Цього 25-річного голкіпера можна назвати одним з головних відкриттів українського хокею в році, що минає. Сергій Писаренко свого часу успішно грав за юнацьку збірну, а після переїзду у США в 2015-му отримував запрошення в національну команду. Втім, після п’яти років в північноамериканському хокеї талановитий гравець випав з обойми на цілий рік. Влітку Писаренко спробував закріпитися у «Соколі», але тренерський штаб киян зробив ставку на інших воротарів.
У підсумку Сергій почав виступати за херсонський «Дніпро». І зробив це так переконливо, що був запрошений у національну збірну вдруге в кар’єрі. Тільки тепер дебют вийшов справжнім. На Різдвяному кубку в польському Битомі Писаренко не просто дебютував, а став одним із найкращих у складі української команди. За підсумками цих матчів наставник збірної Вадим Шахрайчук назвав нашого співрозмовника реальним претендентом на потрапляння до складу команди на чемпіонат світу-2022.
– Сергію, попередньо планувалося, що в Битомі ви з Олегом Петровим гратимете через матч. Олег вийшов у першому поєдинку, ви у другому. Обоє зіграли дуже сильно. Третю зустріч теж розпочинав Петров. Проте після двох швидких шайб у наші ворота на лід довелося виходити уже вам.
– Таке воротарське життя, що до виходу на майданчик треба бути готовим постійно, навіть коли починаєш поєдинок у статусі запасного. Тому незалежно від того, розпочинаю гру чи ні, проводжу повний цикл розминки. Вірогідність виходу на лід існує завжди – основний воротар може травмуватися, йому може не піти гра. Треба виходити і вмикатися відразу, без розкачки.
– Вийшло, що рік для вас завершився карколомно. Візуально виглядало, що в збірну вас запросили третім воротарем. Однак спершу ви переконали тренерів, що є на цей час сильнішим за Артура Оґанджаняна, під час збору в Броварах, а потім грали більше, ніж Олег Петров, у Битомі.
– Перший номер чи третій – це дуже умовно. Мене викликали і я знав, що треба працювати. Без різниці, є в тренерів якийсь очевидний стартер, другий і третій номери, чи ні. Для мене це неважливо. Можна вважатися основним, але провести одну невдалу гру і сісти на лаву. І навпаки – проявити себе так, щоб тренери змінили думку.
– Як гра у вашому виконанні проти французів, де ви відбили 45 кидків з 47-ми?
– В принципі, у цьому сезоні в мене таких матчів було багато. У внутрішньому чемпіонаті. А в французи, звісно бігли, неслися. То не дивно, адже це команда, яка нещодавно вибула з елітного дивізіону чемпіонату світу, а зараз претендує на повернення туди. Франція на Різдвяному кубку підтвердила статус фаворита. Ми мали свої завдання і теж впоралися з ними достойно. Так, було багато кидків, але така вона воротарська робота, щоб ловити.
– Здалося, що в ту мить, коли французи мали дві поспіль більшості і кидків стало шквально багато, вас почали шкодувати, жартуючи в паузах, навіть судді.
– (Усміхається). То я запропонував їм попити води. «Друга меншість поспіль, – казав їм. – Не хочете трохи віддихатися?» Взагалі, у мене є питання щодо другого вилучення, котре врешті допомогло французам закинути в наші ворота першу шайбу. Епізод із начебто зачіпом відбувався на моїх очах. Маю сумніви, що там було порушення.
– Ці збори вийшли дуже важкими навіть для воротарів. Після заключного тренування за добу до матчу ви з Олегом Петровим не приховували, що втомилися.
– Збори вийшли навіть не так важкими, як надзвичайно насиченими. Ми мали встигнути дуже багато за вельми короткий термін. Тому усі ми провели велику роботу. Перед усіма хлопцями хочеться зняти капелюха.
– Для вас це запрошення у збірну – друге в кар’єрі. Першого разу вас запрошували ще зовсім юним, 18-річним.
– Так. Тоді, у 2015-му, тренер Олександр Годинюк навіть включив мене у підсумкову заявку команди на чемпіонат світу в дивізіоні 1В у Кракові. Але в жодному матчі тоді не вийшов. Основним тоді був Едік Захарченко, другим – Женя Напненко. Зрештою, для мене уже сама нагода потрапити в одну команду з такими хлопцями як Юрій Наваренко, Андрій Міхнов, Роман Благий, Саня Побєдоносцев, Сергій Варламов – був просто космос. Навіть не те що в команду потрапити – потренуватися поряд. Я ходив на матчі за участю цих хлопців у складі «Сокола» з татом, ще коли був дуже малим. Це коли вони з «Беркутом» грали, виступали у вищій лізі чемпіонату РФ. Ц 2015-му сприймав сам факт перебування з такими хокеїстами поряд, як щось особливе. Нині начебто сприйняв виклик у збірну спокійніше, але все ж на розминці перед матчем зі збірною Франції відчув серйозний мандраж. Заспокоївся за кілька митей до початку гри, коли хлопці зібралися навколо воріт і Андрюха Міхнов сказав кілька слів. Це допомогло увійти в гру доволі непогано.
