Савелій Сухицький: «Практично у кожному матчі ми показували стабільність, тому найчастіше перемагав той, хто сильніший духом, а в цьому аспекті ми були сильніші за будь-яку команду на цьому чемпіонаті світу»

Оборонець юнацької збірної України, володар срібної медалі на чемпіонаті світу в дивізіоні 1А – один із нечисленних представників італійського хокею серед українців. До початку повномасштабного вторгнення Сава представляв дитячі команди київського «Сокола», чиїм вихованцем він є. Після лютого 2022 року хлопець перебрався до італійської Аости, за команду різних вікових категорій якої й виступав попередні два сезони.

Про перші міжнародні турніри, конкуренцію серед хокеїстів 2007 року, Італію та юнацький чемпіонат світу – у матеріалі.

Як ти прийшов на хокей?

Думаю, традиційна історія, коли стояв вибір між футболом та хокеєм. Оскільки я побачив, що багато хлопців йде в футбол, а я хотів спробувати щось правда цікаве, тому і пішов  в хокей.

Привів на оболонську ковзанку мене тато, так в 7 років я потрапив в ДЮСШ київського «Сокола», звідти й почалась моя карʼєра.

Ти обирав своє амплуа, чи це було рішення тренера?

Не знаю навіть, одного разу тренер поставив в захист, мені вдавалось. Пробував грати на різних позиціях, але в захисті сподобалось найбільше. Найкраща позиція, по моєму (сміється).

Чи був твоїм одноклубником хтось із партнерів по збірній, або ж серед кандидатів до збірної?

Багато хлопців насправді. Я часто грав за «Сокіл» 2006 року народження, тобто за команду на рік старших, там познайомились з Гавром Сімчуком, Германом Росстальним і Микитою Бондарєвим.

Розкажи про дитячі змагання в Україні того часу. З ким «Сокіл» конкурував, що здобували, що взагалі запамʼяталось найбільше?

Ну найцікавішим завжди було київське дербі між «Соколом» та «Крижинкою» між нашим 2007 роком. В нас була своя хокейна війна, особливо проти Андрія Виставкіна, який був найкращим гравцем «Крижинки». Окрім них завжди було цікаво грати проти харківського СДЮШОР, де грали Коля Косарев і Міша Гапоненко. Ці матчі проти них завжди були цікавими навіть на дитячому рівні.

Цікавого у нас було багато, але от золотих медалей не було. Памʼятаю, що вийшли одного разу до фіналу і програли «Дніпру», здається.

В сезоні 19-20 ви брали участь в міжнародному турнірі в Квебеці. Що згадаєш про ту поїздку? Хто був суперниками?

Це найважливіший дитячий хокейний турнір в світі, куди запрошуються найкращі клуби і розподіляються по лігах. Ми грали в AAElite. Якщо чесно, не памʼятаю як ми тоді закінчили, але у своїй лізі ми програли команді, але потім здобула там перемогу.

Виходить, що першу гру ми програли, другу, третю і четверту виграли і пʼяту теж програли. А тоді ми поїхали кататись на санках, це я памʼятаю найкраще (сміється).

В нас хороша команда тоді була, зібрали хлопців 2007-2008 років народження. Там був ще Андрій Виставкін, з яким ми познайомились коли грали за «Дніпро» на одному з турнірів. Але тут вже почали краще спілкуватись. Загалом там багато хлопців тоді грало, які на слуху зараз, але сходу нікого крім Виставкіна не згадаю.

Можна зробити висновок, що з Андрієм ви досить часто перетинались. Підтримували весь цей час контакт?

Звісно, постійно на контакті, можемо попереписуватись, якісь смішні відео надіслати. Тут так, ще до юнацької збірної було все супер.

В сезоні 21-22 став ти виступав на збірну U15. Розкажи більше, що це був за турнір?

Це був World Select Invitational, для участі у якому запрошують найбільш перспективних гравців. На ньому завжди багато скаутів, тому дуже часто хлопці за його підсумками отримують дуже вигідні для своєї карʼєри пропозиції.

