Наставник юнацької збірної України підвів підсумок чемпіонату світу в дивізіоні 1А, де наша команда, перемігши французів та угорців і не поступившись в основний час японцям, набрала п’ять очок і зберегла прописку в другому за силами ешелоні світового хокею. Олександр Бобкін проаналізував гру команди, розповів про роль Олександра Годинюка в тренерському штабі і охарактеризував гру кожного зі своїх підопічних.
– П’яте місце, мабуть, не було нашим максимумом, – бере слово Олександр Васильович. – Так, ми не були готові настільки, щоб боротися за перших два місця, але ситуація на чемпіонаті розвивалася таким чином, що розклади могли виявитися найнесподіванішими. Японці в першому турі перемогли данців, а потім поступилися угорцям. Данці впевнено, 8:3 виграли в казахстанців, а в наступному турі втратили очки в матчі з французами.
Хоча загалом справедливо, що за перше місце боролися саме збірні Казахстану та Данії. При цьому до старту турніру ми вважали фаворитами азійців. Очна зустріч лідерів однак продемонструвала, що найбільше заслуговували на перемогу данці. Проте скандинави самі винні, що програли японцям і не змогли виграти в основний час у французів.
Ми до останнього матчу претендували на бронзу. Виграли б в основний час у японців, стали б третіми. Нам це не вдалося. І, можливо, так справедливо. Не те щоб ми не заслуговували бути третіми, але, якщо об’єктивно, на цю мить це ще не наше місце. Стати сходу призерами в дивізіоні 1А, мабуть, – надто зухвалий крок. Японія ж навпаки торік програла всі п’ять матчів і мала б понизитися в класі. Але залишилася там завдяки зняттю росії та білорусі. Японці зробили висновки з торішньої невдачі і зараз заслужено стали третіми. Мене ж тішить, що ми впоралися з головним завданням – залишилися в дивізіоні. А налаштування перед стартом у нас було максимальним – чемпіонство. З думками про перемогу ми провели всю підготовку.
– З першого дня заключного збору в Будапешті нашу команду переслідував вірус, підхопивши який, перехворіло ледь не півскладу. Окремим хлопцям хвороба закрила дорогу на чемпіонат…
– Не беруся говорити, що з хокеїстами, які випали з обойми, ми обов’язково виступили б краще. Те, що їх забракло – факт. Микола Косарєв – оборонець, якого ми награвали в першій парі і в першій бригаді більшості. Гавриїл Сімчук мав стати ключовою постаттю в другій бригаді більшості. Під Гавра планувалася трійка разом із Данилом Шульгою і Данилом Березою. Ці хлопці знають одне одного з дитинства.
Проте давайте будемо об’єктивними. Можливо, ми не дотиснули збірну Японії. Цього суперника ми переважали в основний час і, мабуть, були до перемоги ближчими. Разом з тим, згадаємо наші переможні матчі з командами Франції та Угорщини. В них ми поступалися суперникам за кількістю кидків і за створеними гольовими ситуаціями. В цих матчах ми тривалий час грали в меншості, вистояли в обох поєдинках втрьох проти п’яти. Не те щоб нам пощастило, але мене дуже втішило, що команда достойно виглядала в поєдинках, які виявилися для нас головними на турнірі.
– Вочевидь ви розбиралися, чи був шанс уникнути такого масового ураження цим злощасним вірусом.
– Навряд чи в цій ситуації треба шукати винних. Та й навряд чи вони є. Ось зараз я повернувся до Києва і зліг з температурою. Два дні трималося 39. Здав тести на Covid та різні види грипу. Мені поставили діагноз, пов’язаний з інфекцією горлової порожнини. Чи міг я цього уникнути? Мабуть, так само, як й інші хлопці. Зрозуміло, що з кимось цей вірус приїхав, але по ходу зборів його підчепили вісім гравців. І не відомо, чи слідом за мною не захворіє ще хтось із представників команди.
– Окремо хотілося б зачепити тему матчів з фаворитами чемпіонату світу в дивізіоні 1А. Данії і Казахстану ми програли загалом без шансів – 1:5 і 0:5. Вважаєте, далася взнаки прірва в рівні виконавської майстерності чи той факт, що командою ми грали проти таких сильних опонентів вперше?
