20-річний нападник Олександр Пересунько – один із найрезультативніших гравців збірної України U-18 та U-20. Попередні три сезони він відіграв у США та Канаді. І нинішній хокеїст мав би проводити в складі квебекської команди «Вікторіавілль Тайгерз», але корективи внесла пандемія COVID-19. Про нові виклики в українському національному чемпіонаті, виступи за «Донбас» і можливе повернення за кордон – в інтерв’ю Олександра з пресслужбою Федерації хокею України.
– Сашо, у Канаді доволі жорсткі карантинні умови зараз. Чи пам’ятаєш день, коли вперше ввели локдаун?
Настрій був тоді доволі незрозумілий – не було ясно, що чекає на мене далі. Спочатку думав, що це швидко скінчиться, що це все несерйозно. Однак потім призупинили НХЛ, почали закривати нижчі за рангом ліги – юніорські, молодіжні. Серед них була і моя. Тоді я ще думав, що мине місяць або два і все перезапуститься. Але потім керівництво чемпіонатів прийняло рішення, що відновлення ігор не буде, і всіх розпустили по домівках. У мене ж були проблеми з тим, щоб дістатись додому – до України не було рейсів, кордони закриті. До нас можна було потрапити хіба що пішки. Довелось добиратись через Францію. Звідти я полетів до Білорусі, а вже з Мінська мій друг привіз мене до кордону з Україною. Далі самостійно добирався.
– У жорстких карантинних умовах доволі складно тримати себе у формі. Як виходив із цієї ситуації?
Мені пощастило. У Канаді в мене вдома була зала, іноді вранці міг побігати на вулиці. Не льоду, авжеж, не тренувався, але фізичну форму підтримував. Я не квапився, розумів, що сезон почнеться в серпні або ж навіть у вересні. Тоді мені необхідно було відпочити. У червні, уже після повернення до України, іноді виходив на лід – покататись суто для себе. А вже в середині липня почав серйозно тренуватись.
Усе літо я був у Харкові, потім перебрався до Києва – тут кращі умови для хокею. Все-таки в Харкові зараз професійних команд немає. Не хотів, аби мій рівень гри деградував. Тож спочатку приїхав на збори до «Крижаних Вовків», потів приєднався в тренувальному процесі до «Сокола». Поступово думав, до якого ж клубу перейти.
– У вересні стало відомо, що ти будеш грати за «Вікторіавілль Тайгерз», але вже в жовтні тебе підписав «Донбас». Як так вийшло?
У вересні я прилетів до Канади. На руках у мене була купа паперів із підтвердженнями, що я хокеїст і виступаю за одну з місцевих команд. Після прильоту мене викликали в міграційну службу. Виявилось, що гра в хокей уже не є суттєвою причиною, аби мене впустили до країни. Адже змінились правила в’їзду у зв’язку з карантином. Після двох годин очікування та розбирань мені повідомили, о котрій у мене літак до України й заявили, що не можуть впустити до Канади.
У клубі були впевнені, що я потраплю до країни. Буквально за день переді мною прилетів інший гравець, не громадянин Канади, і все було добре. Єдина різниця – цей хокеїст мав професійний контракт в НХЛ, хоч і грав у моїй команді.
Незважаючи ні на що, я намагаюсь шукати позитивні моменти в цій ситуації. Хто знає, що могло б статись у такі часи в Канаді.
– То що сталось із твоїм «канадським» контрактом? Його анульовано?
У Канаді мій контракт наразі не є дійсним. Він був підписаний, але не на професійному рівні. Клуб мав права на мене, а я в разі переходу мав би узгодити це з їхнім керівництвом. Про повернення зараз складно говорити, зважаючи на нестабільну ситуацію у світі. Невідомо, чи відкриє Канада кордони взагалі. Але навіть якщо відкриє, наприклад, у березні, то чи є сенс туди їхати? Відіграти 10 ігор і поїхати додому? Мене це не влаштовує, тож я прийняв рішення обрати хорошу команду в Україні й провести сезон тут.
– Чи були пропозиції від інших клубів, окрім «Донбасу»?