Дуже сильний турнір, ми приїхали і програли всі матчі шведам. Ну, вони були на рік старші, але все ж. Досвід фантастичний був для нас малих, тим паче, що грали тоді в Стокгольмі. Тоді Андрія Виставкіна вже не було (сміється).

З цього турніру, щось окрім результату, відклалось в памʼяті?

Та важко щось одне виділити насправді. У нас і тренери на тому дитячому рівні, де я грав, завжди були крутими спеціалістами. Це і Денис Вовк, і Олександр Матвійчук. Два професіонали своєї справи, які знали як підібрати до нас підхід. Дуже приємно було з ними працювати.

Що запамʼяталось? Навіть сказали важко, правда, той турнір відклався в памʼяті високим рівнем гри і майстерністю шведів.

Можливо, щось для тебе особисто турнір показав?

Так, розуміння, що поки що я в хокеї ніхто (сміється). А якщо серйозно, то я тоді не просто зрозумів, що є куди рости, а побачив на прикладі, що рости ще на метри три як мінімум.

Далі в твоєму житті зʼявилась Італія. Можливість заграти там зʼявилась після початку повномасштабної війни?

Так, у лютому 22 року довелось виїжджати. Федерація надала можливість виїхати за кордон і продовжувати займатись хокеєм там. Я не обирав куди, зʼявилась можливість в Італію, так і поїхав у першій групі серед тих, кого сюди туди перевезли.

Нас всіх доставили до одного міста, а далі мене вже забрали в Аосту, де живу й досі. Тут я провів свої останні два сезони.

Перші дні в Італії. Наскільки важко було адаптуватись?

Ми їхали разом ще з двома гравцями з «Сокола», один з них в Італії пробув недовго, інший залишився. Ну загалом адаптуватись було досить легко, бо ми з іншими хокеїстами жили в одному коледжі. Добре, що нас було декілька українців і ми могли триматись разом хоча б перший час. Десь вже за три-чотири місяці я вивчив мову, тому з цим важко не було. Мав команду, міг грати в хокей, все, що треба в мене тоді було.

В сезоні 22-23 ти грав за U17 та U19. Тобто паралельно виступав за дві вікові категорії?

Так, я грав тоді в обох командах.

Досить помітна різниця по очках (18+13 – 1+2). Вже ж такому юному віці навантаження U19 було не повністю під силу?

Та ні, тут питання в кількості ігрового часу, який мені давали тренери. В U17 його було достатньо, тоді як в U19 на лід я виходив не так часто. Але це нічого страшного, оскільки моя U19 тоді була ще попереду. А U17, нічого такого, я просто виходив на лід й робив те, що мав робити.

Окрім того, ти заграв за основну команду Аости…

Так, але тут теж зіграв мало матчів. Ну загалом я не міг грати через вік, оскільки мені виповнилось 16 лише в листопаді. Зіграв десь 5 матчів і грубо кажучи від того часу розпочався плей-оф. В загальному я відіграв за дорослу команду 9 матчів в цьому сезоні.

Чи хочеш в перспективі спробувати себе в іншій країні?

В перспективі все можливо, тому працюємо і в першу чергу над своєю майстерністю.

Твоїм першим серйозним змаганням у складі збірної був турнір в Попраді? Вже зробив певні висновки, яким був цей турнір?

Я зрозумів, що дуже важливим є твоє налаштування і те як ти підходиш до гри. Коли тренери дають установку, ти її не просто слухаєш, а чуєш, запамʼятовуєш і повністю виконуєш. Я намагався все виконувати, тому і гра пішла тоді добре.