– Ці два фактори теж вплинули. Але я би хотів акцентувати увагу на іншому. Саме ці два матчі мене засмутили найбільше. Наші хокеїсти боролися, мов леви, в зустрічі зі збірною Франції. За умови, що французи після товариських матчів проти нас і казахстанців не мали ілюзій і розуміли, що перший поєдинок проти України може стати ключовим з точки зору боротьби за виживання. Французи в зустрічі проти нас продемонстрували найкращий свій хокей на цьому чемпіонаті. Втішений, що ми змогли вистояти і перемогти. Так само мужньо хлопці відборолися й у зустрічі проти угорців. Коли справа доходила до овертаймів, наш тренерський штаб уже розумів, що індивідуальний рівень лідерів команди робить нас фаворитами. Перед буллітами ця впевненість зростала ще більше. Так само достойно ми протистояли й японцям. Єдина відмінність – проґавили випад суперників в овертаймі.
Натомість в матчах проти данців і казахстанців мене з помічниками найбільше засмутило налаштування команди. Ці матчі показали, що українські хокеїсти здатні грати на одному рівні з лідерами. Так, ми поступалися за окремими компонентами, скажімо, за рівнем катання і швидкістю прийняття рішень, але за тактичною виучкою, виконавською майстерністю провідних хокеїстів і вмінням вести силову боротьбу Україна нічим не гірша. Проте в обох матчах нас підкошувала характерна для дитячо-юнацького спорту риса: ми ще до виходу на лід не вірили в себе. Таке трапляється, коли опонент на папері виглядає сильнішим і ти починаєш у це вірити ще до виходу на майданчик. В усій цій історії мене потішив третій період матчу зі збірною Казахстану, який завершився з рахунком 0:0. Також ми непогано розпочинали обидві зустрічі. Це доводить, що потенціал в нашої команди великий. Певен, що ми здатні перемагати збірні Казахстану і Данії, причому найближчим часом.
– Коли ви говорили, що перед буллітами були впевнені в нашій перевазі, то, мабуть, враховували найперше фактор голкіпера Олександра Левшина, котрий для багатьох вочевидь став головним відкриттям цього чемпіонату…
– Цей хлопець до 13-ти років знаходився в системі харківського хокею, потім разом із батьками перебрався в росію. Так вони тоді вирішили. Проте після 24.02.2022 сім’я Левшиних вирішила, що покине країну, яка на нас напала. Сашко, як і багато інших, змушений був за умовами контракту закінчити сезон. А потім не міг знайти команду, розглядав варіанти з командами зі США і Канади. Польовому гравцеві влаштуватися за кордоном простіше, ніж воротареві. Паралельно Левшина намагалися переконати, щоб залишався в росії. Йому обіцяли великі перспективи і хокейне майбутнє. Проте Сашко зв’язався з нами і сказав, що хоче виступати за збірну України, а з росією не бажає мати нічого спільного. Звичайно, ми його підтримали.
Звісно, що Левшин – сильний і майстровитий воротар, ми знали ще коли його запрошували. Приїхавши в команду, він це довів відразу, ще в першому товариському матчі проти угорців, який ми виграли 4:0. То за умови, що угорці тоді грали практично тим же складом, що й на чемпіонаті світу. Щодо буллітів, то ми бачили, як вміло грає під час їх виконання Олександр, ще на тренуваннях, коли наш воротар практично не пропускав штрафних кидків від партнерів за командою. А в нас теж майстрів начебто не бракує. І саме тому ми розуміли, що маючи таких праворуких гравців, як Купріянов, Іващенко і Яловий, два-три своїх штрафних кидки реалізуємо. Праворукі – це завжди незручно, нестандартно. Особливо з урахуванням, що ці троє володіють гарною технікою.
– Переконаний: приїдь Купріянов на початку зборів, він відіграв би чемпіонат світу набагато ефективніше. Він пройшов би усі мікроцикли з навантаженнями на льоду і на землі, підійшов би до змагань в оптимальній формі поряд з іншими хокеїстами, яких не вразив вірус. Крім того, на грі Іларіона позначилася двотижнева пауза, пов’язана з травмою зап’ястя. Через неї наш нападник пропустив кінцівку серії плей-оф чемпіонату Чехії. Ця травма турбувала Купріянова і на чемпіонаті світу. Однак з тактичної точки зору він виглядав дуже сильно. І, що дуже важливо, проявив себе відповідальним командним гравцем. Для цього віку це риса дуже цінна. Вже зараз видно, що для Іларіона не важливо, подобається йому тренерський підхід чи ні. Він виконуватиме те, що вимагають. Такою відповідальністю часто не можуть похизуватися навіть досвідчені хокеїсти.
