Понад чверть населення України були змушені залишити свої домівки після 24 лютого, коли путінські окупанти увірвалися на нашу землю і почали знищувати все без розбору, покалічивши життя та долі мільйонів українців.
Внаслідок російської агресії втекти від куль, снарядів та ракет змушена була і родина юного хокеїста Богдана Серженка (2013 р.н.). Вихованець харківської школи СДЮСШОР разом із мамою та старшою сестрою транзитом через Дніпропетровську область, Львів та Польщу вирушила до незвіданої ним Данії.
«Наш виїзд до Данії – це ініціатива добрих людей родом з України, які давно проживають у Скандинавії, – розповідає свою історію переїзду до Європи мама хокеїста Наталія Серженко. – Наші діти познайомилися між собою минулої зими у Празі, де проходив хокейний тренінг-кемп. Потім діти кілька разів контактували, а коли почалася війна, в телефоні пролунав дзвінок з Копенгагена, мовляв, «ми вас чекаємо в Данії, хокейний клуб «Редовре» буде радий зустріти і забезпечить усім необхідним, включаючи безкоштовну квартиру. Так і сталося, нашу родину прийняли на данській землі до сліз зворушливо. Начебто ми найближчі родичі в Копенгагені».
У день приїзду в клуб «Редовре Майті Буллз» на Богдана Серженка чекав воістину теплий прийом та безліч презентів. Місцева команда на підтримку України наклеїла на шоломи своєї команди «синьо-жовті» прапори, а персонально Богдану партнери подарували передовий електронний тренажер для дриблінгу Super Deker, безліч спортивного одягу та підготували ігровий светр «биків» з його прізвищем на спині.
«У перший же вікенд після приїзду Богдана взяли на змагання, і він себе добре показав, виглядав значно сильнішим за своїх датських однолітків, – розповідає Наталія Серженко. – Потім були два турніри у Швеції, де юний український легіонер «Редовре» допоміг данцям здобути нагороди та кубки. Очевидно, рівень підготовки Богдана настільки вразив місцеве керівництво, що хлопцю цього літа створили рахунок хокеїста до наступного сезону, Федерація хокею Данії сплатила внесок, а клуб «Редовре» включив юного форварда до команди U-11, хоча йому поки що лише 8 років».
Крутий бонус дістався талановитому Богдану Серженку і від 75-річного інструктора зі скіллзів, тренера Хейкі Карвінена, який з 1980 року тренує молодь клубу «Редовре» у передмісті Копенгагена. З його допомогою знамениті збірники Ларс Еллер та Яннік Хансен стали провідними хокеїстами своєї країни та засяяли у НХЛ. До речі, Еллер (966 матчів у НХЛ, 13 сезонів), якщо хтось забув, взагалі став героєм 7-ї гри фіналу Кубка Стенлі у 2018 році, закинувши переможну шайбу і принісши «Вашингтону» заповітний Кубок Стенлі, який привіз потім до 40-тисячного Редовре.
«Карвінен був тим, хто навчив мене кататися на ковзанах і поводитися з ключкою. Все, що я знаю, результат його навчання. У нас були тренування по 50 хвилин і близько 30 хвилин із цього часу ми витрачали на відпрацювання техніки катання. Були й інші скілзи, коли ми працювали лише над навичками гри із шайбою. Те, як він викладав, являло собою суміш силового та фігурного катання. Це було дуже, дуже технічно, і багато уваги приділялося балансу, ковзання та гри на краю. Ймовірно, це дуже відрізнялося від того, чому традиційно навчали дітей у Північній Америці, але це справді дуже вплинув на мою кар’єру, – згадав Ларс Еллер, який був учнем Карвінена у віці від 9 до 15 років, перш ніж залишити команду свого рідного міста.
Тепер стопами Еллера спробує піти й українець Богдан Серженко. Центральний нападник за рахунок свого катання, руху, вміння забирати шайбу та реалізовувати буліти, чому він навчився у Харкові у тренера Дениса Пазія, отримав запрошення безкоштовно брати участь у приватній школі Хейкі Карвінена, хоча для датських хлопчаків заняття у тренера коштують 500 крон на місяць.
«Карвінену достатньо було подивитися на Богдана один раз, щоб потім сказати: «Ок. Хлопчику треба займатись», – розповідає мама українського хокеїста. – У Хейкі дійсно багато інтенсивності та роботи з катанням. На тренуваннях займаються в основному хлопці старшого віку (10-12 років), а група обмежена і не перевищує 15 хокеїстів. Єдиний нюанс – майже щодня доводиться зарано ставати на ковзани – о 6.00. При цьому нашій родині клуб допоміг виділити соціальне житло за п’ять хвилин їзди від ковзанки. Ніколи не могли подумати, що завдяки хокею наша сім’я потрапила жити, навчатися та тренуватися у дивовижній та безпечній для дітей Данії».
Крім занять хокеєм Богдан та сестра Анастасія ходять до середньої школи, до так званого інтеграційного та адаптаційного класу. На перервах у школі Богдан перетинається з партнерами по команді та ганяє у хокей «на землі», бо гаджети у школах заборонені. У хокейному клубі Богдан на доброму рахунку, місцева влада виплачує дітям матеріальну допомогу, у них є особистий транспорт (велосипеди) та відмінне ставлення з боку місцевих мешканців. Загалом повертатися у зв’язку з постійними обстрілами Харкова сім’я Серженка поки не планує, та й нікуди вже…
«Сумно, але наш будинок у П’ятихатках ще в березні згорів після рашистської навали. Це той район Харкова, який після вторгнення виявився першим під вогнем і разом з Північною Салтівкою отримав великі руйнування. Від нас до кордону всього 30 кілометрі, – каже Наталія Серженко. – Як повідомив наш тато, який залишився служити в Харкові, після прильотів вогонь знищив весь другий поверх нашого Таунхауса. На щастя, пожежники спрацювали оперативно та локалізували вогонь на підступах до Богданової кімнати, де зберігалися його кубки, медалі тощо. Нагороди сина збереглися, а от кімната доньки Насті та наша з чоловіком згоріли повністю. Даху біля будинку також не залишилося…»
Що ж, всім нам залишається вірити в ЗСУ та сподіватися, що незабаром світ запанує на українській землі, а наші талановиті хокеїсти, розкидані по всій Європі, зможуть повернутися додому сильними та досвідченими. Аби захищати Україну, зокрема й на хокейній орбіті.
В’ячеслав Волков, прес-служба ФХУ
