Уродженець Донецька 17-річний нападаючий Микита Сидоренко розповів в інтерв’ю прес-службі Федерації хокею України про збори юнацької команди країни в Чехії, краєвиди  Швейцарії, п’ять голів в одній грі чемпіонату Молодіжної хокейної ліги, вражаючий ривок в антропометрії та перспективи «синьо-жовтих» на ЧС-2022.

– Микито, яка думка сформувалася про нашу команду за підсумками чеського етапу зборів. Погляд зсередини?

– Гадаю, ми добре попрацювали на зборах у Чехії. Спочатку проводили по чотири тренування на день: два заняття на «землі», два на льоду, а вже в другому мікроциклі до цих навантажень додалося ще одне льодове тренування. На швейцарському етапі підготовки навантаження поступово зменшуються до одного льоду на день і акценти робимо на тактику. Отже, все йде за планом. Фізично команда вже готова, почуваємося чудово!

– У Брумові-Бильніце українські юнаки здобули три перемоги у трьох матчах проти чеських клубів. Про що свідчать ці результати?

– Навіть при тому, що суперник міг заявляти на ігри хокеїстів до 19 років, мені здалося, що нам протистояли не дуже потужні опоненти (посміхається). Тож зваблюватися не варто. А ось наступний наш спаринг-матч має стати серйозним тестом готовності до ЧС-2022.

– 19 квітня граємо товариський поєдинок проти Швейцарії-U17. Чого чекаєте від матчу?

– Бойової гри! Юніорська збірна Швейцарія – регулярний учасник чемпіонатів світу у найвищому дивізіоні, тут статусний чемпіонат та велика повага до місцевих хокеїстів з боку НХЛ. Цікаво себе випробувати на їхньому фоні, хоча наша збірна ще не вийшла на пік своєї форми.

– Хто з партнерів справляє сильне враження на тренуваннях та іграх?

– Усі хлопці намагаються, прагнуть пробитися у фінальну заявку на чемпіонат світу. Щодо нових гравців, з якими я раніше не перетинався і не бачив у справі, то це нападники Гавриїл Сімчук та Саша Гуцу. Цікаві, перспективні гравці 2006 та 2005 р.н. відповідно.

– Тому ж Гуцу, між іншим, незважаючи на невисокий зріст (165 см), тренери довірили багато ігрового часу в першій ланці.

– Так, він швидкий, технічний, маневрений нападник, гравець «з руками». Забив уже кілька шайб у товариських матчах.

– Що скажеш про рівень своєї підготовки? У якій формі перебуваєш?

– Звичайно, після місячної бездіяльності важко було втягнутися у тренувальний процес, але зараз почуваюся добре, якщо не рахувати низку невеликих ушкоджень. Сподіваюся до чемпіонату світу бути в повному порядку, а поки що свою готовність оцінюю десь на 70 відсотків можливостей.

– Кого з хокеїстів радий був зустріти найбільше на зборах?

– Давно не бачився з Артемом Козловським та моїм двоюрідним братом Сергієм Стецюрою, тому радий був їх обійняти та знову зіграти за одну команду, як і раніше. Зі Стецюрою, до речі, на зборах ми ділимо один номер на двох.

– У незакінченому через війну сезоні-2021/22 Молодіжної хокейної ліги у складі «Молодої Гвардії» у тебе шикарна статистика: 54 (29+25) очки за системою «гол+пас» у 14-ти матчах! З чим пов’язуєш такий прогрес у результативності?

– Все у комплексі: індивідуальний підхід до тренувань, робота над підвищенням своєї майстерності, тренерський внесок Володимира Карабаджака та підтримка партнерів із трійки нападу: Сергія Садовікова та Веніаміна Трандафілова. З ними мені було комфортно «запалювати» в чемпіонаті МХЛ.

– Здається, Микита Сидоренко і сам міг вирішити результат будь-якого матчу, як перед новим роком у зустрічі проти київського “Сокола” (6:3).

– Ви про мої рекордні п’ять шайб у тій зустрічі? Справді, пам’ятний матч вийшов – уперше на молодіжному рівні вдалося п’ять разів відзначитись. Але саме партнери мені класно асистували, так що без їхньої участі не трапився б цей бенефіс (посміхається). Крім того, слід сказати, що «Сокіл» на той поєдинок приїхав не бойовим складом, без групи своїх лідерів.