Абсолютно в рівній грі ми тоді пройшли німців, що не вийшло зробити на чемпіонаті світу, не знаю, можливо не пощастило, можливо, ми не зробили тоді щось те, що зробили в Словаччині, але факт залишається фактом. Це був наш найкращий матч на тому турнірі. Перемогли японців і показали дуже хороший рівень зі словацькою U20, ніхто тоді від нас такого не очікував. Ну і U18 словацька нас похоронила, думаю все ж зіграла втома. Перший період ми тоді їх навіть перекидали і до 1:1 гра була рівна, але потім все пішло так, як ми памʼятаємо.

Після Словаччини очікувано було отримати запрошення на збір в Будапешті?

Ні, звісно. Я туди їхав, аби показати свою найкращу гру і мене помітили, а потім вже буде як буде. Так і сталось, мене помітили.

Розкажи про сам збір. Можливо запам’ятався тобі чимось?

Ну в першу чергу це роботою нашого тренера по індивідуальній підготовці Данила Ігнатьєва. Його тренування дуже допомогли на чемпіонаті світу, особливо тримати темп у матчі проти німців.

Що мені запамʼяталось? Атмосфера команди. Особливо на навчальних семінарах, там ми згуртувались як команда і почали рухатись далі не як звична U18, а як збірна України, яка претендувала на перемогу на чемпіонаті світу.

Чи були ті, з ким ти ще з Будапешта найкраще знайшов спільну мову?

Так, Андрій Виставкін і Коля Косарев (сміється). Та ні, якщо серйозно, то це те, про що я казав, ми були справжньою командою, чимось більшим за просто колектив. Я не згадаю жодного гравця, до якого я не міг підійти, щось сказати чи пожартувати.

Далі Данія і два товариські матчі. Якщо першим суперником була Японія, то другим команда, яку обіграли з 10:0. Що ти можеш сказати про той матч як завершальну товариську гру перед стартом ЧС?

Думаю, що будь-яка гра є важливою. Нам в будь-якому разі треба було зіграти, аби зрозуміти тактику, відчути борти, налагодити ігрову комунікацію між собою. Та і для тренерів ця гра була необхідною, аби зрозуміти з ким попрощатись. Тому я впевнений, що ті ігри потрібні були як проти японців, так і проти другої команди. Все ж ми змогли відчути один одного краще, та і для хлопців, які грали в більшості це було дуже важливо.

Не новиною для команди було, що не всі гравці потраплять до основного складу. Переживав за себе чи був впевнений?

Переживав, особливо після Будапешту. Там ми зіграли матч між собою і це була моя найгірша гра за всю історію моєї участі в збірних. Але потім на товариських матчах я показав стабільність, що тренерським штабом дуже цінується.

Пройдімось по всіх матчах ЧС. Японія, 4:1, щось відрізнялось від товариського?

Памʼятаю, що японці на лід вийшли дуже агресивними, але ми їм одразу показали, хто сьогодні має виграти. Єдине, чим цей матч відрізнявся від товариського, то це те, що не вони додали в третьому періоді, а ми. Я думаю, що це зіграло ключову роль для нашої збірної на цьому чемпіонаті світу, що з кожним періодом ми не збавляли, а лише додавали, особливо в третьому відрізку.

На чемпіонатах світу Україна всіх рівнів вже досить тривалий час не обігрувала Японію, проте вашій збірній нарешті вдалось перервати цю серію

Так, я чув про це і це не може не тішити. Але наша перемога тут абсолютно заслужена. Ми вийшли і показали, хто тут Україна, а хто Японія.

Далі була Данія, яка до початку чемпіонату вважалась одним із фаворитів…

Коли ми прийшли на арену і я побачив вперше тренування данської збірної, а вони біжать на супер швидкостях. Коли ми вийшли вже на гру, я зрозумів, що вони бояться грати в тіло і ми своїм фізичним контактом і завдяки нашим крупним нападникам розмазували їх по склу просто. Думаю, що цей матч ми відіграли дуже добре.

Кажуть, що титульний, 2006 рік, для данського хокею не сильний і в цьому причина такої гри

Звісно, тут має пояснювати це тренер збірної Данії, але я б не сказав, що вони були такою слабкою командою, зовсім ні. Так, було те, чим їх можна було легше обіграти, але давайте згадаємо матч проти Німеччини і те, що вони там ледь не створили диво.

