Національна збірна України завершила свій навчально-тренувальний збір у Києві та знову збереться вже перед чемпіонатом світу після закінчення сезону в УХЛ. Про те, які враження та емоції залишилися у гравців після п’ятиденного збору у Палаці спорту у розмові з прес-службою ФХУ розповів захисник «Харківських Берсерків» Олександр Александров.
– Заняття у Палаці спорту – відмінна риса цього збору, – каже Александров. – Особисто я раніше виходив на лід головної арени країни лише одного разу десь в 16 років, коли виступав ще за ДЮСШ «Сокіл» у команді Андрія Савченка. Тож враження – найпозитивніші. Масштаб арени, трибун, гарний лід, старі друзі, колишні одноклубники… Все чудово! На жаль, не зіграли у Києві товариських ігор (мені ніколи не доводилося виступати за збірну при своїх глядачах), але навіть без них цей збір слід занести до активу. По три години занять на льоду на день – гарне навантаження, щоб втомитися.
– У ході лютневого збору національна команда України не проводила офіційних матчів, але при цьому зіграла двосторонню гру: «жовті», за яких виступав Олександр Александров, взяли гору у «синіх» в основний час та серії булітів, але поступилися в овертаймі. Серйозний спаринг вийшов?
– Цілком! Ми ж готувалися до цього протистояння, виконали серйозний обсяг робіт, тому спаринг вийшов справжній та бойовий із суддівською бригадою в полі.
– В овертаймі «три на три» ваша команда не зупинила сольний прохід Дмитра Німенка, який вирішив епізод на користь «синіх»…
– … Нападник «Сокола» скористався своїми найкращими якостями та продавив нашого нападника Івана Савченка, який опинився у ролі захисника. При відборі Ваня не такий досвідчений, як в атаці. Та й шайба якось курйозно залетіла, що не впорався і воротар. Втім, на всі помилки тренерський штаб нам вказав і пояснив їх.
– До вас тренери висували претензії?
– Ідеальної гри не вийшло: у якомусь епізоді я потрапив шайбою в нападника і ледь не обрізав партнерів, часом траплялися банально неточні передачі. Але помилки в хокеї – часте явище, тому в паніку ніхто не впадав.
– Як вам гралося у парі з Денисом Матусевичем?
– На клубному рівні ми з Денисом ніде не перетиналися, а у збірній нещодавно виступали разом у парі на турнірі в Польщі проти місцевої збірної та французів. Мої враження? Мені подобається! Денис – габаритний захисник, який діє в силовій манері, а я трохи менший, намагаюся підібрати шайбу, підчистити момент. Як мені здається, доповнюємо один одного і якась «хімія» у цій зв’язці присутня (посміхається).
– Хто з нинішніх збірників приємно здивував активністю?
– Гадаю, це Ярослав Панченко із БСФК. Молодий, роботящий хлопець, який добре рухався, виявляв напористість, бігав, грав у тіло, намагався потримати шайбу, коли вимагала ситуація. Тренери Панченка теж хвалили, та й було видно, що хлопець горить бажанням довести, що його не випадково покликали до головної команди країни.
– Своєю грою та самовіддачею задоволені?
– Завжди хочеться більшого… Принаймні, я намагався максимально викластися і зарекомендувати себе з найкращого боку.
– Від збірної – до клубних справ. Найближчий матч УХЛ у вашої команди “Харківські Берсерки” проти “Кременчука”. Принциповий поєдинок із урахуванням вашого минулого у команді з Полтавської області?
– Звичайно! Думаю, будь-якому хокеїсту цікаво себе показати на тлі свого колишнього клубу. До того ж ми цього сезону жодного разу не обігрували «кременчужан», обмежившись двома нічийними результатами в основний час та поразками по булітах. Зараз вже дуже хочеться схилити шальки терезів на свою користь.
– Чому пішли з «Кременчука» перед початком цього сезону?
– На те були обставини, і ця ініціатива виходила від мене. Сподіваюся, у Кременчуці на мене не в образі. Принаймні так мені здалося під час спілкування з головним тренером Олександром Савицьким.
– Але вже у грудні ви ледь не опинились у клубі-аутсайдері – БСФК…
– Наш харківський клуб «Рулав Одд» вже почав розпадатися, гравці нічого не робили і кілька тижнів просто чекали на розв’язку. У той період, можна сказати, я був однією ногою в Броварах, про все вже домовився, але директор Павло Костянтинович Легачов попросив почекати, зробивши спроби зберегти команду в Харкові. На щастя, йому це вдалося, і я залишився вдома. Хоча, зізнатися, були й привабливі варіанти перейти до Суперліги, але всерйоз я їх не розглядав, бо пропозиції виходили від неофіційного змагання із сумнівною перспективою. Та й з мого боку було б неправильно так вчинити по відношенню до збірної України. Тож пріоритетом для мене у будь-якому разі залишався клуб із УХЛ.
– Хто із захисників сучасності імпонує Александрову?
– Приємно спостерігати за прогресом молодого канадського захисника Кейла Макара, який зараз запалює у «Колорадо» та всій НХЛ. Але більше за інших симпатизую захиснику «Вашингтона» Джону Карлсону, який має універсальні здібності гри в обороні та нападі. Давно за ним стежу і просто вражений його обсягом роботи, скільки він важливих очок набирає.
– А хто в УХЛ нагадує зразкового гравця в обороні?
– Це точно – Всеволод Толстушко із «Кременчука». Те, як він відбирає, мислить, кидає та потрапляє – це топ-рівень. Приклад для наслідування. Я з ним грав у клубі і знаю його здібності не з чуток.
– Про що мріє Олександр Александров у хокеї?
– У дитинстві всі ми мріємо про НХЛ і Кубок Стенлі, а зараз стаєш дорослішим і розумієш хокейні реалії… Напевно, в майбутньому я б не відмовився спробувати себе в європейському чемпіонаті, хоча я маю досвід виступів у Словаччині на молодіжному рівні. Але поки я в Україні, то мета спробувати завоювати ще один чемпіонський трофей — вже четвертий.
– Із «Берсерками» це реально?
– Дуже складно, але немає таких суперників, яких не можна обіграти бодай раз! Докладемо всіх зусиль, щоб потріпати нерви тій команді, з якою зустрічатимемося у півфіналі плей-оф.
В’ячеслав Волков, прес-служба ФХУ
