Фото Ромуальдса Вамбуртса

Сьогодні, 29 серпня 2024-го національна команда України після 11-річної перерви зіграє в фінальному раунді олімпійської кваліфікації. Попереднього разу ми доходили до цієї стадії в 2013-му. Щоправда, шансів у боротьбі з командами Данії, білорусі і Словенії очолювані Олександром Куликовим українці тоді не мали. Три матчі вони програли з загальним рахунком 1:14. Достойно наша команда тоді виглядала лише в першому поєдинку проти данців, яким поступилася 0:2.

Натомість про попередню кваліфікацію в лютому 2009-го її учасники і українські вболівальники мають приємніші спогади. Приємніші і сумніші, бо програвати з розумінням, що шанси перемогти і тим самим потрапити на Олімпійські ігри вдруге в історії були високими, прикріше подвійно. Тож сьогодні можемо лише згадувати. Тим паче, що паралелі напрошуються самі по собі, адже турнір, як і зараз, відбувався у латвійській столиці на Арені «Рига», а матч з господарями, які вважалися головними фаворитами змагань, був для нашої команди другим.

На цей турнір українці відправилися трохи більше, ніж через півроку після невдалої спроби повернутися в топ-дивізіон. У японському Саппоро українці виграли чотири стартових матчі, але програли 2:4 збірній Угорщини фінальне протистояння. Болісний удар по амбіціях, сатисфакцією після якого могло стати потрапляння на Олімпіаду-2010 у Ванкувер. На підсилення тренерського штабу на чолі з Олександром Сеукандом і з Дмитром Христичем у штабі перед цим турніром у статусі тренера-консультанта був запрошений Анатолій Богданов.

Цей турнір мав всі шанси стати лебединою піснею для покоління хокеїстів, народжених у середині 70-х – Сімчука, Карпенка, Климентьєва, Срюбка, Матвійчука, Шахрайчука. Міг, але не став, хоча й перший поєдинок українці в команди Італії, яка вважалася фаворитом, виграли.

«Ми переоцінили можливості італійців, коли до гри занадто багато уваги звертали на їх канадські корені, – говорив після того матчу центрфорвард Вадим Шахрайчук. – Розібралися по ходу матчу і закрили суперників на їх половині».

Італія – Україна – 2:3 (0:1, 0:0, 2:2)

Шайби: 0:1 – Варламов (Касянчук, Наваренко, – подв. більш.), 14:38. 0:2 – Варламов (О. Тимченко, Касянчук), 52:52. 0:3 – Матерухін (Побєдоносцев), 54:28. 1:3 – Сканделла (Фонтальє, Ансольді), 55:11. 2:3 – Рамозер (Соуза, Піттіс), 55:37

Україна: Карпенко; Гунько – О. Благий, Литвиненко – Шахрайчук – Матвійчук; Срюбко – Люткевич, Цируль – Гніденко – Сальников; Климентьєв – Наваренко, О. Тимченко – Варламов – Касянчук; Побєдоносцев – Толкунов, Міхнов – Шафаренко – Матерухін

«На цьому турнірі я зіграв лише в одному матчі – третьому, проти угорців, проте в очах назавжди залишиться епізод з гри, яку провів на лаві запасних, – каже воротар Костянтин Сімчук. – То коли Діма Толкунов за рівного рахунку в середині матчу пропустив у районі синьої лінії шайбу, її під бортом підхопив Мікеліс Редліхс, вибіг з Ігорем Карпенком один в один і забив. Це був ключовий епізод всього кваліфікаційного турніру. Латвія вже нас не відпустила».

Фото Ромуальдса Вамбуртса

«Насправді Толкунов там не винен, – згадує ситуацію тодішній нападник, а нині тренер збірної України Олег Шафаренко. – Шайба на нерівній поверхні льоду перескочила Дімі через ключку, коли він перекладав її, щоб віддати Побєдоносцеву. Нещасний випадок, не більше того. Але факт залишається фактом: після цього голу в грі стався злам. Якщо до того точилася рівна боротьба, то надалі латвійці на емоціях, за підтримки десятитисячних трибун понеслися вперед і в третьому періоді закинули втретє. Один гол ми відіграли, але дуже скоро Яніс Спруктс закинув нам у порожні ворота».

