Юнацька збірна України (U17) повернулася з міжнародного турніру в Чехії з високо піднятою головою: підопічні Олександра Бобкіна та Руслана Борисенка у компанії провідних команд Чехії, Австрії, Латвії, Словаччини та Швейцарії здобули не лише престижні бронзові нагороди серед десяти команд-учасниць, але й симпатії спільноти, яка розбирається в хокеї.

– Олександре Васильовичу, вітання із призовим місцем на Кубку Президента в Чехії! Пораділи результату збірної України?

– Відмінний результат для нашої команди з огляду на те, що до Чехії приїхав далеко не оптимальний склад, який може бути в нашому «ростері». Якщо брати до уваги наших північноамериканських легіонерів та інших хокеїстів-кандидатів виключно 2006 р.н., гадаю, склад нинішньої юнацької збірної України значно б  змінився.

– Якби не липневі збори у Кошице, про медалі у Тршинці мріяти б не довелося… Чи не так?

– Звичайно, збори у Словаччині для двох груп кандидатів відіграли свою роль та створили позитивний ефект. При цьому підкреслю, що в Кошице ми не мали на меті спеціально вести підготовку до турніру в Тршинці, не награвали ігрові завдання, а виконували свою переглядову програму, акцентуючи увагу на індивідуальних характеристиках гравців. За тиждень до Кубка Президента в Чехії хокеїсти не мали централізованих тренувань усім складом, тому фундамент тренувань та особливо база щоденних двосторонніх спарингів, здобута у Кошице, значно полегшила хлопцям завдання успішно вкотитись у турнір та завоювати призове місце.

– Нинішній склад збірної України-U17 продемонстрував свій максимум?

– Переконаний, що ні. Якби всі хокеїсти проявили свої найкращі риси, ми б фінішували першими.

– Чи тішить той факт, що у матчі за третє місце наші хлопці закинули «Тршинцю» більше шайб (6), ніж господарі пропустили в ході всього групового етапу (5)?

– Зроблена робота не пройшла даремно… Ми аналізували та «розбирали» гру опонентів, звертали увагу на дії та надійність чеського воротаря, який у результаті отримав звання найкращого голкіпера турніру. В принципі, хлопці знали, що воротар «Тршинця» не пропускав прямих кидків, перед ним треба було створювати перешкоди, лізти на ворота та забивати з «м’ясом». Такої установки й дотримувались. Так, перший період не дуже вдався, але це була очікувана історія, так би мовити, адаптація після переходу з холодної міні-арени, де ми проводили груповий етап, на головний і досить спекотний майданчик Werk Arena із уболівальниками домашньої команди.

– Чи є почуття розчарування, що українці не дісталися фіналу? Здавалося, що потенціал у нашої команди вищий за третє місце…

– Тут треба розуміти специфіку бліц-турніру та мати досвід таких виступів. Першу зустріч ми виграли прямо «з автобуса» в одного з найсильніших суперників – «Вітковіце» – не маючи тренувань на чеському льоду. І цього ж дня на нас ще чекала «Рига»… Гра була «нашою» і легко давалася, ми мали тотальну перевагу, часом 3,5 хвилини не випускали рижан із власної зони (!), вели з форою у дві шайби, але в середині третього періоду дали слабину і через власні, у тому числі воротарські помилки, дозволивши опонентові відігратися і перемогти по буллітах (6:5). Як виявилося, ми програли найважливішу для нас зустріч, втративши шанс зіграти у фіналі.

– Наступного ранку ще була друга невдача у зустрічі зі «Слованом» (2:3). Знайшли для себе пояснення програшу словакам, які загалом виступили слабко й у підсумковій класифікації посіли останнє десяте місце?

– Ніколи не знімаю з себе відповідальності: вочевидь, тут мало місце недопрацювання тренерського штабу і як наслідок – недооцінка суперника. Плюс чудовий матч вдався голкіперу «Слована».

