Впродовж трьох попередніх сезонів нападник Олексій Ворона здійснив вражаючий прорив. З гравця, в якого мало хто вірив Олексій перетворився на одного з лідерів національної збірної України як в ігровому, так і в ментальному розуміннях. Показово, що на товариський поєдинок проти збірної Китаю Ворона виводив команду в статусі капітана.
Нині емоції після перемоги нашої національної команди в чемпіонаті світу в дивізіоні 1В у Литві трохи вляглися. Тому перипетії того чемпіонату згадуємо крізь призму того, як творився цей колектив і які чинники сприяли його становленню. Поговорили ми й про клубний сезон Ворони, який він провів у Словаччині, але головною темою, звісно, була збірна і найперше – чемпіонат світу-2024.
– Ми не звертали уваги на те, скільки заб’ємо чи пропустимо, а просто виходили на кожен матч і віддавалися сповна, – бере слово Олексій. – Перед кожною грою тренери наголошували, що неважливо, скільки виграємо – 8:0 чи 1:0. Головне – три очки, а кожна гра – новий крок до мети. Після олімпійської кваліфікації вже розуміли, що виконуючи завдання тренерів, ми здатні вирішувати найсерйозніші завдання. Це засіло в голові і відіграло свою роль у ті миті, коли щось не виходило, як, приміром, у матчі з іспанцями.
– Воротарі в ході чемпіонату сформулювали перед собою вузькопрофільне завдання – не пропустити в ході турніру жодної шайби. Польові гравці теж виходили на лід з думками про те, щоб не пропустити?
– Ми перед кожним матчем намагаємося зберегти ворота в недоторканності. Але постійно робити це важко. Ми люди, не роботи, всі помиляємося. Голкіперам теж непросто. На мій погляд, пропущена в матчі з іспанцями шайба навіть мала позитивний ефект. Ми відігрувалися, розуміли, що слабинки більше допускати не можна. Той гол нам навіть був потрібен. Хоча в ідеалі було б добре зіграти на нуль і в четвертому матчі.
– В підсумку заключний матч чемпіонату світу мав статус повноцінно фінального. За останній рік українці перемогли литовців тричі в трьох товариських поєдинках. Враховуючи це, в перемозі українців майже не сумнівалися навіть литовські журналісти і вболівальники. В нашій команді панували схожі настрої?
– Настрої були прагматичні. Ми розуміли, що переможемо, якщо будемо виконувати те, що нам кажуть і увімкнемо свою швидкість. Іноді це виходить не одразу. Але цього разу виходили на лід з розумінням, що зроблені чотири кроки і залишився заключний, найважчий. Литовці зіграли так, як ми від них очікували. Ми досконало вивчили цього суперника, передивилися всі потрібні відео. Взагалі, в сучасному хокеї, коли можна переглянути кожен матч у вільному доступі, здивувати чимось важко. Важливе налаштування – індивідуальне і командне. Ми зіграли так, як повинні були зіграти.
– Побоювання перед матчем зі збірною Литви були ще й тому, що збірні України в різних вікових категоріях зазвичай невдало проводять якраз фінальні матчі. Можна вести мову про якийсь комплекс. Ігор Мережко після перемоги над поляками в передолімпійській кваліфікації висловив сподівання, що якраз ця гра дозволить психологічні бар’єри подолати.
– Ігор вочевидь правий. Важливо, що поляків ми перемогли в статусі представника топ-дивізіону. На цей матч ми налаштувалися найліпшим чином. У першому періоді Пилип Пангелов-Юлдашев ліг під шайбу обличчям. Це показовий епізод. Ми були ладні віддатися на майданчику без останку, але перемогти. Цей матч справді став поштовхом. Ми повірили, що маємо молоду команду, яка постійно прогресує. Цей колектив почав формуватися приблизно два роки тому. В нас уже є кістяк. З появою нового тренерського штабу команда суттєво додала в тактичному аспекті. Ми отримали нові тактичні схеми і почали ліпше розуміти, чого від нас вимагають. Думаю, цей прогрес триватиме. Крок за кроком, але ми рухаємося вгору. Ніхто не каже, що через рік ми обов’язково вийдемо в еліту, але з таким поступом немає нічого неможливого.