За словами Шафаренка, ключовою постаттю в складі латвійців тоді був нападник Мартіньш Карсумс із «Тампи-Бей Лайтнінґ». «Велике щастя латвійців, що їм вдалося витягти Мартіньша на ці матчі в лютому, коли в НХЛ тривав регулярний чемпіонат, – каже Олег. – Певен, без Карсумса вони б нас не переграли».

«Ми не потрапили на Олімпійські ігри, бо допустили більше помилок, ніж латвійці», – підсумовує тодішній оборонець команди України Олег Благий.

Україна – Латвія – 2:4 (1:0, 0:2, 1:2)

Шайби: 1:0 – Срюбко (Цируль, – більш.), 18:57. 1:1 – Карсумс (М. Редліхс, Сорокінс, – більш.). 24:40. 1:2 – М. Редліхс, 33:38. 1:3 – Неживійс (Ципрусс), 47:35. 2:3 – Климентьєв (Гніденко, Наваренко), 58:48. 2:4 – Спруктс (п.в.), 59:45

Україна: Карпенко; Побєдоносцев – Толкунов, Міхнов – Шафаренко – Матерухін; Срюбко – Люткевич, Цируль – Гніденко – Сальников; Климентьєв – Наваренко, О. Тимченко – Варламов – Касянчук; Гунько – О. Благий, Литвиненко – Шахрайчук – Матвійчук

«Поразка від латвійців стала для нас великим ударом, – згадує тодішній воротар, а нині тренер воротарів національної команди України Ігор Карпенко. – Для нашого покоління то був останній шанс зіграти на Олімпіаді ще раз. Ми жили цією мрією і дуже засмутилися, коли програли».

Угорщина – Україна – 3:4 Б (0:0, 2:0, 1:3, 0:0, 0:1)

Шайби: 1:0 – Я. Ваш (Ладаньї, Горват), 21:47. 2:0 – Очкай (Палковіч, – більш.), 31:28. 2:1 – О. Тимченко (Сальников), 51:39. 2:2 – Матерухін (Міхнов), 54:41. 3:2 – Палковіч (Горват, Васюнін), 57:25. 3:3 – Шахрайчук (О. Тимченко, Наваренко, – більш.), 58:44. 3:4 – Варламов (переможний булліт)

Україна: К. Сімчук; Побєдоносцев – Толкунов, Касянчук – Варламов – Міхнов; Срюбко – Люткевич, Цируль – Шахрайчук – Сальников; Климентьєв – Наваренко, Матвійчук – Шафаренко – Матерухін; О. Тимченко – Гніденко – Литвиненко; О. Благий

Від сьогодні Христич, Шафаренко і Карпенко вже як тренери національної команди України спробують здійснити ту мрію, яка виявилася недосяжною 15 років тому. 29 серпня Україна зіграє з Францією, 30 серпня – з Латвією, 1 вересня – зі Словенією. Враховуючи, що наші суперники представляють топ-дивізіон, а ми після семирічної паузи лише повернулися в ешелон 1А, шансів українцям дають небагато. Проте це не означає, що шансів немає зовсім.

«Вважаю, що в нашої команди в олімпійській кваліфікації хороші перспективи, – каже Олег Благий. – За належного бажання, самовіддачі і за відсутності грубих помилок все в наших хлопців має вийти».

«Збірна України зараз вийшла на новий якісний рівень, – каже Костянтин Сімчук. – Важливо, що команда дуже молода. Якщо не брати до уваги старожилів Рому Благого і Дмитра Німенка, середній вік команди складає приблизно 25 років. Це – золотий для хокею вік. Ці хлопці впродовж чотирьох років набралися достатньо досвіду, щоб вирішувати серйозні завдання і перемога на чемпіонаті світу в дивізіоні 1В цьогоріч навесні – лише перша ластівка. У нас гарний колектив, який здатен перемогти будь-якого суперника».

Окремо Костянтин Сімчук як колишній воротар зупинився на рідному амплуа: «Порад тренерському штабові давати не буду. Вони все бачать і приймуть правильні рішення. Можу сказати, що Бодя Дьяченко зараз перебуває на піку кар’єри. Те саме можна було б сказати про Едіка Захарченка, але він влітку не мав змоги регулярно тренуватися. Сподіваюся, збори збірної змогли компенсувати цей недолік. Якщо ні, то Олег Петров здатен підстрахувати і Дьяченка, і Захарченка. Він – досвідчений воротар, який давно чекає шансу зіграти за збірну України і розкритися в ній повноцінно».

Іван Вербицький, прес-аташе ФХУ