Підбиваємо підсумки юнацького чемпіонату світу в дивізіоні 1А разом з капітаном нашої збірної Савелієм Сухицьким. Для нього цей турнір став заключним на рівні U18, то ж про команду, отримані на матчах емоції та підсумок юнацької частини карʼєри – читайте в нашому інтервʼю.
НТЗ був поділений на дві частини: Будапешт і Секешфехервар. Розкажи про кожну окремо.
В Будапешт я приїхав з двома днями запізнення й потрапив одразу на дуже інтенсивні тренування, які були направлені на фізичну підготовку команди за максимально короткий період для максимально хорошого результату. По суті, весь перший тиждень складався з фізичної роботи як і в залі, так і на льоду. В нас не було такого серйозного відпрацювання тактики як зазвичай, не напрацьовували гру в нерівних складах. Не скажу лише за тренування, коли я, Гапоненко, Кураєв і Виставкін працювали в залі, поки інша частина команди була на льоду і збирала речі, можливо, тоді вже закладали тренери якусь тактику.
Після переїзду в Секешфехервар ми мали досить мало часу, аби розкататись, відчути той досить своєрідний лід, шайбу та ковзани. І вже від першого тренування ми розпочали повноцінно працювати над нашою грою і акцент тренувань з фізики перейшов на тактику.
Щодо товариських матчів. Поразка проти Угорщини в основний час і досить складна перемога над словенами в серії булітів. Що можеш сказати про ці матчі?
Щодо угорців, то був мандраж і острах шайби, але це нормально, таке було в кожного, хто вперше приїжджає на збір перед чемпіонатом світу. В цьому, до речі, велика перевага товариських матчів, бо значний відсоток цього мандражу під час них і проходить. Тому вже на чемпіонаті світу ми вийшли на абсолютно іншому рівні порівняно з тими двома матчами. Для мене вони не були показовими, по суті, їхньою метою було зрозуміти тренерському штабу, хто підходить під нашу тактику і кого потрібно залишити у складі.
Ментально ті результати вплинули на команду?
Думаю, коли ми подивимось на рахунки, які були на чемпіонаті світу, то зможемо переконатись, що ментально на нас це ніяк не вплинуло. В тих матчів було своє завдання, вони їх і виконали.
Щодо впливу. На твою думку, турнір Дзурілли в лютому допоміг?
Впевнений, що так. Після цього турніру хлопці почали вірити, що раз ми обігруємо німців і словаків, то в квітні зможемо обіграти і казахів, та і з данцями, яких ми перемогли минулого року, можемо боротись.
Тому сто відсотків цей турнір допоміг більше ментально, ніж фізично чи тактично підготуватися. Тактично точно ні, в нас там не було часу ґрунтовно розбирати тактику, там працювали на тому, що ми знали зі всіх попередніх зборів, а більше вже отримали перед чемпіонатом світу.
За тобою ще з літа закріпився статус капітана юнацької збірної. Готуючись до збору, ти налаштовувався по-особливому?
По суті ні. Я прийняв ту відповідальність, яку на мене поклав тренерський штаб. Після чого своєю грою і всіма діями поза льодом показав, що цю роль мені довірили не дарма. Думаю, і мене непогано вийшло.
В збірній були гравці 8/9 років народження, які весь рік працювали як U17. Не створювало це розʼєднаності в колективі?
Насправді так. Відчувався розкол між двома роками, особливо коли згадати ще наші спільні збори в Трнаві.
Але ми зробили багато командних зборів, обговорили всі деталі, аби обʼєднати нас і подружити всіх між собою. Намагались проводити якомога більше часу всією командою, а не окремими компаніями. Думаю, що заходячи на чемпіонат світу ми вже не були просто компанією, а дійсно командою, яка мала одну спільну мету.
Розкажи про команду перед початком чемпіонату світу. Які були настрої, про що говорили, як налаштовувалися?
Та нічого особливого. Звісно, хто грав на чемпіонаті світу вперше, то в них був мандраж, хтось відчував на собі більше відповідальності, а лідери розуміли, що їхнє завдання – вести команду. Кожен підійшов до чемпіонату світу в своїй найкращій формі, тут мова навіть не так про фізичне, як про моральний стан. Кожен готувався показати свій максимум.
Звісно, разом ми працювали над тим, аби ментально команда підійшла до турніру в найкращій формі, але це вийшло тільки за умови, коли кожен був готовий індивідуально.
Загалом в хокейній спільноті ходили фрази, що U18 без 2006 року не буде такою ж сильною. На тебе особисто це впливало?
Думаю, що всій нашій спільноті абсолютно зрозуміло, що 2006 рік один із найсильніших років народження за останній час. Так, такі чутки я знаю, але це жодним чином нічого не змінило в моєму відношенні до нашої команди, це були всього лише слова. По суті, вони ж базувались на декількох гравцях, які, можливо, грають в кращих лігах, але глобально це нічого не змінило і наша команда довела це своєю грою.
