2022 рік, що минає, подарував українському хокею масу емоцій та яскравих результатів, підсумком яких став урожайний п’єдестал пошани в квітні для юнацької збірної України-U18 (друге місце в дивізіоні 1B та підвищення в класі) та в грудні для молодіжної команди країни-U20 (срібні нагороди). Ці досягнення стали можливі не лише завдяки обдарованому поколінню наших хокеїстів, а й тренерській роботі, зокрема головнокомандувачу цих збірних Олександру Бобкіну. Напередодні Нового 2023 року прес-служба ФХУ поспілкувалася з коучем та попросила проаналізувати миті останнього турніру за участю нашої молоді на ЧС-2022 у Польщі.

– Олександре Васильовичу, пристрасті після світового форуму в Битомі вляглися. Як прокоментуєте підсумкове друге місце для збірної України (U-20) після четвертої позиції на ЧС-2021 в Естонії?

– Неоднозначний результат… Завдяки зусиллям Федерації хокею України на чолі з Георгієм Зубком молодіжна збірна України отримала хорошу платформу для підготовки команди, було проведено навчально-тренувальний збір у Словаччині у листопаді, потім і другий збір перед чемпіонатом світу у Польщі, але вище за друге місце стрибнути не пощастило. На жаль, збори в Ополе ми розпочинали у складі 8 гравців, команда з’їжджалася з усього світу і зібралися разом лише за день до першої товариської гри, чим суттєво ускладнили плани з підготовки. Звичайно, вся наша хокейна родина дуже прагнула вирішити завдання – показати максимальний результат, але за хорошої гри на турнірі в цілому наші зусилля були зруйновані в одному… періоді матчу з Японією.

– Причини вам зрозумілі? Чи вдалося проаналізувати виступ нашої команди?

– Причини глобальні, про які ми знали ще до чемпіонату світу – це глибина складу лінії оборони. Де тонко – там рветься. Провідні дуети нашої оборони були складені із гравців 2004 р.н. У протистоянні з такою швидкісною та майстерною командою, як Японія, нам би точно допомогли досвідченіші хлопці, такі як Чолач, Євтухов, Палійчук – з досвідом виступів на ЧС. Але трапилося так, що Японія показала свій найкращий хокей на турнірі, а індивідуальні помилки наших молодих захисників допомогли японцям використати свої моменти, хоча хлопці знали всі сильні сторони азіатів: розіграш більшості, контратаки, гру «в тиск». Все було розкладено по поличках, але хокей – це хокей, а фінал – є фінал. Японія вийшла сконцентрованішою, дисциплінованішою і запропонувала нам ті швидкості, до яких ми виявилися не готові.

– За яких розкладів наша команда могла обіграти сьогоднішню Японію?

– Нам було необхідно зловити та відчути високі швидкості до початку чемпіонату світу, а для цього хотілося б грати товариські зустрічі не з Польщею, а хоч б з одним із суперників з дивізіону 1A. Ті ж японці зуміли домовитися про такі матчі, а нам, на жаль, не вдалося потрапити до їхніх графіків ігор, хоча ми заздалегідь намагаємося формувати розклад контрольних ігор… Це не чиясь окрема провина, просто такі сьогоднішні реалії. З тими ж японцями ми не вперше домовляємося заздалегідь, але вони відмовляються грати з нами.

– У якому стані приїхали кандидати на чемпіонат світу?

– Хтось приїхав у гарній формі, а хтось у дуже поганій… Дивує і навіть дратує, що деякі хлопці дозволяють собі приїжджати до збірної абсолютно в різній фізичній готовності. Я розумію ще влітку, коли хокеїсти виходять з відпустки і мають складнощі після канікул, але вже і в клубах тренери відходять від практики зборів, що втягують. Що ж казати про розпал сезону?! У грудні тренери збірної елементарно не мають часу приводити гравців до спільного знаменника… Сюди необхідно приїжджати готовими та не мати часу на розгойдування. Це питання професіоналізму. Інша річ, що хтось дозріває до великих досягнень у 16-17 років, а хтось усвідомлює свою відповідальність тримати себе у формі вже після 20 років. Ті, хто цього не зрозуміє, поступово опускатимуться в нижчі ліги і швидко закінчать з хокеєм.

– У заявці збірної України було лише три гравці з внутрішнього чемпіонату, а решта групи – легіонери з Європи та Північної Америки. Позитивний момент для тренерів?

– Питання двояке. Ті гравці, які перебувають у топових лігах Європи та провідних молодіжних лігах Північної Америки, отримують хорошу практику та прогресують. Але, на жаль, не всі хлопці обрали рекомендовані чемпіонати. Тренери розмовляли з ними на цю тему раніше. На жаль, деякі кандидати не захотіли з’їжджати з обжитих ними ж місць «тимчасового переселення» та втрачати статус біженця та допомоги. У цьому проблема. А що стосується внутрішнього чемпіонату України, то хлопці з нього виглядали дуже добре. Мені здається, якби частина гравців залишилася в Україні і не попрямувала до Європи аби поїхати, гравцям пішов би на користь виступ у внутрішній першості, що й довела гра Сердюка, Портного та Сибілевича.