– Зміни тактичного характеру з приходом нового тренерського штабу на чолі з Дмитром Христичем відзначають усі хокеїсти. Це те, чого нам бракувало в два попередні роки, коли збірна під керівництвом Вадима Шахрайчука зупинялася в кроці від мети, завершуючи чемпіонати світу другою, чи відзначите ще якісь зміни?
– На мій погляд, команда елементарно дорослішає. Як попередній тренерський штаб, так і нинішній постійно наголошує на важливості грати дисципліновано й правильно. Ми здатні точніше відтворити схеми, запропоновані тренерами. Але найперше ми стали дисциплінованішими, менше вилучаємося. Якщо згадати торішній чемпіонат світу, то в двох попередніх матчах наші хокеїсти отримували великий штраф – 5+20. Подивіться матчі поточного чемпіонату світу в топ-дивізіоні. Практика показує, що команда, яка отримує п’ятихвилинний штраф, як правило, програє. Ми в Литві теж не уникнули необов’язкових вилучень, але важливо, що у вирішальному матчі їх не було. Вилучатися ми почали лише наприкінці гри. Та й то ці штрафи виглядали трохи домальованими.
– Відзначаючи, що команда дорослішає, ви вочевидь маєте на увазі дорослішання ментальне. Бо, здається, такої молодої збірної України в нас не було ще на жодному чемпіонаті світу. За 30 – лише двом хокеїстам: Янішевському – 31, Толстушку – 30.
– Так, саме ментальне. Важливо, що наша збірна грає багато турнірів, молодші гравці віком до 20 років мають змогу виступати в дорослих чемпіонатах.
– Молоді хокеїсти поступово заявляють про себе і в національній збірній: на цьому чемпіонаті світу дебютували Олексій Дахновський і Станіслав Садовіков, третім воротарем був Гліб Арцатбанов, на зборах добре проявили себе Володимир Волков і Микита Сидоренко…
– Це дуже класно. Конкуренція за місце в складі росте, маємо стимул працювати і ставати кращими. В нас дійсно сильне покоління молодих гравців, які не дають розслабитися. Можна помилитися і не потрапити до складу. Ці хокеїсти тримають нас, досвідченіших, у тонусі.
– Олексію, ви, мабуть, не станете заперечувати, що без досвідчених гравців калібру Андрія Міхнова, того ж Німенка, Романа Благого, Сергія Бабинця багато чого змінилося й у середині колективу. Нині відвертих лідерів роздягальні вже немає.
– Перший час таких хокеїстів нам бракувало. Ці люди – легенди українського хокею, які могли нам багато чого розповісти й навчити. Але час не стоїть на місці. Цих гравців не викликають у збірну вже доволі давно. На торішньому чемпіонаті світу був лише Німенко. Зараз ми сильні колективом. Старожилами команди вважаються навіть не ті, хто найстарші за віком, а, скажімо, Ігор Мережко, за плечима якого багато чемпіонатів світу і виступ у достойних лігах. Ігор разом із Пангеловим-Юлдашевим, Віктором Захаровим, мабуть, і є лідерами теперішньої роздягальні. То якщо когось виділяти. Додам ще Вадима Мазура. Він наче говорить мало, але завжди влучно. Крім того, Вадим – з хокеїстів, здатних зробити погоду на льоду. Але, звісно, це не такі лідери, якими були вами перелічені гравці.
При цьому ми відчували підтримку старожилів й на цьому чемпіонаті світу, були на постійному зв’язку з ними. Я особисто постійно спілкуюся з Німенком, вважаю його своїм великим другом. Ми зв’язуємося зокрема й зараз, перебуваючи у відпустці. Періодично спілкуємося й з Бабинцем. Знаходячись на зборах, ми всією командою підтримували юнацьку збірну, де Сергій – генменеджер. Раділи, що хлопці так добре зіграли на чемпіонаті світу в дивізіоні 1А, де стали другими. Після заключного матчу набирали тренера команди Олександра Бобкіна, вітали його з цим успіхом. Андрій Міхнов спілкувався з іншими хокеїстами, а також з лікарем Володею Секретним, передавав нам через нього вітання.