Перед тим як перейдемо до матчів. Як ти можеш порівняти ці два чемпіонати світу: коли ти титульного року і коли молодший?
Звісно цього року я відчував значно більше відповідальності, але також я відчував себе більш впевнено, бо за цей рік я набрався досвіду. Тепер я виходив на лід з позиції лідера, а не з позиції, що моє завдання – допомогти лідерам. Тепер моїм завданням було створити гру, а не допомогти тим, хто вже її створив.
Як і на U20, так і на U18 ти в нападі. Чи виходить переключитись під інше амплуа?
Зрозуміло, що це дуже складний момент. Переключитись важко, але це рішення тренерського штабу і я працюю там, де мене поставив тренерський штаб. Для нас хокей вже це не дитяче хобі, а робота, до якої ми маємо підходити професійно. Тому відштовхуюсь від завдання, яке перед мною поставив тренер.
Як ти думаєш, в захисті ти б допоміг команді більше?
Сто відсотків, бо все ж я захисник, як би дивно це не звучало після двох чемпіонатів світу в нападі (сміється). Але повторюсь, це рішення тренерського штабу і воно не має піддаватись критиці, а лише бути прийнятим, опрацьованим та виконаним.
Підсумуємо всі матчі одразу. Проти кого матч був очікуваний, проти кого було грати найпростіше і хто був найскладнішим в плані гри суперником для нашої команди?
Розпочнемо з найпростішого, я б сказав ейфоричного матчу для нас: матч-відкриття проти Угорщини. Тоді ми грали на неймовірних емоціях, кидки в тому матчі були 52 на 19. Це ейфорія й неймовірний заряд як і на льоду, так і в роздягальні.
На жаль, цієї ейфорії вистачило лише на один матч, залишити її на весь чемпіонат світу нам не вийшло. Думаю, що підсумок гри проти Данії якраз був результатом нестачі наших емоцій, а не майстерності чи інших скілів. Недарма тренерський штаб нам постійно після гри казав берегти емоції до наступної.
Всі ми чекали матчу проти Казахстану, всім цікаво було проти них зіграти. І це був той вечір, де кожен зробив все, аби показати нашу найкращу гру і завершити цей чемпіонат світу на мажорній ноті. А щодо інших матчів не можу навіть нічого сказати: зібрались і виграли, це найголовніше. Ось так пройшов наш чемпіонат світу.
Це була перша перемога нашої U18 над казахами. Цей факт додавав мотивації?
Ні, просто приємно було їх обіграти, а те, що ми їх не обігрували на жодному рівні останні 20 років, я дізнався лише після матчу.
Розкажи більше, в які моменти ти по-справжньому відчував, що колектив навколо справжня команда?
Думаю, ми відчували це завжди, звісно, були питання, які ми намагались вирішувати, але команда в нас була постійно. Особливо ми це відчули після матчу проти Угорщини, коли ми в них же вдома переїхати їх катком.
Повернусь ще до матчу проти Данії. Тоді ми були дуже заряджені, але в хокеї, я думаю як в будь-якій сфері життя, присутні завжди два фактори: важка праця і вдача. На жаль, проти Данії в нас був перший фактор, але не другий. Але я не хочу виправдовуватись, треба було реалізувати свої моменти.
Чи було щось в команді на льоду чи поза ним, що тебе здивувало або таке, що ти запам’ятаєш надовго, крім результатів матчів, само собою
Однозначно перший тиждень зборів в Будапешті і особливо тренування Олександра Васильовича на велосипедах. Це було дуже дієво, дуже цікаво, але і дуже важко.
В один рік ти став чемпіоном з U20 і віцечемпіоном з U18. Медалі однаково цінні чи все ж щось для тебе цінніше?
Та ні, вони абсолютно однаково важливі для мене. Звісно хотілось би виконати поставлений результат зараз і вийти в еліту. Але я думаю, що ми зробили свій максимум в цьому сезоні і сподіваюсь, що U18 наступного сезону зможе стрибнути вище. А ми з U20 теж не будемо здавати назад.
Це був твій останній юнацький чемпіонат світу. Як би ти підсумував цю частинку свого шляху для себе?
Неймовірні спогади, чудовий досвід, який допоміг мені вирости не лише як хокеїсту, а як і особистості. Пройшов багато зборів і познайомився з новими людьми. Я відчуваю, що в цьому середовищі я по-справжньому виріс.
Я дуже радий, що зміг стати частинкою команди, яка повертає інтерес українських вболівальників до хокею. Радий, що на нас дивилась вся Україна, коли на трибунах бачили людей з нашими прапорами. І найцінніше було розуміти, що на нас дивляться зараз ті, хто захищає нас на передовій. Щасливий усвідомлювати, що ми кожним нашим матчем могли хоч трошки відволікти і принести позитивних емоцій.
