Сергій Ковальов, голова комітету дитячо-юнацького хокею, про створення УМХЛ, збірні команди різних вікових категорій та про український хокей у цілому.
Перший сезон УМХЛ. Розкажіть, будь ласка, як все починалось. Які плани молодіжної ліги?
Це питання давно зріло всередині хокейної громадськості. Як то кажуть, зріло, зріло і дозріло. Сьогодні під керівництвом комітету дитячо-юнацького хокею Федерації організовано проводяться змагання у десяти вікових категоріях під егідою УМХЛ. Ми два роки до цього йшли, адже спортивні змагання – це дуже кропітка справа – регламенти, розклади матчів, адміністративна та маркетингова робота. Здається, що все легко, проте ні. У процесі роботи виникає велика кількість АЛЕ, які необхідно вирішувати оперативно і якісно. Є помилки, недопрацювання, але це все можна порівняти з новонародженим: малюк потребує постійного догляду, і у подальшому, виховання. А ми, в свою чергу, чекаємо, що він буде відповідати нашим сподіванням.
Одне з завдань УМХЛ – організувати змагання, у яких буде брати участь максимальна кількість команд, створюватиметься висока конкуренція. Хочеться, щоб команди прагнули грати, гравці мріяли потрапити до складу збірної команди у своїй віковій категорії. Саме ці відчуття найкоштовніші незалежно від віку.
Щодо колективу, то до нього входять: Олександр Єфімов, Юрій Кириченко, Олександра Слатвицька, Максим Урда, Ганна Коліс, а також усі без виключення директори та тренери спортивних шкіл. І мені трішки доводиться брати участь (прим. посміхається).
Серед планів на найближчі декілька років – налаштувати відносини між школами, суддями, організаторами до найвищого рівня. Хочеться, щоб ніхто не ставив запитань по типу «А чому так? А чому не так?». Хоча скоріше за все це неможливо, але спробувати їх мінімізувати необхідно.
Початок змагань вже продемонстрував нам і деякі помилки, і недопрацювання, які ускладнюють життя і шкіл, і тренерів, і організаторів. Моє життєве кредо «Все геніальне – просто!», тому наше завдання зробити все просто геніально. (прим. посміхається)
Більш конкретно про плани поговоримо окремо, але вони точно є. Особливо щодо розширення географії команд.
За які кошти існує менеджмент УМХЛ? На цю тему останнім часом багато ходить багато чуток. Ви можете їх розвіяти?
ФХУ, як відомо, громадська організація, яка залучає спонсорів та партнерів до розвитку хокею в Україні.
Світова практика формування бюджету будь-якого спортивного заходу – це грошові внески учасників змагання, організаторів та спонсорів. Ми посилено працюємо над їх пошуком. І першим нашим партнером стали «PariMatch Foundation». Ми дякуємо їм, адже разом ми зробимо якісний продукт, яскраву картинку, яка, сподіваюсь, зацікавить нових бажаючих підтримати розвиток хокею в Україні.
Усі дії учасників процесу виконуються останні декілька років на волонтерських засадах, але у всіх є сім’ї, діти і безумовно, за свій витрачений час кожен повинен отримати винагороду. Але ми на початку шляху, а як відомо, на старті завжди складно. Мине рік, чи два і все стане логічним і правильним.
Говорять, що український хокей зараз знаходиться не на найкращому рівні… Яка Ваша думка щодо цього?
На це запитання можна дати математично обґрунтовану відповідь. Якщо б всі бачили суть проблеми розвитку хокею, то не було б розмов щодо до його неналежного стану. Можливо це помилка співробітників ФХУ. Вони не вели пояснювальну роботу.
Давайте повернемося в історію. Українська збірна вийшла в еліту світового хокею у 1999 році і втримувала свої позиції до 2007 року. Якщо уважно проаналізувати якими силами Україні вдалося це зробити, то стає ясно, що всі гравці до 1980 року народження, нехай вибачать мене поодинокі виключення, складали базову частину збірної України з хокею. Вихованці радянського хокею, які отримали спортивну освіту в Києві, Харкові, і поїхали грати за різні клуби СРСР і світу, завжди повертались пограти за збірну.
До 1991 року в Україні було близько 6-7 льодових арен, де готувались хокеїсти. Сьогодні статистика говорить, що на одній ковзанці можуть займатися 200 хокеїстів різного віку. І оскільки кожного року одні йдуть, а інші приходять, набираються малюки, таким чином, маємо приблизно 1500-2000 хокеїстів на момент розвалу СРСР. Хокеїстів, які пройшли прекрасну школу видатних тренерів, хокеїстів, які мали практику у вищій лізі СРСР, НХЛ, інших лігах Європи. Саме цими силами в 1999 році вдалося пробитися в еліту і протриматися там стільки років.