– Для вас особисто цей чемпіонат світу виявився не таким результативним, як попереднім. У 2023-му було 13 очок, зараз – три…
– Своєю грою я задоволений. Так, зараз набрав менше очок. Але важливо не це. Торік голів і передач було багато, але ми посіли друге місце. Це збірна. Головне, що ми здобули золото. А особисті амбіції – другорядні. В нашій команді ніхто не гониться за очками. Виходимо і робимо свою справу. Мене задовольняє, що виконав той об’єм роботи, якого від мене очікував тренерський штаб. Я створював моменти, грав у різних ланках, намагався підлаштуватися під кожного гравця.
– Тренери дійсно постійно змінювали склади ланок, але базовою трійкою для вас було поєднання з Євгеном Фадєєвим, з яким колись починали заняття хокеєм у Києві та Андрієм Денискіним, з яким провели кілька сезонів у Кременчуку.
– Зараз маю гарне порозуміння з кожним гравцем. З ким тренери ставили, з тим і грав, не бачив жодних труднощів. Ланки, в якій почувався найкомфортніше, правда, не було. Дмитро Німенко та Ілля Коренчук на цьому чемпіонаті світу не грали. З ними в мене дійсно була якась «хімія». Ми довго разом награвалися. А без них без них спокійно можу зіграти з будь-ким. Важливо, щоб гравець вмів підлаштовуватися, грав з урахуванням сильних і слабких сторін партнерів. Треба розуміти, де кого підстрахувати, а в чому можна дати свободу.
– Вже третій чемпіонат світу збірна України проводить у час, коли в державі відбувається повномасштабна війна. Це має вплив на команду, на її налаштування перед матчами?
– Ми викладаємося в кожній зустрічі ще відчайдушніше. Завжди кажу, що важливий не стільки факт нашої перемоги, а щоб у цей час лунав гімн України. Люди за кордоном мають розуміти, що війна нас не зламала, що ми рухаємося далі. Звісно, за змогу виступати за Україну ми найперше дякуємо нашим Силам оборони, хлопцям і дівчатам, які захищають державу зі зброєю в руках. Навіть під час чемпіонату світу ми отримували підтримку з «нуля». Люди там, у найгарячіших точках про нас не забувають і за це їм велика дяка. Джерсі з тризубом завжди було вдягати почесно, але зараз це взагалі щось особливе. Розумію, що граю не просто за країну, а за людей, завдяки яким ця країна зараз існує. Лише в такі миті усвідомлюєш, наскільки важливо представляти свою вільну країну.
– Олексію, давайте змінимо тему і поговоримо про ваш клубний сезон. Його ви провели в Словаччині, спершу не закріпившись в «АкваСіті Пайкс», а потім успішно продовживши в «Поважській Бистриці». Наскільки вдалим цей відрізок для себе вважаєте?
– Старт вийшов змазаним. Я почув багато обіцянок, а в підсумку прийшов у дуже молоду команду, в якій був другим найстаршим гравцем. Для мене було дуже важливо, що «Пайкс» беруть не лише мене, а й Рене Світану та Мартіна Пшигодскі, тобто цілу нашу трійку, з якою ми торік виступали спершу в польському «Подгале», а потім у словацькому «Левіце». Але, відчувши статус лідерів, хлопці почали показувати приклад молоді, брати гру на себе. Я ж намагався залишитися тим, ким був, грати в той хокей, котрий не зовсім підходив під тактичні схеми. Намагаюся діяти з вигадкою, нестандартно. Це давало результат раніше, але в «АкваСіті» перестало працювати. Бо одна справа, коли в такому ключі діє вся трійка. Тоді отримуєш і задоволення, і очки. Коли ж у ланці сталися зміни, все поламалося. Оскільки єдиним легіонером у цій трійці був я, мене й попрохали першим на вихід.