Як команда проводила свої вихідні?

В нас була традиція ходити гуляти до моря. Ми багато говорили, багато фотографувались, мали якісь свої жарти та історії.

Загалом ця збірна зі сторони виглядала дуже згуртованою. Чи були у вас якісь спільні традиції перед матчами чи щось схоже?

Та, мабуть, тільки класична традиція всіх наших збірних: після розминки ставали в коло, наш капітан, Олексій Євтєхов, підбирав правильні мотиваційні слова, ми заряджались один одним і йшли розривати лід і суперників на льоду.

Єдине втрачене очко. Матч проти Німеччини. Як команда після гри реагувала на той овертайм?

Команда дуже засмутилась, деякі гравці собі місця не знаходили. Але те, про що я і говорив, у нас була команда, яка стояла один за одного. Тренерський штаб підтримав кожного з нас і не дав нашому українському вогнику, який палав на тому чемпіонаті світу, згаснути.

Я впевнений, що через нашу взаємну підтримку між хлопцями і колосальну підтримку тренерського штабу ми змогли знайти в собі сили взятись за голову заново і здобути наступні дві перемоги.

Цей матч для тебе склався особливо негативно. Удар, через який ти не зміг зіграти проти Угорщини. В який момент він пішов поза правилами?

Я думаю, що там дещо не пощастило і йому, і мені. Він заходив на віраж, я це побачив, вирішив закрити зону і пішов в силовий контакт, загалом я там дещо запізнився, але я бачив як він почав перестрибувати мене і в процесі цього підіймати коліно, в цей момент удар і відбувся. Я не знаю, куди я йому попав, але в якусь частину ноги. Я  відчув, що удар був дійсно сильний, коли падав. Я розумію, що це було грубо, але в мене не було мети зробити йому боляче, я робив все для того, аби це був чистий силовий. Шкода було потім бачити хлопця на милицях.

В таких випадках, як ти, як спортсмен, почуваєшся?

Мені шкода, дуже шкода. У нього точно сімʼя дивилась цей матч, а тепер він не зможе грати на чемпіонаті світу. Це дуже важко. На нього ставив тренер, він тоді був автором єдиної закинутої шайби, гравець провідної ланки. Уявити тільки, коли в нас хтось з хлопців, на яких ставив тренер, наприклад Ілля Шибінський, випаде, це дуже серйозна втрата.

Окрім гри завжди важлива людськість, так, момент ігровий, але як хокеїст, який може опинитись на його місці, мені дуже ніяково від цього. Сподіваюсь, його відновлення пройде добре.

Матч проти Угорщини ти дивився з трибун. Що можеш сказати зі сторони про той матч з рахунком 7:4?

Я переживав значно більше, ніж якби бав участь у тому матчі (сміється). Шалений матч, шалена кількість голів. В мене навіть слів не вистачає описати це все. Але те, що мені найкраще запамʼяталось, то це момент Льоші Євтєхова, коли він здіснив дуже хороший і прицільний кидок, але в порожні ворота не попав. Я тоді думаю: «Льоша, що ти робиш…». Але слава Богу, він потім реабілітувався.

Угорці чимось нагадували по грі нас, але я їх можу схарактеризувати тим, що вони дуже вʼязка команда, постійно біжать, навʼязуються. З таким важко грати. А те як вони скористались більшістю, зняли воротаря та відіграли 5 хвилин таким високим темпом, це дуже хороший результат.

Завершальний матч чемпіонату світу. Австрія, яка мітила на срібні медалі. Як ти думаєш, чим саме ми їх обіграли?

Думаю, що наша збірна на тому чемпіонаті світу показала стабільність. У всіх матчах, окрім Угорщини, там, мабуть, зʼявились зайві емоції, ми показували рівну хорошу гру. Тому я думаю, що завдяки нашій стабільності, вдалій тактиці та детальному розбору їхньої гри ми тоді обіграли Австрію. Помітно було, що нашу гру вони також добре розібрали, тому це була гра, аби довести, хто сильніший духом, а в цьому аспекті ми були сильніші за будь-яку команду на цьому чемпіонаті світу.