Повернемося в 1991, формування України як нової держави. З різних причин з країни виїхало багато спеціалістів – тренерів, хокеїстів. Спорт, в принципі, перестав бути потрібним. Так до 1999 року (нагадую, що це рік виходу в еліту) в Україні залишилось 3-4 діючі арени і кількість тих, хто займається хокеєм зменшилася в 2 рази. Хоча я думаю навіть більше, ніж в 2 рази, але у мене немає точної статистики. Пригадую, що в 2000 році хокеєм займалися у нашій країні не більше 700 людей. Відсутність конкурентного національного чемпіонату, падіння масовості, небажання розвивати будь-що, крім футболу призвело до вибуття нашої збірної з топ-дивізіону. Так як підготовані в СРСР хокеїсти завершували свою кар’єру, а Україна не змогла підготувати гідну зміну в роки становлення своєї державності.
Що ж сталося далі: у 2007 році Кабінет міністрів затвердив державну цільову програму відповідно до якої почалося будівництво нових спортивних споруд із штучним льодом в Україні. Початок було покладено і встигли побудувати 11 ковзанок (ще одну недобудували у Севастополі, та дві повинні були реконструювати – київський Палац спорту та Палац спорту «Дружба» у Донецьку). Додаємо ще приватні арени побудовані за той час, і у сумі маємо більше 20 ковзанок і близько 3 000 дітей, які займаються хокеєм в країні. Але це навіть в 2 рази більше, ніж у радянській Україні.
Далі статистика говорить, що масовість збільшується. А сьогодні, наприклад, кількість гравців 2011-2012 років народження взагалі дуже радує. Тому логічно, що коли хлопці спочатку дійдуть до збірної U18, потім U20, а згодом потраплять в головну збірну, яка і зможе повернутися в еліту світового хокею. Але буде це не раніше, ніж через 7-10 років системної роботи. Коли, я вважаю, гравці успішного 2000 року народження будуть в авангарді чоловічої збірної команди, а 2003 і молодші будуть підстраховувати.
Масовість дасть результат у будь-якому виді спорту. Для розвитку хокею потрібно побудувати більш широку спортивну інфраструктуру!
Будівництво спортивної інфраструктури. Що можете сказати про нові умови?
Можу сказати, що з вище описаного мною – потрібно будувати льодові арени як тренувальні, так і мультиплекс арени. Необхідно це робити, інакше ніякий спорт на світовому рівні нам не світить. І я маю на увазі не тільки хокей, а й взагалі льодові види спорту.
Для прикладу наведу два міста з мільярдними бюджетами. Київ, де в 2011 році через будівництво олімпійського стадіону знесли льодову арену. І обіцяли відновити її біля «Олімпійського» після Євро-2012. Майданчик залишився, а арену ніхто не будує і не збирається.
Харків. Там взагалі супер історія з початком приватного інвестування в будівництво мультиплекса на 6000 глядачів. Почали в 2013 році і швидко закінчили через відомі усім нам причини. Але сьогодні там вже будуть будувати житло чи магазин. Нікому не цікаво інвестувати у майбутнє країни. Всі хочуть тут і зараз. Нам необхідна державна політика, яка буде змушувати на місцях займатися спортивною інфраструктурою, яка у майбутньому принесе Україні в рази більше, ніж магазини і житло.
Для мене стало шоком і прикладом місто Талінн, столиця Естонії, з населенням більше 400 тисяч людей, де побудували арену з 4 льодовими майданчиками, і одна з них вміщає 6000 глядачів. Це дійсно шок. Можна за 2 роки з бюджету, не побоюсь, будь-якого міста, такого як Київ, Харків, Одеса, Львів побудувати такі об’єкти.
Вищезгадану програму розвитку хокейної інфраструктури закрив Уряд Яценюка, якщо я не помиляюсь, у 2014 році, зупинивши її фінанс по відомим нам причинам. Країна не отримала майже 40 льодових арен.
Тільки уявіть, наш президент Володимир Олександрович Зеленський робить своїм пріоритетом будівництво льодових арен, басейнів, закритих залів для волейболу, баскетболу, футзалу, бадмінтону, реставрацію легкоатлетичних стадіонів. Що станеться в Україні з нацією, яка займається спортом? Ух, це буде спортивний бум, так як потенціал українців величезний. І я дуже хочу, щоб його нарешті почали застосовувати.
Влітку багато говорили про збірні у різних вікових категоріях. Як проходить робота у цьому напрямку?
