі Девілз», але він не отримав каблучку на палець, оскільки «Лос-Анджелес Кінґз» виявилися сильнішими. На двох Руслан і Олексій провели понад 1500 матчів у найсильнішій лізі світу, набравши майже 700 очок.

Дмитро Христич

Лише старший від них Дмитро Христич закинув у НХЛ 596 шайб, а за голами і передачами результативніших від нього українців в лізі не було. Дмитро був справжнім улюбленцем публіки у Вашингтоні, гордим володарем майки №8. Ту, яку зараз вдягає Алєксандр Овєчкін, вірний прихильник Владіміра Путіна.

Киянин Христич був чемпіоном світу-1990 у складі збірної СССР, а наприкінці лютого збирався боронити Україну зі зброєю в руках, коли на його землю напали росіяни. Проте зараз Дмитро у Мішкольці. Він пішов з фронту, бо як відеоаналітик допомагає українській хокейній збірній готуватися до чемпіонату світу. Іноді Христич є комунікаційним містком між гравцями та тренерами, але каже, що не бере участі в прийнятті рішень.

Найкращі українські хокеїсти таборуватимуть у Мішкольці, щоб наприкінці квітня взяти участь у чемпіонаті світу 1В у Польщі. Поки вдома вирує війна, а Путін разом із солдатами вбиває тисячі невинних, ця команда зараз тренується, щоб зберегти український хокей. Команду супроводжує генеральний секретар Української асоціації Олександра Слатвицька. Хоча ми розмовляли з нею і Христичем окремо, але вони висловили свої нинішні почуття майже однаково. З одного боку, вони дуже раді, що мають місце, де можна готуватися, а в Мішкольці це можуть зробити у чудових умовах, але їм одначе дуже важко зосередитися на хокеї. Коли немає роботи чи тренувань, вони читають новини, намагаються спілкуватися з близькими, які залишилися вдома. На щастя, переважно успішно. Генеральна секретарка щиро висловлює почуття на початку кожного дня: «Щоранку я прокидаюся в страху, тому що перше, що я хочу, щоб поцікавитися станом моїх близьких, друзів, колег і боюся, що буде, якщо не отримаю відповіді».

За словами Христича, хокей у цьому випадку також допомагає відволіктися, адже поки вони на льоду, думки лише про хокей, і принаймні вони не цікавляться, що відбувається вдома.

Олександра Слатвицька

Слатвицька вважає, що тепер вони служать своїй країні інакше: «Дуже важко не думати про те, що відбувається вдома, але ми робимо все можливе, щоб якомога ретельніше зосередитися на тому, що ми робимо, і DVTK також дуже допомагає в цьому. Для спортовця завжди є найбільшим визнанням нагода представляти свою країну. Ми також свідомі цього і маємо максимальну підтримку з боку українського уряду. Ми пишаємося, що можемо представляти національні кольори на міжнародній арені і можемо це зробити навіть всупереч російській агресії. Наше життя змінилося одним махом, і це змусило всіх усвідомити, що в таких обставинах ми намагаємося зробити все можливе, що залежить від нас у цей час. Наше завдання зараз — сміливо і гордо представляти Україну на світовому рівні».

Тим часом гравці, які прибувають на збори, одягають багатофунтове спорядження, а потім виходять на лід. Ми також прямуємо на трибуни, де стає очевидним, що хокеїстів дуже мало на майданчику. Раніше з’являлися чутки, що дехто з них повернувся на фронт, але генеральна секретарка це спростувала. 12 польових гравців, 2 воротарі – їх не вистачить навіть на три ланки, а тим більше на чотири. На щастя, швидко прибуває Адам Надь, виконавчий директор спортивної академії хокею клубу «Білі ведмеді».

Адам Надь

«Вони тренуються двома групами, – пояснює Адам. – Одні на льоду 50 хвилин, інші виконують «сухі» тренування, потім вони міняються ролями. Звичайно, їм знадобиться набагато більше часу на льоду, оскільки вони готуються до чемпіонату світу. Іноді вони хочуть тренуватися до трьох-чотирьох годин на день, але це часто не вписується в час. Зал і досі працює з п’ятої ранку до 22 вечора».

Також Надь розповідає, що незважаючи на завершення турніру для дорослої команди DVTK, хокеїсти досі тренуються в звичному режимі. Крім них, на мішкольцському льоду готуються ще й молодші вікові групи хокеїстів, а також фігуристи, шорт-трекери. Є ще один, напіввідкритий майданчик, але з приходом весни лід на ній вже розтанув.

Виникло серйозне сум’яття, життя перевернулося з ніг на голову, спричиняючи більше труднощів, але немає проблеми, яку не можна було б вирішити. Ключову роль у цьому процесі відіграє Антал Чаба, керівник проекту спортивної академії хокею клубу «Білі ведмеді». Тепер його обов’язки дещо розширилися. За його словами, він працює у фінансовій сфері, займається використанням та обліком державних коштів та суміжними сферами. Оскільки це великий проект, він присвячував йому весь свій час, але тепер став ще й квазіадміністратором, місцевою контактною особою. Він допомагає українцям координувати внутрішні та міські справи. Українці звертаються до нього практично з будь-якими проблемами, наприклад, де купити, де взяти авто, щоб дістатися до центру. Антал також організував проживання та харчування в сусідньому готелі.

Антал Чаба

«Протягом першого тижня я займався лише тим, що було пов’язано з ними, моя основна робота була відсунута на другий план, але поступово починаю звикати, – каже Чаба. – Мені подобається допомагати, у мене також є досвід організації процесу в міжнародному робочому середовищі, я звик до щоденних оперативних справ, тому проблем із переходом у мене не було».