Але ключовим залишився вечірній матч Данія-Німеччина. Коли Данія вела в рахунку, були надії, що золото буде нашим?

Так, само собою. Ми сиділи і думали, що ще декілька хвилин і ми в еліті наступного року. Але, на жаль, дива трапляються дуже рідко.

Я вірю, що на цьому чемпіонаті ми показали наш максимум, можливо, десь нам не пощастило, але все-таки ми показали дуже хороший результат, як я читав, найкращий за останні 15 років.

От про це й хочу тебе запитати: срібло і найкращий результат України за 15 років. Що це означає для тебе?

Перш за все, це загальне розуміння того, що хокей в Україні це не якийсь жарт, а дійсно той спорт, який розвивається і його треба розвивати тільки більше. Війна внесла дуже багато змін в життя кожного українця, але завдяки тому, що нас захищають, ми можемо продовжувати представляти Україну на міжнародній хокейній арені і приносити задоволення від результатів збірної кожному українцю.

Зараз наша команда зібралась в більшості з гравців, які вимушено шукали новий дім за межами України після початку повномасштабного вторгнення, але ми ніколи не забуваємо хто ми, який герб захищаємо і завдяки кому можемо грати.

Цьогорічна U18 показала, що в українських збірних є майбутнє і воно дійсно дуже світле

Сподіваюсь, що гравці всіх збірних України, і я в тому ж числі, продовжимо розвиватись як хокеїсти високого рівня. Те, що ми показали на цьому чемпіонаті світу це тільки початок нашого спільного росту. Я хочу, аби ми продовжили радувати наших вболівальників, захисників та всю Україну нашою грою. Ми змогли показати себе там, де від нас того не очікували. Нас ставили на передостаннє місце, а ми поборолись за вихід до еліти. Ніхто цього не очікував, думаю, навіть німці не думали, що боротимуться за «золото» саме з Україною.

На чемпіонаті був присутній Андреа Чеос, президент Італійської асоціації льодового виду спорту. Чи були знайомі ви з ним раніше?

Ні, ми з ним вперше зустрілись на матчі проти Угорщини. Я дізнався, що він з Асьяго, а я їздив туди грати. Ми з ним дуже добре поговорили, познайомились і досі підтримуємо контакт.

Як пройшла розмова?

Поговорили про хокей в Італії, про нашу збірну, про матч, який тоді тривав. Цікава розмова вийшла.

Контакт з людьми з подібним високим статусом допомагає тобі зрозуміти, що в Італії тебе підтримують?

Звісно, я з першого дня в італії відчував, що мене підтримують, а схожі контакти потрібні сто відсотків, особливо, коли розмови дійсно цікаві, а не вимушені.

Вся U18 цього року є перспективним складом на U20, як думаєш, що тобі потрібно, аби закріпитись у складі?

Як завжди показувати стабільність. Як я вже казав, це те, що хоче бачити тренерський штаб.

Я думаю ти вже бачив суперників на U18 на наступний сезон. Що думаєш?

Можу сказати єдине, що впевнений, що більшість казахів грає в російський МХЛ, де вони дуже сильно ростуть як гравці. Натомість наші гравці розвиваються в потужних переважно європейських хокейних структурах, тому, думаю, що Україна зможе дати бій як і збірній Казахстану, яка опустилась з еліти, так і Словенії, яка піднялась з 1В.

Які плани на найближче майбутнє?

Продовжувати розвиватись як хокеїст та представляти Україну на всіх рівнях, де гратиму. Показуватиму звідки я, хто поставив мене на ковзани і доводитиму своїм прикладом, що хокей в Україні є, він хорошого рівня і цей рівень тільки росте.

 

Вас може зацікавити