Так, говорили, але це виявилося не так просто, як очікувалося. Головне – це людський фактор, яким потрібно займатися на початку роботи УМХЛ. Але сподіваюсь, що цьогоріч 3 вікові категорії (2004, 2007, 2008) ми таки охопимо. Комітетом дитячо-юнацького хокею було визначено формулу призначення головного тренера збірної відповідного віку – переможця попереднього року. Ми намагались притримуватися даної схеми, однак, на жаль, ця формула не працює через різні індивідуальні складності – то тренер перейшов тренувати іншу вікову категорію, то з особистих причин не може тренувати команду. Кожне питання ми ставимо на голосування і обговорюємо з членами комітету. Моя роль, виключно, адміністративна і в спортивну складову я не лізу.
Найближчим часом будуть опубліковані анонси про те, що відбувається в цих вікових категоріях, і будемо разом рухатися.
Окремо, я хотів би подякувати батькам. У наш час велика відповідальність падає на їх плечі. Вони відіграють важливу роль у розвитку українського хокею. На підсвідомому рівні люди сприймають це, як обов’язок – дати своїй дитині ще й спортивну освіту. Тому потрібно забути радянське минуле, а розуміти те, що гроші, які батьки платять за свою дитину, йдуть не тільки на нього/неї, а й на розвиток хокею в цілому. Так у всьому світі!
Для кращого розуміння додам, що якщо не ми, то нікому крім нас – фанатів хокею, у тому числі ветеранів, батьків юних хокеїстів – цей вид спорту поки не потрібен. Важливо об’єднатися і рухатися разом вперед, як ми і робим вже не один рік. Перемоги прийдуть, я у цьому впевнений!
Участь українських команд в іноземних чемпіонатах чи турнірах – це йде на користь хокеїстам? Чи навпаки їм згодом складно брати участь у національних змаганнях?
Відповідно до статуту Міжнародної федерації хокею усі команди, які знаходяться під юрисдикцію ФХУ чи федерації іншої країни, які є її членами, повинні отримати погодження. Що і як вони збираються робити, де грати, яким складом, хто відповідальний і т.д. – надаючи таку інформацію ФХУ погоджує дані дії і усі команди отримують дозвіл на виступ, наприклад, в Карпатській хокейній лізі чи у білоруському чемпіонаті. Так само і ліги, які на території України хочуть провести турніри, повинні дотримуватися і погоджувати свої заходи. Там дещо інша форма, але все це бюрократичні формальності, які змушують нас працювати з паперами і я вважаю, що це правильно.
Я завжди за позицію «Усім дозволяти все!». І ось вже декілька років я тільки і займаюсь пояснювальною роботою з тренерами, а тепер вже необхідно це пояснити батькам, яким здається, що якщо вони платять, то і «музику замовляють». Це зовсім не так.
Хокейний світ досить дорослий і за роки випрацював ряд правил, який обійти неможливо, незалежно від того, хто платить. Ніхто палки в колеса не вставляє і ніколи не буде. Але формальностей дотримуватися потрібно. Не можна забороняти. Так і вийшло з одним з клубів, який в категоричній формі хотів їхати на турнір, куди ми хотіли відібрати збірну усіх клубів. Так би мовити, зібрати найкращих і спробувати гарно виступити, однак клуб категорично відмовився в цьому брати участь, а в ФХУ дали дозвіл, а ось ймовірно збірна клубів на цей турнір потрапити вже не зможе. Нам ще не відмовили, але на всі надіслані листи приходить одна відповідь – «Очікуйте!». Хоча вже сьогодні ясно, що навіть отримавши позитивну відповідь, ми вже не встигнемо оформити всі документи.
Тому я прихильник спільних дій. Може ще не час, але сподіваюсь, що колись учасники процесу це зрозуміють. Ми точно всі за український хокей, якщо зробимо десь помилки, не боїмося визнати і виправити.
Як ви вважаєте, скільки ігор за сезон має зіграти гравець?
Існує навчальна програма для дитячо-юнацьких спортивних шкіл, затверджена Міністерством спорту та Федерацією хокею. Там все написано..
Для кожної вікової категорії різна кількість матчів, але, у цілому, моя думка – не більше 60 за сезон. Для молодших вікових категорій – 20 ігор за сезон. Для старших більше. Існує тонка грань, адже в іграх відпрацьовують майстерність, а якщо нею не займатись, будуть закріплятися помилки. Варто прислухатися до тренера, якому батьки довірили свою дитину.
Хочу сказати всім батькам, найголовніше досягнення у вихованні спортсмена – виростити його фізично здоровим і спортивно підготовленим. Я знаю, про що говорю. Адже я сам батько хокеїста і сьогодні, пройшовши шлях у 8 років, розумію, що найголовніше – не кількість матчів у сезоні, не кількість закинутих шайб чи результативних передач, головне – здоров’я дитини. Якщо вам вдається цього досягнути, тоді ви супер мама чи тато і виховуєте супер людину, а це дуже важливо у нашому житті!
А якщо дитина здібна зірочка, тоді її точно помітять і в майбутньому вона буде прославляти Україну на світовій хокейній арені!
