Асистент головного тренера збірної України Костянтин Сімчук підбив підсумки міжнародного турніру «BeatCOVID-19» у Любляні, а також поділився враженнями від молодих гравців у лавах головної команди країни. Що завадило перемогти Польщу та Румунію і коли «синьо-жовті» зберуться знову – спеціаліст розповів пресслужбі Федерації хокею України.
– Який післясмак залишився від виступів збірної України в Любляні?
У цілому я дуже радий за хлопців, які взяли участь у міжнародному турнірі в Любляні. Можливо, лише після матчу з Австрією залишився неприємний осад, але відверто кажучи, уже мало чого згадується з тієї гри. Узагалі я б не звертав уваги на рахунок протистоянь, що були в Словенії, адже ми отримали малюнок гри, якого прагнули, подивились на хлопців, а вони, своєю чергою, ознайомились із нашими вимогами. Зокрема, у лавах збірної були старші хокеїсти, що мали досвід гри зі мною та Вадимом Шахрайчуком, але не знали нас, як тренерів. Думаю, що притирання в колективі відбулось.
– Обертаючись назад і аналізуючи виступ нашої команди, чому Україна провела доволі конкурентний матчі зі Словенією, але провалилась із Австрією? Ці команди показували доволі рівний рівень гри на турнірі…
Матч із Австрією випав на третій ігровий день – у нас не було часу відновитись. Усе ж таки в нашій команді чимало гравців старшого віку, так що їм було непросто фізично. Австрійці ж наче з ланцюга зірвались. Вони всі 60 хвилин відбігали. Плюс Дмитро Кубрицький трохи «поплив» у другому періоді. Однак ми вирішили залишити його на воротах, адже нам треба було подивитись, як він триматиметься до кінця матчу. Та й він повинен був показати нам, як він може витримувати подібні навантаження з такими суперниками. Дуже важливо, що він впорався з кризовим станом і в третьому періоді робив хороші сейви.
– Ми були дуже близькими до перемоги в зустрічах із Польщею та Румунією. Що пішло не так у цих матчах?
Я не думаю, що проблема була лише у фізичній підготовці. Мені здається, що всі наші гравці на цьому етапі були якраз на одному рівні в плані фізичної форми. Єдине, що нас дійсно відрізняло від інших збірних – ми були менш зіграні. Наші опоненти мали стабільніший склад, провели як мінімум по одному товариському турніру перед змаганнями в Любляні. Тож нам трохи не вистачало пороху. Також далось і в знаки те, що раніше кілька важливих гравців не прибули до лав збірної.
– У Словенії в складі збірної України грало чимало дебютантів. Наскільки конкурентоспроможною є наша молодь відносно старших гравців? Чи можете когось відзначити окремо?
Я б відзначив усіх наших дебютантів без винятків. Хочу звернути додаткову увагу на Андрія Євтухова. Він, правда, зіграв найменше з молодих хлопців, але вже після турніру ми з Вадимом Валерійовичем (Шахрайчуком – прим.) побачили, що він серед дебютантів зробив найменшу кількість помилок. Він добре входив у гру в другому й третьому періодах – це дуже непросто. Було видно, що він переборов хвилювання та показував упевнену гру.
Якщо говорити про Михайла Сімчука, то можемо наразі констатувати те, що йому поки що не вистачає і фізичних кондицій, і потужності, і в прямому сенсі ваги. Думаю, у нього ще є час над цим попрацювати. Артем Гребеник узагалі став для нас відкриттям на цьому турнірі. Він стабільно відіграв усі матчі. Денис Бородай, своєю чергою, став ближче знайомий із нашими вимогами і набирав форму від гри до гри. Думаю, усі наші дебютанти лише занесуть собі в плюс цей турнір.
– Як Вам наші воротарі? Чому розподілили матчі між Артуром Оганджаняном і Дмитром Кубрицьким саме таким чином (Кубрицький зіграв проти Словенії та Австрії, коли Оганджанян – проти Франції, Румунії та Польщі – прим.)?
Дмитро походу цих зборів і турніру набирав форму. У нього була доволі складна кінцівка сезону. Думаю, він не був готовий на 100% і, скоріше за все, його треба було залишати в Києві. Можна сказати, що він поїхав до Любляни дещо «авансом». Але вже в Словенії він зумів знайти себе і, на мій погляд, він провів доволі хороший турнір.
Артур, своєю чергою, проявив характер і став одним із лідерів нашої збірної. Він до останнього підтримував нас у грі з французами. Дуже важливо, аби і Діма, і Артур мали регулярну ігрову практику. Та й не тільки вони, а й усі кандидати до національної команди, зокрема, Богдан Дьяченко. Хлопці повинні розвивати себе і готуватись до матчів на високому рівні.
– Які подальші перспективи в нашої команди? Чи вже є план підготовки на прийдешній сезон?
Поки що план підготовки національної команди лише розробляється, тож я б не став забігати наперед. Є кілька факторів, що суттєво впливатимуть на наш тренувальний графік.
Але зазначу, що нас уже запросили на міжнародний товариський турнір у Румунії. Там зберуться практично ті ж самі колективи, що були й у Любляні. Ми дуже розраховуємо на ці змагання. Думаю, Ви вже читали коментарі тренерів інших збірних, що виступали на «Beat COVID-19». Вони неодноразово наголошували на тому, що подібні турніри є дуже корисними для збірних. Нам треба користуватись такими можливостями.