– Як відреагував на виступ збірної президент ФХУ пан Георгій Зубко?

– Георгій Юрійович увесь час перебував з нашою збірною у Польщі, підбадьорював, заходив у роздягальню, налаштовував, коли відчував у цьому потребу. Іноді гравцям адресувався наганяй, якщо відчував, що у хлопців проглядається недонастрій…

Після фінальної гри пан Зубко був присутній на нагородженні, кожного обійняв і сказав, що «сьогодні ми переживаємо велику поразку, але завтра ми прокинемося і підемо тільки вперед». Гадаю, гарячими слідами президент ФХУ знайшов правильні слова підтримки гравцям, які не приховували своїх сліз розчарування на льоду, в роздягальні і потім у готелі… І я розумію багатьох з них, адже для хлопців 2003 р.н. це був останній чемпіонат, де вони могли себе проявити та вписати своє прізвище в історію. Їм і так не пощастило з епідемією коронавірусу, яка не дозволила взяти участь у ЧС-2020 році.

– Яке найбільше розчарування минулого форуму, якщо брати до уваги всю дистанцію турніру, а не саме гру з Японією?

– Неприпустима кількість вилучень з нашого боку, які були абсолютно непотрібними протягом усього чемпіонату. Ми могли виграти період 20:1, а після перерви заробити серію фолів і потім на десять хвилин шукати свій хокей, втрачений через порушення. Так не може бути! Хтось може сказати, що каскад порушень у грі з Естонією чи Кореєю – це все «ні про що», але я готовий парирувати. У згаданих мною матчах ми неабияк набігалися в меншості, витратили безліч сил і емоцій і в останній зустрічі, можливо, нам якраз не вистачило тих сил, залишених у попередніх поєдинках.

– Як прокоментуєте індивідуальні здобутки Олексія Дахновського та Данила Коржилецького? Перший отримав приз найкращому гравцю збірної України на чемпіонаті світу у Польщі, а другий виборов звання найкращому нападнику ЧС-2022.

– Перший приз – це тренерська версія. Олексій – бойовий хлопець із величезним серцем та сталевим характером! Він уміє бути лідером як на льоду, так і в роздягальні. Дахновський зі своїм завданням упорався, тому й був відзначений нами.

– Даня Коржилецький – лідер, великий майстер, набрав 5 очок у 5 матчах і став третім бомбардиром команди на турнірі. Вважаю, що ми не помилилися у виборі Коржилецького капітаном, адже він зумів створити необхідну атмосферу в роздягальні. Рішення оргкомітету про те, що Даня отримає приз, ми дізналися ще до початку останнього туру, хоча той же Сидоренко в останній зустрічі відзначився хет-триком. Загалом же за минулий чемпіонат нема кому поставити «п’ятірку», включаючи тренерський штаб. Якщо немає максимального результату, то всі недопрацювали…

– Хто із нинішнього складу може закріпитися у національній збірній та які перспективи цього покоління?

– Потенціал у всіх збірників із команди U20 дуже високий. Кожен із них може заграти у майбутньому за національну команду та стати міцною основою колективу. Але все залежатиме від їхнього ставлення до слова професіоналізм! Це питання дорослішання та ставлення гравців до хокею, про що я вже згадав вище. Якщо гравець вміє себе тримати у формі, правильно підходить до харчування, режиму, розминок, не розраховує на авось, а ставить командні завдання вище за власні, на того чекає успіх і командний результат. Той, хто впорається з цим – піде далі.

– Які особливості минулого ЧС-2022 вам найбільше запам’яталися?

– Вперше в дивізіоні 1B матчі обслуговували два головні арбітри і хокей від цього став значно «чистішим». Один суддя у попередні роки вже перестав встигати за поточними швидкостями. Ну і, звісно, наші вболівальники! На жодному чемпіонаті світу раніше я не бачив такої великої підтримки українських хокеїстів, особливо це відчувалося на останній зустрічі з Японією. Велику увагу з трибун ми відчували не лише від Георгія Зубка, а й від почесного президента ФХУ Анатолія Брезвіна, виконавчого директора ФХУ Олександри Слатвицької, президента «Кременчука» Сергія Мазура, директора «Сокола» В’ячеслава Лецкана. Щира подяка та повага всім, хто за нас вболівав та зривав свої голоси в ім’я українського хокею!

Також, хочеться привітати з Новим роком і подякувати усім воїнам ЗСУ за те, що роблять усе можливе і неможливе, аби ми з вами могли жити. Жити своїм життям, займатися улюбленою справою у своїй незалежній країні! Слава Україні!»

В’ячеслав Волков, прес-служба ФХУ