Вашій увазі – переклад статті журналіста Кена Кемпбелла у виданні Toronto Star. Присвячена вона найобдарованішому українському хокеїстові Артурові Чолачу.

Артур Чолач з команди «Баррі Кольтс», якого задрафтовав клуб НХЛ «Веґас Ґолден Найтс», розуміє, що в разі, якщо він поїде на Батьківщину, щоб побачити родину під час війни, він не може не повернутися до Баррі наступного сезону. Артур не знає, коли побачить родичів знову.

Це був жест з добрих намірів, хоча й доволі невчасний. За кілька хвилин до вкидання шайби перед грою першого раунду серії плей-оф між «Баррі Кольтс» та «Місісаґою Стілгедс», відбулася церемонія, метою якої було вручення чека Фондові допомоги Червоного Хреста в Україні. Чеки було два: один – на 10 000 доларів від фонду команди; інший – на таку ж суму від місцевої благодійної організації Guys That Give.

Звісно, ​​«Кольтс» хотіли, щоб у презентації взяв участь їхній 18-річний оборонець Артур Чолач, єдиний український гравець Хокейної ліги Онтаріо та один із двох українських підлітків, які грають у юніорський хокей у Канаді в цьому сезоні. Проблема полягала в тому, що організатори сповістили Артурові про свій намір за п’ять хвилин до того, як він вийшов на лід.

Цієї миті ковзанка і гра, тобто ті речі, які допомагають Чолачеві абстрагуватися від постійних хвилювань, пов’язаних з подіями на Батьківщині, відійшли на другий план. Переживання за батьків, двоюрідних братів і друзів оживилися за кілька хвилин до важливої ​​гри плей-оф.

«Коли спікер почав говорити про Україну, мені хотілося плакати, – каже Чолач. – Ти приходиш до роздягальні, бачиш хлопців і починаєш концентруватися. Ви просто думаєте про гру, а це плей-оф, усі думки зосереджені на хокеї. А після чекової презентації я був спустошений і знову почав думати про те, що робиться вдома».

Після неспокійного першого періоду Чолач заспокоївся і почав показувати те, за що його помітили у «Веґас Ґолден Найтс», обираючи на драфті в 2021 році. Він почав перехоплювати шайби, розривав гру, нав’язував фізичну боротьбу та мав величезний вплив на дії «Кольтс», які здобули перемогу з рахунком 3:1.

Звичайно, це був не перший випадок зіткнення внутрішніх світів Артура. Російські війська вторглися в Україну 24 лютого, і тієї ночі, у грі регулярного сезону проти «Стілгедс» надійний в обороні Чолач мав показник «мінус три». У день, коли його запросили провести урочисте вкидання на Heritage Classic у Гамільтоні, внаслідок російського авіаудару по військовій базі всього за п’ять кілометрів від Новояворівська, рідного міста Чолача на заході України, загинуло 35 людей. «Моя сім’я дуже злякалася, – говорить Артур. – Ти просто сидиш у своєму будинку і «Бум!» Це за п’ять кілометрів, але таке відчуття, ніби десь поруч».

Власне, відчувається, що це десь поруч, навіть коли ти прагнеш втілити свою хокейну мрію за більш ніж 7000 кілометрів від дому.

Мати Чолача Світлана та батько Сергій перебувають у безпеці у своєму місті, що знаходиться за 30 кілометрів на захід від Львова та за 40 кілометрів на схід від польського кордону на заході України. Поки що ця частина країни була значною мірою в безпеці.

Чолач знає, що якщо він повернеться на Батьківщину, він не зможе повернутися до Баррі наступного сезону, оскільки усі чоловіки віком від 18 років мають залишатися в країні на випадок, якщо вони знадобляться для військових дій. Допомагає те, що Чолач проводив кожен хокейний сезон, починаючи з 14 років, поза межами рідного міста. граючи навіть у Москві. Проте він ніколи не був на виїзді у міжсезоння. Попереднього разу Артур був вдома перед Різдвом, коли зміг провести тиждень з батьками після гри за Україну на чемпіонаті світу серед юніорів у дивізіоні 1В в Естонії.