– Зараз ви на підйомі. Але початок сезону нічого доброго не віщував.
– Взагалі, цьогоріч я не повинен був залишатися в Україні. Мав знову вилітати у США. Залишився лише тому, що через пандемію виникли проблеми з отриманням робочої візи. В посольстві мені сказали, що відкриття візи за такий короткий термін неможливе. Довелося в спішному порядку шукати клуб. Це не вдалося, бо всі команди були вкомплектовані. В той час просто продовжував тренуватися з «Соколом», за що дуже дякую тренерам команди Олегові Шафаренку і Костянтину Сімчуку. Вони увійшли в моє становище і дали нагоду попрацювати з командою, тримати себе в формі.
– Як у цій історії виник херсонський «Дніпро»?
– Зателефонував тодішній тренер команди Дмитро Підгурський. Запитав, як я дивлюся, щоб перейти в «Дніпро». Відповів, що двома руками «за». У той час Захарченко був травмований і херсонцям був потрібен гравець, здатний підстрахувати Едіка. Перехід виявився доленосним. Я затримався в Херсоні понині.
– Конкуренція з Захарченком вас мотивує?
– Ми знаємо одне одного дуже давно, з самого дитинства. І так само давно ми запекло конкуруємо один з одним. Вважаю, що ця конкуренція робить сильнішими нас обох. Думаю, всім помітно, що додаю і я, і Едуард. Воротарям взагалі важливо мати постійну конкуренцію.
– «Дніпро» теж почав додавати.
– Це логічно. На початку сезону ми виглядали непереконливо, бо команда не проводила передсезонної підготовки, склад збирався поспішно. Тож поки решта команд, за винятком нас і «Рулав Одда», готувалися, «Дніпро» розпочав чемпіонат з чистого листа. Тренери відразу попередили нас, що нестачу передсезонки доведеться компенсувати важкими матчами. Так і вийшло. Дебютну частину сезону ми витратили на притирку одне до одного. Нині команда вже зігралася. Нарешті можемо тішити наших уболівальників. А вони в Херсоні унікальні. То чудові люди, яким хочеться вклонитися за їх щиру любов до команди. Вони підтримують «Дніпро» з перших днів заснування і досі відвідують усі наші матчі незалежно від того, виграємо ми чи поступаємося.
– Вище ви сказали, що хотіли б залишитися в Америці. До локдауну вас там задовольняло усе?
– Грати у США – то була мрія дитинства. Ще відтоді, як починав грати в хокей спершу в «Крижинці», а потім у «Соколі». Більшості моїх ровесників, зокрема Євгенові Фадєєву, котрий нещодавно повернувся в «Сокіл», вдалося перебратися за океан раніше. Я реалізував свою мрію в 2015 році. Правда, стартовий сезон не вдався через непереконливу гру команди, «Колорадо Еволюшн», яка виступала у WSHL. Ми програли багато матчів. Але вже в наступному сезоні я перейшов у «Айдахо Стілгедс», із яким ми стали чемпіонами WSHL. Мені в перших два сезони вдалося покращити всі можливі статистичні воротарські рекорди ліги. В «Айдахо» пощастило потрапити до дуже хорошого тренера Джона Олдера. Його, до слова, добре знає з часів власних виступів у США Костянтин Сімчук. Олдер – людина, яка вміє створювати чемпіонські команди.
Мені ж після двох успішних сезонів за «Айдахо» пощастило потрапити в команду коледжу Нортленду в університетській лізі NCAA, отримати ще одну вищу освіту. Разом з тим, після двох років в Нортленді в Україні вже мало хто пам’ятав, що я граю в хокей. Приїздив додому, проходив передсезонку з різними клубами, в тісному хокейному колі мене все ще згадували, але для більшості прихильників хокею в «Дніпрі» цьогоріч я виглядав немов зовсім нова постать.
– Якби варіант з Америкою в нинішньому році все ж реалізувався, що то мала бути за ліга?
– ECHL. Туди мав їхати на оглядини. Якби не склалося, ґарантовано отримував би контракт у лізі щаблем нижче. Але я вдячний долі, що все склалося так, як склалося. Бо та кількість ігрової практики, яку зараз отримую в Херсоні, не перекриється нічим. Найперше маю на увазі об’єм роботи, кількість кидків, які доводиться відбивати. Для воротаря немає нічого ціннішого. Залишається тільки додавати з точки зору результату і все буде гаразд.
Сергій з лікарем збірної Володимиром Секретним
– Виїзд у Битом може змінити вашу кар’єру кардинально.
– Я про це поки зовсім не думаю. Концентруюся на найближчих матчах «Дніпра». Хіба є час розслаблятися, якщо вже через два дні після повернення в Україну грали проти «Сокола»? Різдвяний кубок у Битомі, звісно, залишиться гарним спогадом, адже тут реалізувалася мрія дитинства – вдягнути джерсі з гербом України на грудях. Тепер треба грати так, щоб повернутися в національну команду знову.
Іван Вербицький, прес-аташе ФХУ
VBET Ukraine — Титульний партнер національної збірної команди України з хокею