– Найкращим гравцем нашої збірної на чемпіонаті світу названий Микита Іващенко. Мабуть, справедливо, бо в усіх поєдинках цей нападник виглядав лідером команди. Хоча й закинув лише одну шайбу…
– Певен, що до чемпіонату на вищу результативність розраховували всі наші хокеїсти. Іващенко – лідер команди в усіх проявах. Треба бачити, як відповідально він працює на тренуваннях, як бореться під час матчів. Програвали ми чи вигравали, але Микита робив максимум від себе залежного, щоб команда досягла позитивного результату. Він сильний індивідуально, але грає найперше в інтересах команди. Звісно, не завжди і все виходило, проте Іващенко вкотре продемонстрував, що є хокеїстом з великим майбутнім.
– Перед чемпіонатом світу як потенційних лідерів команди розглядали також Микиту Ялового та Івана Сафронова…
– Мені теж їх важко в чомусь дорікати. Просто вражаєшся, наскільки впевнено Яловий контролює шайбу, наскільки в нього відсутня паніка. Він намагається вийти переможцем з будь-якої ситуації, його ніколи не трусить і немає імпульсивних викидів чи втрат. Микиті не притаманна втрата концентрації. Також повноцінно виклався на льоду Сафронов. Хоча, безперечно, ці хлопці здатні зіграти набагато сильніше. За їх особистим зізнанням, рівень чемпіонату світу набагато вищий за той, на якому вони виступають у США. Це як небо і земля. До цих швидкостей Микита адаптувався трохи швидше, Іван – пізніше. Але свою роботу вони виконали. Так само як Михайло Шелудченко, який повністю закрив позицію під час гри в меншості. Шкода лишень, що він не реалізував свого шансу в матчі з казахстанцями. Цей гол міг нас повернути в гру.
– На заключний збір ви викликали лише двох представників чемпіонату України – оборонця Микиту Полоницького з «Сокола» і нападника Іллю Щербака з «Дніпра». В заявку на чемпіонат світу потрапив лише Полоницький, та й то після того, як стало відомо, що не видужає Косарєв…
– Щербак грає в мене у клубі. Мені імпонує те, що він боєць, для якого відсутнє слово «боятися». Іллі байдуже, хто проти нього грає – виходить і виконує те, що каже тренер. Щербака підкосив вірус, інакше він би претендував на потрапляння в заявку. Однак ми будемо розвивати цього хлопця, потенціал у нього великий. Певен, він принесе користь збірним України в майбутньому.
Микита Полоницький сильно відрізняється від тата, Василя Степановича, сильного в минулому оборонця збірної України. Микиті потрібен час, щоб влитися в колектив і зрозуміти, що він є в ньому лідером. Скромність у цьому випадку – не найкраща риса. Ми звертали на це увагу Полоницького з першого дня, говорили, що його батько не знав авторитетів, а йшов напролом. Над Микитою ж стояв я, Руслан Борисенко, Сергій Бабинець, котрий допомагає хлопцеві й у клубі. Проте Микита ж виглядав скутим, скромним і поступливим як під час тренувань, так і в товариських матчах. Цих рис Полоницький-молодший не міг позбутися аж до тієї миті, поки ми не вирішили відсіяти Косарєва. Зате потрапляння в заявку Микиту окрилило. На три заключних матчі чемпіонату світу ми отримали надзвичайно сильного оборонця, в котрого є всі шанси виступати в майбутньому і за молодіжну, і за національну збірні. Сподіваюся, він уже позбувся тих недоліків про які говорив вище. І зрозумів, що друзів на льоду немає.
