Авторитетний фахівець, котрий понад десять років працював у тренерському штабі збірної Швеції різних вікових категорій, п’ять років входив до тренерського штабу юніорської збірної Данії, на минулих вихідних прибув в Україну, щоб поділитися своїм великим досвідом з місцевими тренерами. Триденний семінар з практичними заняттями на ковзанці на вулиці Шалетт, який пан Берґквіст проводив разом із земляком Фредріком Фріселлом, безперечно, сприятиме подальшій плідній діяльності українських хокейних спеціалістів. Своїми враженнями від роботи, а також поглядами на наш хокей поважний гість поділився з прес-службою ФХУ.
Для довідки
Стефан Берґквіст
• виступав у клубі Rogle протягом 10 років
• тренерську діяльність розпочав у 1983 році
• на клубному рівні працював у Rogle BK, Team Kiruna, Leksands IF, «Донбас» (Україна), «Гельсинборґ»
• тренер збірної Швеції U16 – U18 протягом 10 років
• тренер збірної Данії U20; протягом п’яти років працював у Данії тренером з розвитку гравців U15 – U20
• Чемпіон Європи
• Чемпіон Швеції
• Чемпіон України
Зараз працює тренером з розвитку і відповідає за тренерську освіту в своєму рідному районі Скане
– Стефане, в Україні ви вже не вперше. Раніше ви працювали в системі донецького “Донбасу”. Можете дати відповідь на запитання, чому в нас не з’являються такі хокейні діаманти, як у вашій країні?
– Ваш хокей я все ж знаю недостатньо добре. Досконаліше ознайомився тільки з дітьми до десяти років. Серед них були й, певен, є чимало дітей, з якими можна працювати. Але треба враховувати, що розвиватися українським хокеїстам заважають не лише суто хокейні фактори. Приміром, в Україні триває війна. Але найперше звернув би увагу на недостатню кількість хокейних команд. В Україні вона дуже мала. Також вочевидь є дефіцит на кваліфікованих тренерів. Думаю, причиною нинішнього стану українського хокею є сукупність факторів — нестача льоду, гравців, тренерів. Хоча це мої зовнішні спостереження. Вони можуть бути помилковими, бо сім років в Україні мене не було.
– Спілкуючись з маленькими українськими гравцями, ви відзначили, що в них є бажання грати в хокей і вони добре катаються на ковзанах. Але є проблеми з суто хокейною технікою.
– Так, це справді кидається у вічі. Не знаю, з чим це пов’язано — недостатньою обученістю, браком роботи на льоду чи з відсутністю таланту. Факторів може бути багато. Не виключено, окремі діти щойно почали грати в хокей. Щоб розуміти їх проблеми, треба попрацювати з ними певний час, а не протягом півторагодинного заняття за участю великої кількості людей.
– Якщо вірити поширеній інформації, в Швеції ледь не в кожному місті існують своєрідні “Ведмежі ліги”, у яких дітей вчать просто кидати по воротах, не заморочуючи голови над тактикою і стратегією. Мовляв, дитячий мозок у віці до десяти років тактичних тонкощів ще не сприймає, а отже важливо, щоб у цей час діти прищеплювали найперше технічні навички.
– Ми називаємо це відновлювальним, рекреаційним хокеєм. Такі “Ведмежі ліги” є лише в кількох містах. Там займаються в основному люди, які навчаються в університетах. Це люди, в яких є робота, але які все ще хочуть грати в хокей. А з дітьми треба займатися гнучко з самого початку. Тобто прищеплюючи техніку, треба дбати й про розвиток ігрового мислення.
– Багато років найсильніша обойма світового хокею залишається незмінною — Канада, США, Фінляндія, Швеція, Чехія, Росія. Гадаєте, умовні шведські діти в хокейному аспекті придатніші до гри в хокей, ніж українські?
– Майстерність найчастіше залежить не від таланту чи природних даних, а від того, наскільки дитина втягнулася в процес і від того, як вона працює над собою. В нас у Швеції талантів не бракує на Заході і Сході, Півночі і Півдні. Але найважливіша — система виховання. Приміром, у норвежців дуже сильна система підготовки лижників, тому хист до лижного бігу передається дітям від батьків, бабусь і дідусів.
– Наскільки ефективними є такі короткотривалі, триденні семінари, як цей у Києві?
– Часу справді вкрай мало. Сприймаю такі семінари як щось на кшталт будильника. Щоб засвоїти предмет ґрунтовніше, треба запроваджувати ту систему тренерської освіти, яка існує в нас у Швеції. Ми проводимо тренерські семінари щороку. Власне, створення системи освіти для виховання тренерів нині, з моєї точки зору, є найголовнішим для українського хокею завданням. Також навчатися повинні всі клубні структури — менеджери, люди, які відповідають за екіпірування і навіть батьки. В сучасному спорті дрібниць не буває. Треба враховувати кожну деталь. Та й загалом у десятирічному віці ще важко зрозуміти, чи має дитина перспективи стати серйозним хокеїстом. Це видно, коли юнакам по 16-17 років. Хоча раз проблема з технікою існує в багатьох дітей, то, мабуть, це те, над чим українцям треба попрацювати особливо прискіпливо.
– Чи доступні шведські семінари для іноземних, зокрема українських тренерів?
– Так. Але вони проводяться шведською мовою. Без її знання буде важко. Хоча комунікувати можна й англійською, бо більшість громадян Швеції англійською володіють вільно.
– Стефане, чи контактуєте ви з кимось з українських фахівців, гравців чи персоналу, з якими перетиналися за час роботи в “Донбасі”?
– Попервах спілкувався майже з усіма. Але так завжди буває, що в перший рік після розставання з клубом спілкуєшся з багатьма людьми близько, а потім поступово поринаєш у нові клопоти і зв’язок поступово губиться. Через “Фейсбук” з окремими людьми контактуємо. Але не скажу, що надто часто.
– На ваш погляд, запрошення в Україну для роботи з юнацькими командами фахівців із провідних країн сприяла б появі в нашому хокеї талантів, котрі могли в виступати в НХЛ, шведському, фінському чи німецькому чемпіонатах?
– Думаю, так. За прикладом далеко ходити не треба. Візьміть Швейцарію. В їхньому хокеї працює дуже багато шведських і фінських тренерів. Зараз тим же шляхом пішла Румунія. І результат вже помітний — збірна вийшла в дивізіон 1А. На мій погляд, у Швеції дуже якісна система хокейної освіти, а наші тренери володіють сильними лідерськими рисами. Їх досвід може стати в нагоді всюди, де люди мають бажання розвивати хокей.
Іван Вербицький, прес-аташе ФХУ