Мав кілька варіантів продовження кар’єри. На «Поважській Бистриці» зупинився, бо звідти зателефонував тренер Якуб Ручкай, з яким перетиналися в «Левіце». Якуб бачив мене як хокеїста і знав, кого запрошує. Для мене це було визначальним. Власне, в «Поважській Бистриці» отримав ту свободу, якої мені бракувало. Це не збірна. Клубний хокей суттєво відрізняється. Тут допускається більше імпровізації. Якщо, звісно, отримуєш на неї дозвіл від тренера. Загалом у «Бистриці» я провів гарний сезон. Було б взагалі добре, якби не довелося через травми змінювати партнерів за ланками. В плей-оф наша команда теж загалом зіграла непогано. Могли й ліпше, але в протистоянні з «Прешовом» сконцентрувалися на індивідуальних діях. Тепер розумію, що проти такого суперника вартувало зіграти в командний хокей.
– Ви були єдиним легіонером «Поважської Бистриці». Важко було адаптовуватися до виключно словацького середовища?
– Я вільно розмовляю словацькою і це великий плюс. Проте спочатку одначе було не дуже комфортно. Поважська Бистриця – маленьке місто, за нашими мірками практично село. Тут практично кожен кожного знає з дитинства. На мене як іноземця спочатку дивилися трохи криво. Зрештою, це не дивно. Мене не знали, та ще й приїхав з новими ковзанами, котрих до того жодного разу не взував. Коли провів у них перший матч, свідки могли подумати, що я якийсь інвалід. Втім, з часом притерлися, почали спілкуватися більше. Наприкінці сезону сказав команді, що отримав другу родину. Кожен намагався допомогти, зробити щось приємне. Це вражаюче.
Загальні враження від виступу за «Поважську Бистрицю» – виключно позитивні. В мене склалися гарні взаємини з фанатами. Вдячний їм і за прийом, і за те, як вони провели нас впродовж усього сезону. Виступаючи в Україні, такої підтримки не відчував. Почувався тут, немов удома. Мабуть, вперше за часи виступів у Європі було комфортно аж настільки. Також у Поважській Бистриці дуже добре ставляться до України і українців. Керівництво Словаччини обрало один курс, але в нашому місті він зовсім інший. Не дарма ж після чемпіонату світу повернувся в Поважську Бистрицю. Хоча ще не знаю, чи буду виступати за цей клуб у наступному сезоні. Можу сказати, що мені буде важко залишати Поважську Бистрицю. Якщо це доведеться зробити.
– Маєте з чого обирати, де проводити наступний сезон?
– Розглядаю варіанти. Збірна України прогресує і мені треба не відставати, щоб втриматися на цьому рівні. Влаштує будь-яке запрошення з чемпіонату, який сильніший за словацьку першу лігу. Наразі щось обирати важко, бо триває чемпіонат світу в топ-дивізіоні, більшість команд або у відпустках, або тільки з них виходять і перепідписують старих гравців. Зараз найважчий період, коли не знаєш, в якій країні, в якому місті, в якому колективі і з яким тренером опинишся.
– «Коли доводиться обирати між українцем чи канадцем, вибір найчастіше впаде на канадця. Гарний приклад – Олексій Ворона. Він дуже сильний гравець, але всі бояться його брати. Хоча, певен, він не підвів би і не загубився б у жодному клубі. Олексій завжди грає на команду», – це про вас взимку Ігор Мережко сказав.
– Така проблема дійсно існує. Але власників клубів теж можна зрозуміти. Якби наша збірна виступала в еліті, було б й інше ставлення. А зараз гравці нашого клубу перед чемпіонатом світу запитують: «Проти кого там будете грати?» Коли сказав, ті посміялися: «Там що є хокей?» З іншого боку образливо, коли люди лише за прапором навпроти прізвища визначають, що це гравець другого-третього сорту. Тішить, що зараз українських гравців у Європі багато і вони своїм прикладом змушують ламати стереотипи. В Європі вже побачили, що українці можуть грати і давати результат. Думаю, мине кілька років і упередження щодо наших хокеїстів зникнуть остаточно.