Я з командою розглядав різні варіанти. Зважували загальні умови, звертали увагу на те, чи почався сезон у чемпіонаті, чи легко в’їхати та виїхати з країни. Було кілька пропозицій. Серед них – від команд із Франції, Білорусі, Росії. Але ми обрали оптимальний варіант удома. Авжеж, «Донбас» вважається одним із лідерів чемпіонату. Це був найкращий варіант, починаючи від умов і завершуючи рівнем гравців.
– Перед початком сезону ти тренувався із «Соколом», який навіть сьогодні вважається потужним брендом. Чи не думав, залишитись у його складі?
Для мене був дуже важливим рівень гравців. Велику роль грає середовище. Якщо висока конкуренція в команді, то ти сам будеш розвиватись. І навпаки. У тому ж «Соколі» та у «Вовках» дуже багато молоді. Після повернення з Канади це було б зниження планки. Так, я отримав би багато часу в цих клубах, але не було б покращення навичок гри. Тож «Донбас» – це найкращий варіант для мого подальшого розвитку.
– Ти став відомим широкому загалу здебільшого після перемоги на домашньому чемпіонаті світу U-18 у 2018-му році. Зараз ти вже підписав контракт із дорослою командою, на тебе розраховують у збірній. Чи було відчуття, що в «Донбасі» на тебе покладуть певні лідерські обов’язки? Або ж навпаки перед переходом переживав через нестачу ігрового часу у зв’язку з наявністю старших легіонерів?
Слушне запитання, але відверто – я взагалі про це не думав. Я їхав до «Донбасу» показувати свою гру. Я дивився деякі матчі, розумів, що хлопці дійсно старші, але при цьому я був упевнений, що зможу скласти гідну конкуренцію щодо технічної складової хокею. Якщо говорити про фізичні кондиції, то мені ще багато треба працювати. У цьому й проявляється конкуренція. Сподіваюсь, найближчим часом я буду більше грати і рівень довіри до мене суттєво зросте.
– Уже відчув різницю між молодіжним і дорослим хокеєм?
Наш останній матч – проти «Білого Барсу» (закінчився з рахунком 9:0 на користь «Донбасу» – прим.) – не був показовим, адже ми грали з такими ж молодими хлопцями, як і я. Не особливо відчув різницю. Можливо, після зустрічі з «Дніпром» чи «Кременчуком» буде видно.
А от на тренуваннях уже відчув. У «Донбасі» хлопці дуже міцні. Є нюанси, що проходили на юніорському й молодіжному рівнях, але не на дорослому. Треба мислити по-іншому. Наприклад, щодо обведення. Можна зробити віраж і одразу «полізти» на ворота. Із молодими гравцями це проходить – вони не так фізично розвинені, тобто ти можеш своїм тілом «пробити». А от із хокеїстами, як захисники «Донбасу», такі маневрування не вийдуть. Треба брати швидкістю чи грати в пас.
До речі, дуже зручно, що в українському чемпіонаті ширше поле – зовсім нескладно підібрати шайбу та зайти в зону. У Канаді ж із хорошими захисниками зробити подібне надскладно. Хлопці, по-перше, грають дуже правильно – позиційно. А по-друге, поле вужче, тож треба грати через вкидання або ж пас.
– Складно сперечатись із тим, що «Донбас» – один із фаворитів. Але в національній першості є й інші конкурентоспроможні колективи. Хто, на твій погляд, зможе потріпати вам нерви?
Думаю, із «Соколом», «Дніпром» і «Кременчуком» буде доволі складно. Щодо «Маріуполя» ще не визначився – не дивився матчі. Знаю, що в Краматорську дуже хороші дві п’ятірки дорослих легіонерів – із ними не буде легко. Чемпіонат розвивається, тож буде цікаво з кожною командою.
– Чи можна говорити про те, що ми будемо спостерігати твою гру в Україні впродовж всього сезону? Чи є опція повернутись у Канаду?
Усе залежить від того, яке місце я займатиму в нинішній команді, який узагалі буде план дій, коли відкриються кордони з Канадою. Тож будемо вирішувати проблеми за мірою їх надходження. Подивимось у кінці сезону. Наразі я вирішив, що точно цей змагальний період проведу в «Донбасі».
