Кар’єра 24-річного нападника «Кременчука» Олексія Ворони складається дуже незвичайним чином. Хокеїст пройшов усі щаблі збірної України, виграв в УХЛ два чемпіонські титули, але при цьому жодного разу не виходив на лід столичного Палацу спорту, хоча є уродженцем Києва та вихованцем школи «Сокола». Про цей «пробіл» у біографії і не лише ми поспілкувалися в інтерв’ю з нашим співрозмовником.
– Олексію, попереду у «Кременчука» матчі проти команд із групи лідерів УХЛ: «Дніпра» (5 лютого) та «Сокола» (12 числа). Який настрій панує у колективі?
– Піднесений. З моменту останньої гри «Кременчука» у нас утворилася пауза у графіку і ми цей відрізок заповнили продуктивними фізичними тренуваннями, роботою над покращенням ведення єдиноборств та витривалістю.
– Чи реально взяти максимум очок у двох виїзних іграх?
– Головний суперник – це ми самі. «Кременчук» за традицією відштовхується від своєї гри. Постараємося робити якнайменше помилок і розраховуємо здобути перемоги! Все що нам треба, так це показати максимальну самовіддачу та покращити реалізацію моментів.
– «Дніпро» значно підсилився за останній місяць. Чи відчули це на майданчику?
– В принципі, у нас завжди були з ними рівні матчі – «Дніпро» важка команда. Повторюся, якщо ми зіграємо на повну «котушку», нам ніхто не страшний. Гадаю, у Херсоні на їхній арені ми нічого нового не побачимо. Все в наших силах! А ось у Києві 12 лютого для багатьох хокеїстів це буде знакова подія – гра на найбільшій критій арені в Україні. Якщо я не помиляюся, «Кременчук» востаннє тут грав 5-6 років тому, коли у столиці приймав своїх суперників «Дженералз».
– До речі, особисто ви у тих матчах чемпіонату України не брали участі. – На той час я виступав у молодіжній лізі Словаччини… Парадокс у тому, що я вихованець київської школи хокею, але ніколи раніше не грав у Палаці спорту. Вірю, що вболівальники не пройдуть повз цей матч лідерів УХЛ. Буде класна підтримка на трибунах, дивовижна атмосфера на льоду і вже не терпиться стати учасником цієї події у грі проти «Сокола». Мені здається, що проведення матчу УХЛ у Палаці спорту – це щось більше, ніж просто звичайна гра на іншій арені.
– Чи багато друзів, знайомих запросите на гру у Києві?
– Чимало. Думаю, прийдуть друзі, моя сім’я, рідня моєї дружини, а також нові вболівальники хокею, яких мають залучати не лише Федерація чи преса, а й самі хокеїсти із кола свого спілкування. Як правило, нові люди після відвідування хокею продовжують стежити за нашою грою та продовжують приходити на трибуни. Тож мені ще доведеться «не перегоріти» у такому подійному для себе поєдинку під наглядом персональних уболівальників (посміхається).
– І як підігріватимете інтерес до дуелі лідерів у своїх колах?
– Наприклад, наживо з трибун можна буде поспостерігати за найпрогресуючим гравцем УХЛ!
– Інтригуєте.
– Якщо говорити про українських гравців, мені здається, на цю роль чудово підходить 18-річний нападник Давид Сибілевич з нашої команди. У порівнянні з початком сезону він дуже пристойно додав як у фізичному плані, технічній оснащеності, так і в плані розуміння гри. Гадаю, його прогрес і зростання в УХЛ є очевидним.
– У «Сокола» такий гравець є?
– Мені здається, це може бути Богдан Ступак, який повернувся до «Сокола» з оренди з БСФК. Він досить хороший хокеїст, перетинався з ним у збірних різного віку, включаючи національну команду. Богдан мав травму, отриману в матчі за національну збірну минулої весни, операцію, тривале відновлення, але зараз він пройшов через ці труднощі і від матчу до матчу прогресує.
– Кого можете назвати найтехнічнішим гравцем УХЛ очима Олексія Ворони?
– Поза сумнівом, нападника Андрія Міхнова із «Сокола». Він дуже вміло користується своїми габаритами та довгою ключкою, часто може вирішити результат поєдинку самотужки. Якщо ж говорити про гравців «технарів» у чистому вигляді, то у киян – це досить “рукастий” хлопець Євген Фадєєв, з яким ми разом починали у школі «Сокола». Той самий Антон Рубан, здатний «вигадати» момент і гол, не просто відібрати шайбу у Діми Німенка. У «Дніпра» високу техніку демонструють Віталій Кирющенков та Платон Попов, а в «Харківських Берсерках» виділяються два Олексія: Зайцев і Басков. Того ж Баскова ще називають “людина-пауза”. Дуже цікавий хокеїст. Він може на квадратному метрі зробити дуже цікаві речі завдяки піднятій голові та вмілим рукам. У «Кременчуці» мені подобається Єгор Серанов, Тимур Гриценко, Дмитро Созонов.
