За підсумками перших днів роботи збірної України в Польщі ми поспілкувалися з наймолодшим із викликаних гравців. 18-річний воротар Олександр Левшин розповів про адаптацію в головній команді, поділився враженнями від клубного сезону в Юнацькій лізі Онтаріо (OJHL), згадав про золото молодіжного чемпіонату світу (D1B) та срібло юнацького (D1A).
Позаду старт зборів національної команди, триває підготовка до чемпіонату світу. Ти вже встиг адаптуватися?
Так, у команді мене прийняли дуже добре. Дуже допомагав начальник збірної команди Артем Євсейчик у всіх організаційних питаннях. Ще коли я був у Торонто, ми списувалися з Ігорем Мережком та Олексієм Вороною – вони допомагали мені легше адаптуватися. А вже коли приїхав, мені дуже сподобалася воротарська бригада: приємні люди й якісні партнери.
Перший лід дався дуже важко, особливо через паузу в тренувальному процесі – 19 днів, плюс переліт з-за океану. Але вже на другий лід я вийшов іншим голкіпером: втома пішла, і я увійшов у робочий ритм. Допомагає те, що нас троє воротарів – можемо регулярно змінюватися, мати рівномірні навантаження і встигати відпочивати по черзі.
Твоїм прямим наставником у збірній є Ігор Карпенко. Але з порадами допомагають і Дьяченко з Писаренком?
Звичайно. Всі мені допомагають, коли зʼявляються якісь питання щодо воротарської роботи. Я спокійно можу підійти до будь-кого й запитати про що завгодно. Окремо зазначу, що з Богданом Дьяченком ми земляки – харків’яни. Такі дрібнички також допомагають. І Сергій, і Богдан – відмінні партнери по амплуа.
Тренування тільки розпочалися, але, можливо, вже було щось, що запам’яталося або здивувало?
Все набагато швидше та інтенсивніше. Більш потужні кидки. Тренерський штаб дуже вимогливий, і мені це подобається. Подобається, коли в тренерському штабі є такі люди. Мені підходить такий стиль.
Ти – єдиний гравець, який приїхав до збірної з-за океану. Розкажи про свій сезон у OJHL.
Це дуже сильна ліга. Титульний вік там – 21 рік, тому мій вік – це десь посередині. Це ліга для тих, хто далі йде в NCAA. За сезон – 56 матчів у «регулярці» + плей-оф. Я цього сезону відіграв 36 матчів, плюс плей-оф. Проблем із тим, щоб поїхати на молодіжний чемпіонат світу, не було – у лізі була календарна перерва. Після золота зі збірною U20 я пропустив лише дві гри.
За підсумками цього сезону дуже задоволений тим, що зміг здобути право на безкоштовне навчання в NCAA – у першому дивізіоні, на чотири роки. Навчатимуся за напрямом «бізнес».
Перемога на молодіжному чемпіонаті світу – це поки що найяскравіший момент у твоїй карʼєрі?
Ні, я б сказав, що сезон був важливішим. Там було більше ігор, більше пристрастей, маленькі майданчики. Найяскравіші спогади – саме з сезону в OJHL. А в збірній найбільше запам’яталася Данія на U18, де ми стали другими в Дивізіоні 1А. Там були сильні суперники, швидший хокей, ніж на цьогорічному U20.
Коли повернувся з молодіжного чемпіонату світу з золотом та індивідуальною нагородою – тебе якось привітали в клубі?
Просто привітали всією командою, але нічого особливого. Я прилетів, а за 10 годин у нас уже була гра чемпіонату, тому часу на розваги не було. І, чесно кажучи, це золото не принесло таких потужних емоцій, як срібло на U18. На молодіжному чемпіонаті світу 80% роботи зробили польові гравці – мені залишалося лише підстраховувати. Якщо подивитися на рахунки матчів, то ми мали суттєву перевагу всюди. Ми домінували.
Можу сказати, що для мене це був чемпіонат двох матчів. Першим – коли зіграли внічию за кидками з Естонією, але виграли 8:2. І останнім – проти Японії, він також був непростим. Як кажуть, важливо добре почати турнір і добре його завершити. Так і вийшло.
Які цілі ставиш перед собою на цей збір у головній команді країни?
Індивідуальних цілей, як таких, не маю – ми всі працюємо заради однієї мети. Що польові, що воротарі – завдання у всіх одне.
Як оцінюєш свої шанси зіграти за національну збірну на чемпіонаті світу?
Думаю, шанси в усіх рівні, важливий лише результат. Неважливо, хто буде у воротах, якщо цей воротар дає результат – він і гратиме. Усе банально.