Взагалі, я задоволений всіма хокеїстами, яким ми довірили місце в складі. Так, в окремо взятих матчах комусь щось не виходило. Але радує, що в нас була команда, згуртована навколо однієї мети. Ми виходили на лід битися перед кожним періодом, незалежно від того, яким є хід матчу. Показовий момент трапився після другого періоду гри з казахстанцями. Ми провалили другу третину, програли її 0:4, а загалом поступалися 0:5. Хокеїсти в перерві попрохали тренерський штаб вийти з роздягальні. В середині колективу відбулося щось на кшталт бійки. Було видно, що хлопці злі на самих себе, що вони зневажають себе за те, що так відіграли другий період. У третій 20-хвилинці на льоду була зовсім інша команда. Ми не змогли забити, але перетворили гру в бійню. Вважаю, що саме такі миті загартовують хокеїстів найбільше.
Думаю, до цього чемпіонату нам вдалося створити дуже збалансовані трійки нападників. Ми дуже задоволені тріо Кравченко – Чепіль – Герасименко. То – дуже дисципліновані хлопці, які впоралися зі своїми функціями. Від них вимагалося не давати суперникам себе проявити, повністю виключати їх з гри. Окрім того, Герасименко і Кравченко закинули дуже важливі шайби: Степан – нашу першу на турнірі, Микола – коли в меншості зрівняв рахунок на заключних секундах другого періоду матчу з японцями. Також Герасименко повністю впорався з функціями капітана. Його дуже поважав колектив як у роздягальні, так і на льоду. Завдяки Степанові питання з дисципліною були закриті.
Тріо Сімчука важко оцінювати з огляду на відсутність самого Сімчука. Ми постійно змінювали в цій ланці центрального нападника і через це не зміг себе проявити повноцінно Шульга. Гавра в центрі йому бракувало.
Порадував мене Данило Береза, якого ми повернули фактично з відпустки, після того, як випав Сімчук. Даня показав, що він хлопець з характером, справжній боєць. Він десь перенервував під час зборів, давши нам підстави засумніватися в своїй надійності непотрібними вилученнями в товариських матчах. Але на чемпіонаті світу Береза всі три матчі відпрацював відмінно. Це точно надійність, що підвищує його шанси на потрапляння в команду на чемпіонат світу-2024.
Також я дуже задоволений Олексієм Євтеховим. Він теж відпрацював впродовж усього чемпіонату вельми добросовісно, отримав, найперше за бойове налаштування, приз найкращого гравця за підсумками матчу зі збірною Казахстану. Врахуйте, що торік у липні ми не розглядали Олексія як потенційного учасника чемпіонату світу. В переліку центральних нападників він був десь сьомим. Так, потім були травма Ігната Пазія і хвороба Сімчука. Але інших конкурентів він витиснув з обойми сам і став центрфорвардом першої ланки заслужено.
– Якщо вибір нападників у вас великий і одночасно якісний, то з оборонцями ситуація була складнішою. Як охарактеризуєте дії представників цього амплуа на чемпіонаті світу?
– На своєму рівні відіграли всі хлопці 2005 року народження. Про Полоницького я вже сказав. Так само стабільно діяли Андрій Пуздрановський, Артем Іщенко, Руслан Здоровець. Ці хлопці допускали помилки, але загалом відіграли так, як від них вимагалося. Усі четверо діяли достатньо щільно, дали суперникам відчутної прочуханки.
Пара Микита Бондарєв – Богдан Трущенко – наше велике майбутнє. Розраховуємо на них у дальній перспективі. Перед від’їздом провели з обома індивідуальні розмови, підказали хлопцям, у чому треба додавати, щоб ставати оборонцями, які вміють тримати шайбу, на що обоє претендують.
Микита Боднар завжди вважався лідером в усіх дитячих і юнацьких командах, за які він виступав. Таким він залишається й зараз. Цей чемпіонат він провів нерівно: були хороші матчі, були такі, в яких він себе не проявив. Ми сказали Микиті, чому так сталося. Сподіваюся, він зробить висновки і до наступних зборів підійде з іншим настроєм і сприйняттям хокею.
Також хотів би відзначити нашого другого воротаря Єгора Жукова. Так, ми відразу визначили, що основним буде Левшин, однак коли постала потреба, Єгор виходив на лід у ході зустрічей з данцями і казахстанцями і бився в них, мов лев. Вже після закінчення чемпіонату світу дізнався, що в Жукова є думки, щоб закінчити кар’єру і зосередитися на навчанні. Сподіваюся, він передумає, бо потенціал у цього хлопця є. Він проявив себе не лише на майданчику, а й у роздягальні, де говорив хлопцям дуже правильні речі.
