Пресслужба Федерації поспілкувалася з Олегом Тимченком асистентом головного тренера херсонського «Дніпра» та членом дитячо-юнацького комітету.
– Ви родом з Харкова, але зараз працюєте в Херсоні. Чому так склалося?
– Коли я закінчив грати в хокей, моєму сину виповнилося 13 років. І в той же час мені запропонували попрацювати тренером в Херсоні. Оскільки там була можливість повністю забезпечити тренувальний процес, включаючи підготовку на льодовій арені, а відтак підвищувати рівень майстерності юних спортсменів, розвивати в них найкращі якості хокеїстів, я погодився.
– Як провели відпустку? Відновили сили перед новим сезоном?
– Відпуску я провів чудово. Ми з сім’єю їздили на море, тому я набрався сил і вже повністю готовий до нового сезону.
– Як зараз проходить підготовка до сезону? Встигаєте?
– Так, ми встигаємо підготуватися. На даний момент на зборах 52 хокеїста. І найскладнішою частиною для нас стане відбір. Хочеться обрати тих, хто дійсно допоможе принести чемпіонство команді.
– Яка атмосфера зараз у команді?
– Чудова робоча атмосфера. Усі хлопці стараються, тому що хочуть пробитися до основного складу.
– Чи підтримують команду жителі міста? Чи подобається їм хокей? Адже Херсон знаходиться на півдні Україні, недалеко від моря. Чи не бояться холоду херсонські вболівальники?
– Навпаки, наші вболівальники – найкращі в лізі. Кожну гру трибуни заповнені на всі 100%, навіть немає де стати. А влітку багато людей приходять покататися і охолодитися (сміється). Тому з цим жодних проблем.
– У вас великий ігровий досвід. У якій з команд вам подобалось грати найбільше?
– Найбільше мені подобалось грати за мінську «Юність». Найдовше я був гравцем саме цієї команди. Та й спогадів приємних багато: тричі ставали чемпіонами Білорусі, зуміли завоювати континентальний кубок, двічі вигравали кубок Білорусі.
– А найскладніше?
– Мені було всюди складно. Адже коли ти легіонер, ти повинен завжди бути на дві голови вище своїх товаришів по команді. Необхідно завжди бути напоготові, адже від тебе постійно очікують більшого.
– Чи відрізняється підготовка до сезону зараз і у часи, коли ви були гравцем?
– Частково ми повторюємо схеми минулих років, але оскільки постійно виникають нові технології, вправи, програма підготовки теж змінюється.
– Переходячи у кожного разу до нової команди, чи проходили ви своєрідну «посвяту»? Чи були якісь веселі випадки?
– Коли починався сезон, нам було не до веселощів. Усі концентрувались на потраплянні у основний склад і хотіли забронювати собі місце.
– Хто був вашим першим тренером? Декілька слів про нього як про наставника, і як про людину.
– Іван Миколайович Правілов був моїм першим тренером. Я грав за харківську команду «Дружба-78». Під його керівництвом нам вдалося тоді перемогти в канадському міжнародному турнірі серед юнаків до 13 років «Pee Wee». Більше сотні команд брали участь, конкуренція була нереальною.
Іван Миколайович запам’ятався мені харизматичним чоловіком з характером. Але найголовнішим було те, що він завжди досягав поставлених цілей.
– Наскільки для вас був важливий тренерський досвід в юніорській збірній?
– Одне діло бути гравцем, зовсім інше – тренером. Мені легше грати, адже все залежить тільки від тебе.
Але тренерський досвід був однозначно корисним. Я зрозумів, що нам ще є над чим працювати і ми повинні далі розвиватися. Хлопці повинні грати на більш високому рівні, тому що під час чемпіонату до складу команд-суперниць входили гравці топових ліг.
– У травні було створено Українську молодіжну хокейну лігу. Як ви вважаєте, як це вплине на організацію і проведення дитячих змагань?
– Наш хокей тільки стає сильнішим. І я переконаний, що Українська молодіжна хокейна ліга – це крок вперед. Це можливість спільно обговорювати та приймати рішення, які в майбутньому позитивно вплинуть на розвиток дитячо-юнацького хокею в Україні.
– Як член дитячо-юнацького комітету, що ви думаєте про створення Селектів?
– Звісно, вони потрібні. Так юні хокеїсти зможуть зрозуміти до чого прагнути. При відборі в Селекти важливо дотримуватися спортивного принципу. Тоді ми будемо рухатись вперед і розвиватись. А хокеїсти будуть розуміти, що якщо вони найкращі у своїй віковій категорії, їх запросять в збірну. І саме це буде його метою.