– Цьогоріч клубному сезонові передуватиме олімпійська кваліфікація в Ризі. Для гравців, які не визначилися з клубним майбутнім, найгостріше стоїть питання підготовки до цього турнірі в умовах міжсезоння…
– З льодом зараз трохи важко, але з минулого понеділка вже відновив тренування в тренажерному залі. Мені сподобалися слова, які почув у київській хокейній Школі успіху: «Літо для того, щоб покращитися, а не відпочити». Це найкращий час, щоб ще більше вдосконалити сильні сторони і підтягнути слабкі. Часу вдосталь. А потреба в льодовій підготовці стане критичною приблизно за місяць до старту олімпійської кваліфікації. Одним словом, хто захоче, той підготується. Хто скаже, що не мав умов, це будуть виправдання.
– Зараз у Чехії триває чемпіонат світу в топ-дивізіоні. За якою зі збірних стежите найприскіпливіше?
– Найбільше цікавило, як зможе на такому рівні виступати збірна Польщі. Проти поляків ми граємо дуже часто, знаємо досконало всі їх сильні і слабкі сторони. На їх тлі можна приблизно збагнути і свій рівень. Я здивований. На старті поляки класно відіграли і матч проти збірної Латвії, де поступилися лише в овертаймі, і гру проти шведів. Матч проти збірної Швеції Польща взагалі провела відмінно. Якби не два голи в кінцівці, перевага Тре крунор була б мінімальною. Зрештою, навіть 1:5 у грі проти команди з Гедманом, Карлссоном, Кемпе – дуже пристойний результат. Полякам протистояли не просто гравці НХЛ, а лідери команд. Та й взагалі, поступившись в усіх шести стартових матчах, збірна Польщі жодного разу не провалилася, не програла багато. Великої прірви між топовими збірними і командами-ліфтерами немає. Можливо все. Це має нас надихати.
Також з особливою увагою спостерігаю за латвійцями. Торік балтійці сенсаційно здобули бронзу. Чемпіонат світу-2023 ми переглядали в компанії з Дмитром Німенком. Збірна Латвії була нашою улюбленою командою. Вражав і їх хокей, і відчайдушність на льоду, і збалансованість складу. Латвія мала дві ланки, яка вирішувала долі матчів, а інші дві прекрасно грали в обороні. На цьому чемпіонаті світу Латвія теж грає непогано. Ланкам, які вирішують усі питання, може, не так сильно щастить, але загальний рівень залишається вельми високим. З нетерпінням очікую серпня, коли в рамках олімпійської кваліфікації ми нарешті зіграємо з основою збірної Латвії і зрозуміємо, чого ми варті.
– Частково з представниками латвійської збірної, які вирішують долю гри, збірна України перетиналася напередодні чемпіонату світу, цьогоріч навесні. Тоді брати Ріхардс і Робертс Букартси в складі збірної Латвії В стали героями товариського поєдинку проти нашої команди…
– Не став би виправдовувати ту нашу поразку фізичним станом, тим фактом, що ми перебували під навантаженнями. Латвійці теж отримували навантаження. Ті ж брати Букартси готувалися до чемпіонату світу в елітному дивізіоні. Ріхардс і Робертс – майстровиті хлопці, яким треба приділяти більше уваги, грати з ними щільніше. Ми ж дали їм надто багато льоду. Майстри з такими руками і таким кидком, отримуючи свободу дій, нею обов’язково с користаються. Це стосується не лише Букартсів, а й, скажімо, Каспарса Дауґавіньша. Що ж, до серпня маємо вдосталь часу. Будемо дивитися відео, аналізувати.
– Латвійці, звісно, будуть фаворитами олімпійської кваліфікації. Але за певних умов на Олімпійські ігри може потрапити й найкраща друга команда. В такому разі, визначальними мають стати поєдинки проти французів і словенців?
– Не думаю, що треба концентруватися на якихось окремо взятих суперниках і будувати якісь стратегії. Більш ніж переконаний, що зібравшись на серпневому зборі перед кваліфікацією, ми будемо думати найперше про стартовий матч проти латвійців. І лише після нього – про два інших. На кожну наступну гру будемо виходити як на останню і нічого не підраховувати.
Іван Вербицький, прес-аташе ФХУ