– Хто прискорюється і біжить як «електричка»?
– Гадаю, найшвидші гравці УХЛ – білорус Кирющенков та наш Саша Коробов.
– Найжорсткіший та «найбрудніший» захисник чемпіонату?
– Дуже важко грати проти «сокола» Михайла Рибалки. Він дуже фактурний. Завдяки своєму досвіду та масі тіла з ним проблематично діяти в «кутах» та звільнятися від його пресингу. До того ж Рибалко намагається грати на випередження. До «брудних» гравців я би відніс Артема Лесникова з «Харківських Берсерок». Досить імпульсивний захисник.
– Володар найпотужнішого кидка у лізі?
– Вимірювання сили кидка ніхто не проводив, тому потужний «вистріл» вдається майже всім захисникам. Це залежить від пасу та того, як гравець підлаштується під кидок. З нападаючих можу виділити Андрія Денискіна. Потужно кидати партнеру по «Кременчуку» допомагає маса тіла.
– Хто вирізняється точністю кидка?
– Сашко Александров з «Берсерків». Він багато забиває і більшості, і в рівних складах від синьої лінії. Не можна сказати, що він кидає зі швидкістю звуку, але шайба летить на незручній для воротарів висоті і часто прилітає в ціль. У цьому йому немає рівних.
– Як би ви охарактеризували свою гру? У якій формі Олексій Ворона за власними відчуттями?
– Чекаю на зрушення на краще, тому що я знову заграв на позиції центрального нападника. Це моя профільна позиція, де я завжди виступав до 15 років. Все-таки «центр» постійно рухається, частіше з шайбою, більше бачить поле, частіше комунікує з партнерами на льоду і не «вимикається» як крайній нападник, який у своїй зоні переважно «тримає» захисника суперника.
З погляду статистики зараз мені сумно говорити про свої показники. Хотілося б більшого. Я завжди позиціонував себе гравцем, який багато роздає передачі, ніж забиває. А останні два сезони з «асистами» у мене не складається. Цього сезону у мене на перший план виходять голи, перебудовуюсь до гри «під воротами», напрацьовую навички. Думаю, відсотків 70 своїх шайб я закинув підставляючи ключку під дальній кидок захисника. До речі, ми з Всеволодом Товстушко відпрацьовуємо цей елемент хокею перед кожним матчем. Для нападника дуже важливо не стояти збоку, а закривати воротаря і не боятися кидка від синьої лінії, щоб уміло підлаштуватись і потрапити по шайбі! Все-таки голи прямим дальним кидком без переміщень та підставлених ключок майже не забиваються.
– Коли дозріла ідея повернути вас на роль центрфорварда?
– Це сталося минулого року на турнірі національної збірної у Словенії. У нас тоді був недокомплект центральних нападників і Вадим Валерійович (Шахрайчук – авт.) запропонував мені спробувати себе в цьому амплуа. В принципі, після того турніру я і в «Кременчуці» став регулярно виходити в центрі.
– Наступного тижня у Києві пройде тренувальний збір національної команди. Зрадів виклику?
– Звичайно, адже це можливість приїхати додому, побачитись з хлопцями, з якими ми підтримуємо дружні стосунки, з інших команд. Шкода, що не буде «челленджа» через пандемію, але все одно наш збір піде гравцям на користь.
– Враження від роботи з тренерським штабом: Вадимом Шахрайчуком та Костянтином Симчуком? Команда на правильній дорозі?
– Наша тренерська зв’язка – це легенди українського хокею, які багато де пограли і багато чого побачили на своєму віку. Вони готові ділитися досвідом та знаннями заради спільної справи – виведення національної команди на нову висоту. А все інше – залежить від гравців, які слухатимуть, розумітимуть і найголовніше виконуватимуть поставлені завдання. Якщо всі будуть працювати, як єдиний кулак, то ця зв’язка, безумовно, допоможе збірній крокувати вперед. Щодо моїх планів, то хочеться закріпитися у збірній та почати перемагати з головною командою країни. Усі ми цього зачекалися.
В’ячеслав Волков, прес-служба ФХУ