Втім, свій прогрес цього сезону заперечувати не стану. Виріс трохи у хокеї (посміхається).

– Та й не лише у хокеї, а й антропометричних даних. Це візуально кидається в очі. Який у тебе нині зріст у 17 років?

– 188 сантиметрів. Здається, серед нападників – найвищий у юнацькій збірній України.

– Батьки високі?

– Тато на зріст десь під 1,82 метри, мама ще нижче.

– Коли відчув поштовх у зростанні?

– Під час пандемії коронавірусу. За півроку витягнувся приблизно на 10 сантиметрів.

– Як думаєш, що стало каталізатором цього руху?

– Під час пандемії я багато тренувався: бігав, кидав, працював у тренажерному залі. На турніку проводив багато часу. Думаю, це спричинило стрімке зростання.

– Скільки разів підтягуєшся?

– 20 разів зможу підтягнути за один захід. Це при вазі 84 кілограми.

– Непогано. Хто складає тобі конкуренцію у нинішньому складі юнацької збірної України?

– На зборі в Чехії ми змагалися на суперечку з Артемом Козловським, але він програв парі – 15 разів підтягнувся (усміхається).

– Хто імпонує тобі із зірок світового хокею?

– Триразовий володар Кубка Стенлі американець Патрік Кейн. Намагаюся бути схожим на форварда «Чикаго», переймати все найкраще з його гри. Захоплююсь майстерною грою руками у виконанні цього професіонала.

– Головний козир в арсеналі Микити Сидоренко теж майстерна робота руками. Адже так?

– Не тільки. Можу і на швидкості промчати, загострити гру.

– Поштовхатись за рахунок габаритів?

– Якщо чесно, не дуже люблю контактну гру на п’ятачку або біля бортів, але при цьому не уникаю гри в “тіло”.

– Тактика гри в збірній України та твоєму дружківському «Альтаїрі» – відрізняється?

– Є відмінності. В «Альтаїрі» ми грали широко, кожен на своїх бортах, а у збірній інші вимоги: треба діяти «вузько», допомагати один одному і тому доводиться грати в інтенсивніший хокей.

– Імпровізація вітається?

– У своїй зоні чи нейтральній – ні. Необхідно суворо грати згідно з вимогами тренерського штабу. Лише у зоні атаки допускається іноді «творити».

– Які прикмети, ритуали використовуєш перед матчем у роздягальні чи на шляху до арени?

– Намагаюся першим приходити до палацу за півтори години до збору на гру і останнім виходжу на майданчик з роздягальні. Також під час гімну України займаю на лінії крайнє місце на шикуванні.

– З Чехії юнацька збірна України передислокувалась у Лугано. Як вам умови роботи на новому місці?

– Крім того, що тут більш місткий палац, великий тренувальний зал і створені всі умови для підготовки, вражає невимовна краса гірської Швейцарії, розкішне озеро Лугано на схилі Альп. Ми живемо далеко від арени, але вважаємо за краще не їздити, а ходити пішки, щоб насолодитися всім колоритом місцевого регіону. Тут хочеться висловити подяку приймаючій стороні, а також Федерації хокею України, яка врятувала хокейний сезон в умовах війни та організувала недешеві збори у Чехії та Швейцарії. Дуже круто та почесно бути тут і представляти збірну своєї країни за таких умов.

– Тепер слово за гравцями на ЧС-2022. Як оцінюєш перспективи нашої команди на світовому форумі в Італії?

– Цього року тренери провели відбір великої кількості кандидатів, обирали найкращих із найкращих. Можливо, до нашого складу приєднається ще пара хлопців-легіонерів. Загалом, намагатимемося виграти чемпіонат світу.

Гадаю, конкуренцію за перше місце нам складуть Австрія та Словенія, хоча з Угорщиною, Італією та Польщею теж не можна буде розслаблятись. Думаю, потенціал у нас дуже добрий і дозволяє розраховувати на перемогу у турнірі.

В’ячеслав Волков, прес-служба ФХУ