Варто сказати, що дістатися до Мішкольца українцям було нелегко. Про це нам розповіла пані Слатвицька: «Було страшенно важко зібрати команду. Багато хто вже взяв зброю в руки, частину хокеїстів довелося евакуювати з територій, які взяли під контроль російські окупанти. Хлопці навіть не думали, що матимуть змогу брати участь у чемпіонаті світу, оскільки повнолітні чоловіки не могли виїжджати з країни. Проте уряд вирішив, що представництво на світових змаганнях також в інтересах України. Але тільки за умови, що всі погодяться повернутися в країну після чемпіонату світу і можуть бути мобілізовані до війська будь-якої миті. Враховуючи, що в Мішкольці тренуються 29 хокеїстів, зрозуміло, що перед чемпіонатом світу буде чергове скорочення складу. Зазвичай ті, хто випадає з обойми, їдуть додому і починають літні канікули. Але в нас ситуація особлива, тому ми домовилися, що люди, які не потрапляють до складу, якомога швидше повернуться в Україну і підуть до цивільної або резервної армії. Кожен, хто не може допомогти на льоду, повинен бути вдома».

Генеральна секретарка додає, що гравці добре знають про такі умови. І що це не правило, а принцип.

Українська команда дуже молода. Чимало гравців побачили світ у цьому тисячолітті. Один із молодих голкіперів виконує специфічну роботу, виконуючи одну з основних вправ воротарів у коридорі: кидає тенісний м’яч у цегляну стіну і ловить відскок батерфляєм. На його обличчі видно дві речі: він максимально зосереджений і йому майже напевно ще немає 20 років (мова про Дмитра Кубрицького – прим.).

Олександра Слатвицька зазначає, що їхня участь у чемпіонаті світу була далеко не певною:

«Спершу ми навіть не прийняли рішення, оскільки не знали, чи зможемо організувати команду і чи те, що ми робимо, взагалі правильно. Внутрішній чемпіонат зупинився в перший день вторгнення, і чим довше гравці залишаються без тренувань, тим менше у виступі на чемпіонаті світу було б сенсу. Потім, коли ми сказали «так», почали оцінювати можливості. Ми дуже вдячні Угорській хокейній асоціації, яка однією з перших зазначила, що ми можемо на неї розраховувати. Те ж саме стосується DVTK. Коли багато людей хочуть допомогти, ми відчуваємо, що все може вийти. Тому я сказала нашим гравцям, що відтепер не може бути виправдання тому, що ми не були добре підготовлені!»

Вона сміється над останнім реченням. Страшенно втомлена, крутячись день і ніч, вона стежить за тим, щоб у найкращих умовах відбувався не лише збір національної команди, а й тренувальний збір команди України U18 у Чехії проходив безперебійно. Пані Слатвицька координує всі питання Мішкольці. Вона, до речі, не розповідає, як багато працює, але тренери це відзначають.

Мені також було цікаво, чи є хокеїст, який зараз відхилив би запрошення до національної збірної.

«Жоден гравець не відмовився від нагоди зіграти за національну команду зараз, – запевняє генеральна секретарка. – Звісно, ​​багато хто вагався, але потім зрозумів, що боротися за Україну на льоду – їхній обов’язок. Вони можуть впоратися з хокейною ключкою, вони не впевнені в зброї. До речі, наші тренери були в такому самому стані. Кілька людей повернулися з фронту, нашого лікаря не випустили з країни, але він зможе приєднатися пізніше».

«Міжнародна федерація хокею підтримувала зв’язок з українською федерацією, було побажання, щоб українці взяли участь у чемпіонаті світу, – говорить зі свого боку Адам Надь. – Потім почалася комунікація між угорськими та українськими федераціям, і тоді MJSZ запитав нас, чи можемо ми прийняти українців у Мікшольці. Ми відповіли ствердно. Звичайно, важливо було їм допомогти.

Надь повідомляє, що 14 квітня у Мішкольці відбудеться офіційний товариський матч між збірними Угорщини і України, на якому організатори сподіваються побачити максимальну кількість глядачів. Також, за словами Надя, австрійці та словенці пообіцяли українцям зустрітися, щоб допомогти підготуватися до чемпіонату світу.

Пані Слатвицька каже, що українці залишаться в Мікшольці до середини квітня, а потім переїдуть до Будапешта. В цю подорож команда вже відправиться на автобусі в національних кольорах України. Спочатку транспортний засіб належав київській хокейній команді, але був перебрендований у Мішкольці.

«25 квітня, за день до початку чемпіонату світу, ми вирушимо до Тихів, де відбудеться чемпіонат світу, – підсумовує Олександра. – Звичайно, завжди все може змінитися, на що я звертаю увагу хлопців. Ми повинні бути напоготові постійно, бо будь-що може статися будь-коли, на жаль, ми вже відчули це на власній шкірі».

Реакція Угорської хокейної асоціації

Ми зв’язалися з Угорською хокейною асоціацією, і на наше прохання генеральний секретар Левенте Сіпош повідомив, що проектом займається MJSZ та його фінансист, а також Українська федерація та уряд. Крім того, фінансові внески надходять через Міжнародну федерацію хокею. Цей проект і тритижневий тренувальний табір у Мішкольці є важливими для виживання дорослої української команди у світі хокею. 14 квітня у Мішкольці, а 22-го в Будапештському льодовому центрі Vasas зіграють між собою збірні України та Угорщини, а MJSZ анонсує міжнародну співпрацю. Угорська асоціація перерахує кошти від трансляції матчу в Будапешті на субрахунок українців у Міжнародній хокейній асоціації, а також половину виручки від квитків на обидва матчі та кошти від спонсорських квитків, доступних через продаж квитків українським дітям-хокеїстам в Угорщині.

Автор – Полотай Барнабаш; фото – Тамаш Касаш, Софі Шоллар / Index