Але чим гарний такий турнір – у ньому добре проявляються недоліки та болючі точки, зокрема і в царині психології. Побачили, як проти сильних і статусних команд із Чехії («Вітковіце», «Спарта», «Тршинець») наші хокеїсти діяли зібрано, як єдиний кулак: ніхто не тягнув ковдру на себе з метою поліпшити особисту статистику. А в іграх з менш рейтинговими суперниками такий заряд і концентрація кудись випаровувалася… Успіх також був не на нашому боці: у першому періоді за рахунку 10:0 за кидками на нашу користь ми заробляємо вилучення і «Слован» забиває першим кидком у площину воріт. Приблизно така ж ситуація повторилася і в моменті з другим голом: ми тиснемо, перекидаємо з тотальною перевагою, але знову фіксується порушення, знову трапляється рідкісний кидок словаків, і – «виймай».

Вважаю, корисно, що такий гіркий досвід невдач ми здобули під час передсезонного турніру, а не в офіційних іграх чемпіонату світу.

– Чи відчули інтерес до нашої команди та персонально до гравців з боку чеської хокейної спільноти?

– Безперечно, уваги вистачало. Спеціально на ігри збірної України приїжджав головний тренер ХК «Поруба», який виступає в еліт-дивізіоні Чехії до 17 років. Коуч узяв на олівець половину нашої команди і багато хлопців, мабуть, прийняли запрошення клубу з Острави.

– Капітан Гавриїл Сімчук, який закинув на турнірі 5 шайб, привернув інтерес до своєї персони?

– Зрозуміло, що Сімчук – явний лідер та капітан команди, тож інтерес до його особи є не лише з Чехії, а й Фінляндії та в Північній Америці. Зізнатися, я дуже задоволений діями Сімчука-наймолодшого, як капітана команди. А з капітанів у мене особливий попит у колективі! Усі, хто в мене був капітаном у збірній та клубі – Олексій Дахновський, Артем Гребенник, Денис Бородай – знають про це, як ніхто інший. Знаю, що в першій перерві зустрічі за третє місце Сімчук не просто провів «внутрішню бесіду» в роздягальні, а й на власному прикладі повів за собою партнерів, організувавши дуже важливий гол у меншості. Сподіваюся, Гавриїл разом зі своїм батьком Костянтином Миколайовичем зроблять правильний вибір країни, чемпіонату та ліги і він надалі розвиватиметься на благо нашої національної команди.

– Назвете найкращих гравців нашої команди у кожному амплуа?

– На останньому рубежі відзначу Іллю Семеху, який у ключові моменти рятував та виграв усі свої три матчі у чеських команд. Серед оборонців хотів би відзначити Микиту Боднара, який за умов дефіциту гравців цього амплуа зіграв весь турнір із травмою. У принципі, всі захисники заслуговують на слова подяки, оскільки їм довелося вшістьох зіграти «на жилах».

Щодо форвардів, то я багатьма залишився задоволений і вражений. Як результат, збірна України закинула на Кубку Президента найбільше шайб: 25 – у п’яти матчах! Окрім Сімчука, хотів би персонально похвалити хлопців 2007 р.н. – Даню Скорохода та Андрія Виставкіна. Андрій взагалі закинув чотири шайби – другий снайперський показник у команді.

– У Чехії чекають на нашу збірну наступного року на Кубку Президента?

– Думаю, ми отримаємо запрошення. Взагалі, з точки зору організації, відкриття турніру, лазерного шоу і всього довкола, гадаю, чеській стороні слід поставити високу оцінку. Нам усе дуже сподобалося у Тршинці, ми б залюбки приїхали сюди знову.

– Що включає в себе подальша програма підготовки юнацької збірної України?

– Наприкінці місяця (22-25 серпня) відбудеться навчально-тренувальний збір для команди U18 з подальшою участю у міжнародному турнірі в Будапешті. Там зіграємо з ровесниками з Угорщини, Італії та Польщі. Плануємо подивитись максимальну групу гравців 2005 р.н. – титульного віку для цієї команди, які нам доступні в Україні та Європі. Також залучимо кількох хлопців зі збірної України U17, яка повернулася з Чехії.

В’ячеслав Волков, прес-служба ФХУ