Чолач грав три сезони тому за команду ЦСКА до 16 років у росії й відмовився від можливості отримати російське громадянство. Озираючись назад, він дуже радий, що прийняв таке рішення.

Отже, поки товариші по команді Артура роз’їхалися та повернулися до своїх рідних міст, сімей і подруг після сезону за «Кольтс», Чолач проводить літо в Баррі і продовжує нарощувати м’язи на своєму 200-фунтовому тілі, готуючи себе до важких випробовувань у НХЛ. Замість того, щоб бути зі своєю сім’єю та друзями наприкінці червня, він святкуватиме свій 19-й день народження, надсилаючи повідомлення батькам та двом друзям дитинства, які служать в українській армії.

Табір розвитку «Ґолден Найтс» у липні є для Артура вельми очікуваною подією, а до відкриття тренувальних таборів у вересні ще довгі й невизначені чотири місяці. У Канаді сім’ї отримують стипендію і чотири абонементи в обмін на допомогу хокеїстам-юніорам, але ця угода перестає діяти в період міжсезоння. Проте, коли Чолач не мав житла на літо, родина, в будинку якої Артур мешкав, без вагань пішла на зустріч.

«Була одна розмова за обіднім столом, Артур був майже в сльозах і сказав: «Дякую, що дозволили мені залишитися тут, – згадує молода мама Мелані Лінсман, яка разом із чоловіком Кевіном у цьому сезоні давала житло Чолачеві і його партнерові за командою Джейкобові Фраску. – Ми сказали: «Боже, звичайно». Після сезону помічник генерального менеджера (Роб Стюарт) сказав: «Звичайно, ми заплатимо тобі за це». Ми відповіли: «Чувак, ми не очікуємо оплати». Це виняткова ситуація, і ми зробимо все, що в наших силах. Це найменша з наших турбот на цю мить».

За всіма ознаками, людина Чолач дуже схожа на хокеїста Чолача: стійкий і стрункий, не керований емоціями. У нього глибокі карі очі і він щиро посміхається. Його англійська відмінна. Він провів більшу частину першої частини вторгнення росіян в Україну, одержимий стеженням за подіями на Батьківщині, перевіряючи свій телефон між тренуваннями і матчами. «Я цілодобово користувався телефоном, дивився новини та все інше», — говорить Артур. – Це було справді важко. Це просто глибоко в мені сидить. Я просто тримаю це глибоко в душі».

Врешті, Чолач дійшов до того, щоб витрачати менше часу на телефон, оскільки це тримало його в постійному стресі. Його сусід за кімнатою Джейкоб Фраск говорить, що до 24 лютого Артур, почувши новини про наближення війни, жартував, бо, як і багато інших, ніколи не думав, що росія дійсно вторгнеться. Але коли почалася війна, Фраск помітив, що Чолач проводить більше часу в своїй кімнаті.

Коли вдома торкаються теми війни, Мелані Лінсман спостерігає за мовою тіла Чолача і швидко змінює тему. Одного разу Чолач прогортав свій телефон, показуючи Фраскові світлини своєї сім’ї та друзів, і розчулився. «Це дуже сильно зачепило його, — каже Джейкоб. – Ми намагалися його відволікти. Артурові було важко, а нам було непросто дивитися, як він це переживає. Іноді Артур діставав свій телефон, і я мусив сказати: «Чоловіче, просто відклади його. Не думай про це зараз».

Немає гарантій, що Чолач коли-небудь зіграє в НХЛ, але у нього є ряд рис, які можуть зробити його п’ятим або шостим оборонцем на довгий час. «Золоті лицарі» стежать за ним його щотижня, а в складі «Кольтів» Артур на міцних позиціях.

Однак майбутнє Чолача на льоду набагато зрозуміліше, ніж майбутнє поза ним. Артур не знає, коли знову побачить сім’ю, коли зможе повернутися додому, щоб погладити собаку та побачити друзів. А двоє його друзів-військових, один із яких на передовій, перебувають у постійній небезпеці.

«Я не бачу, що це скоро закінчиться, – говорить Артур. – Не думаю, що росія просто так зупиниться. Вони пішли ва-банк. Це так нерозумно. Смерті ні за що. Це справді сумно».

Кен Кемпбелл, Toronto Star