– В ході підготовки до цього чемпіонату світу, а саме тієї миті, коли команда переїхала з Будапешта в Анже, ваш тренерський штаб поповнився авторитетною постаттю. Правда, без офіційних повноважень. Мова про Олександра Годинюка…
– Може, для когось це буде несподіванкою, але Олександр Олегович залишався на зв’язку зі мною і Русланом Борисенком з перших днів нашого призначення на посаду тренерів збірних. Найчастіше він спостерігав за функціонуванням юнацької і молодіжної збірних на відстані, коли бачив у цьому потребу, ділився думками чи зауваженнями. Годинюк радив звертати увагу на сучасні тенденції розвитку хокею, рекомендував переглянути ті чи інші матчі чи окремі їх відрізки.
Зараз, коли ми потрапили в дивізіон 1А, президент Федерації хокею України Георгій Зубко прийняв рішення відправили Олександра Годинюка куратором чи консультантом у нашу збірну. Нас це сильно порадувало. Вважаю, що Олександр Олегович влився в наш тренерський колектив. Його виступи в кінці командних зібрань були чіткими, лаконічними і вельми влучними. Це були слова, які залишалися в голові у хлопців. Під час тренувального процесу Годинюк, сидячи на трибуні, іноді підмічав такі нюанси, на яких в нас іноді розмивалася увага. Також Олександр Олегович давав нам консультації щодо кожного з суперників. Це була дуже корисна співпраця. Тому якщо в ФХУ буде така змога в майбутньому, ми б із задоволенням працювали з Годинюком надалі.
– Підсумувати хотілося б поглядом у майбутнє. В складі цієї юнацької збірної було десять гравців 2006 року народження і один – 2007 р.н. Молодшими за нас за середнім віком були лише японці. Виходить, зараз ми створили фундамент юнацької збірної на майбутній чемпіонат світу?
– Чемпіонат світу-2024 в дивізіоні 1А обіцяє стати ще важчим, ніж цьогоріч. Я бачив у лютому поєдинок юнацьких збірних Німеччини і Японії. Японці перемогли, але німці проявили себе дуже дисциплінованою командою. Зараз вони вибули з топ-дивізіону і гратимуть в 1А. Звісно, це буде інше покоління гравців. Але не сумніваюся, що дисципліна і фізична міць в них залишаться на найвищому рівні. Схожими рисами може похизуватися й збірна Австрії, яка піднялася з дивізіону 1В. Японія, про яку ми згадували й говорили, буде фаворитом групи.
В данців був максимально сильний 2005 рік народження. Думаю, молодші хлопці цьому поколінню сильно не поступатимуться. Так само як не маю сумнівів, що не здаватимуть позицій угорці. Враховуючи, що завдання від ФХУ на наступний сезон будуть максимальними, нам треба добре попрацювати, щоб перемагати цих суперників.
Наразі ми дійсно маємо фундамент у вигляді сильних хлопців 2006 року народження. Тих, які виступали на цьому чемпіонаті світу і тих, які не потрапили до заявки. Поряд з тим, маємо дуже сильне покоління 2007 р.н. Особливо багато серед цих хлопців нападників – Кураєв, Висотенко, Виставкін, Ульянов, Карпачов, Скороход, Мельниченко, Панченко. Загалом «на олівці» близько 20-ти прізвищ. Серед них, звісно, Михайло Гапоненко, який обкатався і зіграв дуже вдало на цьому чемпіонаті світу. Розраховуємо на нього як на лідера в 2024 році. Є серед гравців 2007 р.н. вдосталь перспективних оборонців – Петров, Бомазюк, Марінцев, Коваль. Усі вони мають скласти гідну конкуренцію хлопцям титульного 2006 року народження.
Ми ж зі свого боку маємо забезпечити цим хлопцям гідні умови для роботи. Так, як це було цьогоріч, коли Федерація хокею забезпечила нас достатньою кількістю зборів у гарних умовах, якісними спарингами, коли єдиним цілим був тренерський штаб і персонал команди.
Іван Вербицький, прес-аташе ФХУ
Титульний партнер юнацької збірної України – INNOVECS
