Північноамериканський легіонер збірної України (U-18) захисник Сергій Нікулін вважає, що в обставинах війни майбутній чемпіонат світу-2022 в Італії, можливо, стане найголовнішим турніром, на якому доведеться відіграти нашим юнакам. Отже, відповідальність та мотивація у колективі зашкалює, бо хокеїсти горять бажанням показати, що Україна сильна не лише у військових діях, а й на льодових майданчиках.
– Зізнатися, коли почалася війна, навіть не гадав, що нам буде надана можливість брати участь у чемпіонаті світу, – каже вихованець харківської СДЮСШОР, а також клубу «Союз» 17-річний Сергій Нікулін. – Проте наполегливі та рішучі зусилля Федерації хокею України розгорнули ситуацію навколо виступу на ЧС-2022. В результаті хокеїсти зібралися разом на зборі в Чехії і в цей складний час перейнялися ідеєю виступити на межі своїх можливостей, щоб здобути велику перемогу для України. Дякуємо ФХУ за можливість готуватися та брати участь на такому важливому для нашої країни змаганні за таких обставин! Це велика честь та відповідальність для хокеїстів цьогорічного скликання.
– Завдання на ЧС-2022 сформульоване?
– Воно було озвучено тренерським штабом одразу після приїзду до Чехії та отримало підтвердження під час нашого командного спілкування по відеозв’язку з президентом ФХУ Георгієм Зубком. Хочу наголосити, що кожного члена нашої команди надихнув сміливий вчинок керівника ФХУ, який взяв зброю до рук та намагається наблизити нашу перемогу на військовому фронті. Ми ж, у свою чергу, постараємося не схибити і перемогти у спортивній площині – на льоду. Підкреслю, що хокеїстів нашої команди дуже вразила прониклива промова Георгія Юрійовича на зборах. Його посил був цілком дохідливим: принести у важкий для України час хвилинку гордості за нашу державу, можливо, в найголовнішому чемпіонаті світу, на якому нам доведеться відіграти.
Іншими словами, жодного завдання, окрім завоювання першого місця в Італії, перед нами не ставиться. Все дуже чітко: тільки перше місце, бо в Чехії для нас створені ідеальні умови для підготовки та нашого розвитку.
– До збірної України ви приїхали з американського клубу East Coast Spartans (U-18). Цікавий досвід здобули у першому для себе заокеанському сезоні?
– Дуже! Розповім. Проект моєї команди «East Coast Spartans» з Лоуелла (штат Массачуссет) спрямований на персональний розвиток гравців та сприяння переходу в більш престижну американську Джуніор лігу, звідки вже відкривається пряма дорога до професіоналів. Так ось, моя команда виступає в лізі NAPHL (North Atlantic Professional Hockey League), де змагаються команди з усіх частин США, а також окремо у так званих змаганнях «Трипл AAA», куди входять усі турніри протягом року, у тому числі товариські. зустрічі. У лізі NAPHL змагання відбуваються за принципом бліц-турнірів. Скажімо, збираються команди у Міннесоті чи Піттсбурзі та протягом тижня грають свої календарні зустрічі. Календар дуже щільний, все спрямоване на інтенсивність, тому нерідко доводилося грати і дві зустрічі за день!
– Цікаво!
– Коли виступав в Україні та їздив на міжнародний турнір Riga Hockey Cup, тоді і три матчі за день траплялися (посміхається). Зрозуміло, у той час був інший рівень і швидкості, проте такий досвід був… Щодо Америки, то я навчаюся паралельно в школі і тут усе спрямоване на те, аби збалансувати твої виступи в лізі без шкоди навчанню. Саме тому графік ігор тут дуже насичений. Ігор більше, ніж тренувань!
– У хокейному плані які навички вдалося вдосконалити у Північній Америці?
– Мені здається, вдалося додати у такому компоненті, як переміщення на синій лінії. Це саме те, що від мене вимагали тренери в Україні, включаючи Олександра Бобкіна та його штаб. Зважаючи на довіру коуча «Спартанз» та постійну практику гри в більшості, я більше брав на себе відповідальність, маневрував, кидав, асистував і ризикував в ім’я перемоги. Крім того, у силовому плані також покращив навички, бо сама гра та її темп за океаном привертають хокеїстів до більш контактних дій. По ходу сезону мені вдалося вирватися на лідируючі позиції в команді та завоювати довіру тренера, звідси й добрі показники в особистій статистиці.
– До речі, у 60-ти іграх за “Спартанз” Сергій Нікулін сумарно набрав 54 (23+31) очки. Гідні цифри як для захисника, чи не так?
– Думаю, як для дебютного виступу в Північній Америці справді можна занести сезон до активу. Все-таки на «маленьких» майданчиках зовсім інший хокей, більш швидкісний, із швидким прийняттям рішень на льоду. До цього теж треба було адаптуватися… Тож для першого сезону статистика в мене позитивна.
– Як реагують американці на війну в Україні?
– Співчувають та підтримують хто як може. Мені доводилося неодноразово давати інтерв’ю провідним американським телеканалам, де з болем у серці розповідав про кровопролиття в Україні, руйнування житлових кварталів у країні та в моєму рідному Харкові, зокрема. Таким чином, намагався додатково та максимально близько привернути увагу держави США до цієї трагедії та злочину з боку Росії.
Зараз вулиці великих міст, таких як Бостон, рясніють українською символікою, прапорами тощо. Американці без перебільшення переживають та максимально намагаються надавати підтримку українському народу. Склалося враження, що кожен громадянин США вважає за свій обов’язок як мінімум запропонувати свою допомогу! У перші дні війни отримав 50 повідомлень від своїх американських знайомих – це був емоційний вибух… Усі товариші по школі, де я навчаюсь в 11 класі, а також хокейній команді, у тому числі європейці, пропонували моїй сім’ї притулок у своїх будинках, за що я їм щиро вдячний. До речі, у школі однокласники виявляли єдність з Україною та приходили на навчання у синьо-жовтому одязі, а також регулярно молилися у спеціально відведених місцях за Україну та мою сім’ю окремо! Повірте, цю підтримку важко передати словами.
– Як це виходити на лід на іншому континенті, коли ти знаєш, що твоє місто бомбардують рашистські загарбники?
– Ох, не сипте сіль на рану… Без емоцій неможливо дивитися на все те, що відбувається в моєму рідному місті… Через тиждень після початку війни я мав провести заключний турнір у NAPHL. Зізнатися, емоційно було важко виходити на лід і стримувати сльози, бо всі мої думки були в Україні разом із батьками, сестрами, братами, бабусями, дідусями, друзями… Після завершення сезону наш тренер сказав, що пишається мною і дуже сподівається, що мені вдасться в перспективі здійснити мрію – потрапити до більш престижної ліги при коледжі.
– Як вас надихали американські друзі-товариші перед від’їздом до збірної України?
– Той хлопець, у сім’ї якого я жив з вересня, обіцяв зібрати всіх людей, які мене знають у Ловеллі, і влаштувати колективний перегляд матчів збірної України в прямому ефірі. Це стимулює і мотивує ще більше! Тож Америка з нами (посміхається)! До моїх обов’язків лише входить допомога з посиланням на трансляції чемпіонату світу. Загалом, увага до збірної України цього року очікується пильна, оскільки мої американські друзі чекають від мене золоту медаль ЧС-2022. Тепер треба старанно попрацювати на зборах і показати, що Україна сильна не лише у військових діях, а й на льодових майданчиках!
В’ячеслав Волков, прес-служба ФХУ
